Здається, що з Вірою Стецько була знайома давно, адже навіть не пам’ятаю на якому з заходів познайомилися. Завжди імпозантна і цікава співрозмовниця. З нею годинами можна було говорити про мистецтво і митців. І все вона ґрунтовно знала. Кожен її коментар і виступ на тому чи іншому заході був абсолютно вичерпний та надзвичайно цікавий. А коли потрібно було запитати думку мистецтвознавця, то завжди рекомендували звернутися до Віри Стецько. Їхнє з Дмитром кохання викликає захоплення, адже ставилися вони один до одного дуже ніжно і шанобливо. Пані Віра завжди цінувала та підтримувала творчість свого талановитого чоловіка.
Перегляньте також:
- Піст очима сучасної людини: виклики, сумніви і пошуки істини
- У Тернополі учнів об’єднав спортивно-розважальний захід “EnergyБум”
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Померла відома тернопільська мистецтвознавиця Віра Стецько
Під час відкриття кімнати Іоанна Пінзеля в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї пані Віра сказала: «Ви би знали, які в нас ще були митці. Їх варто досліджувати, показувати самим собі і світові. Нам є ким і чим пишатися. Чого тільки вартий Антон Осинський, який народився в Збаражі. Яка це глибина таланту, а ми так мало знаємо про нього! Він швидше за все був учнем Пінзеля, бо навчався в його майстерні. Я ще багато кого собі відкрила, коли досліджувала творчість нашого генія. І як хочеться мати більше часу і більше можливостей, щоб і про Осинського заговорив світ. А він в нас неперевершений майстер епохи Рококо. Ви приходьте – і ми поговоримо про нього більше. Шкода, що життя тільки одне, бо так багато ще хочеться зробити».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дні Пінзеля в Бучачі – результат багаторічної праці команди однодумців
На жаль, не встигла Віра Стецько і цього митця відкрити світові. Бог їй відміряв значно менше, ніж би нам і їй цього хотілося. І якось неправильно все найкраще і найсвітліше про людину згадувати саме з нагоди її відходу за межу вічності. Чомусь у вирі буденності нас поглинають дріб’язкові клопоти, за якими ми не встигаємо промовити близьким, рідним, друзям найважливіші слова.
Як сказали родичі ще однієї відомої тернополянки Любомири Бойцун під час відкриття її зірки: «Визнання людині потрібно давати, коли вона жива, бо після смерті воно їй вже непотрібне. Шанувати людину потрібно під час життя, бо це надихне її на нові звершення». І з цим важко не погодитися. Так хочеться, щоб приказка про те, що нема пророків у вітчизні їхній, не справджувалася в нашому соціумі, щоб ми вміли цінувати тих людей, які віддано працюють задля розвитку міста, збереження історичної пам’яті, популяризують його і т.д. Досі належним чином праця Віри Стецько не була оцінена в закладі, де вона стільки років пропрацювала, але водночас приємно, що з презентацією книги та документального фільму про Пінзеля її прийняла кожна книгозбірня нашого міста, що у Луврі світові мистецтвознавці захоплювалися роботами Пінзеля, про що вона так мріяла і так самовіддано для цього працювала.
А для нас всіх Віра Стецько залишиться найсвітлішою Вірою нашого міста! Світла їй пам’ять!
