Тернопільського професора Миколу Лазаровича, який добровільно пішов служити в Збройні сили України, називають совістю нашої країни. Перебуваючи у вирі бойових дій, він наслідував своїх історичних героїв – продовжував наукову працю, над темою якої працював роками. Ще з 90-их років пан Микола вивчає рух Українських січових стрільців і нещодавно у видавництві “Джура” у світ вийшла книга “Легіон Українських січових стрільців. Формування. Ідея. Боротьба”, яка присвячена 100-ій річниці битви на горі Лисоня.
Перегляньте також:
- Легальний спосіб платити за електрику на третину менше
- Ніколи не садіть ці культури біля огірків, інакше гірчитимуть
Книга на понад 600 сторінок містить інформацію не лише про бої єдиного національного українського військового формування в австро-угорській армії, а й про їхню просвітницьку та культурну діяльність. Микола Лазарович детально проаналізував і кожну стрілецьку пісню, адже саме в них стрільці вкладали свої ідеї.
“Більш морального і патріотичного війська в Україні не було ніколи. Туди пішли люди, які могли спокійно “сидіти в запічку”. У ті часи заборонено було навіть агітувати, щоб добровольці йшли в УСС. Хлопці і дівчата, які йшли воювати спершу і не знали, у яке військове формування йдуть. Та коли їх запитували про те, заради чого вони туди йдуть, відповідали: “Йдемо боротися за волю України”. Вони добре знали, що їм не вдасться вибороти незалежність вже. Галицька молодь була прикро вражена тим, що у поляків в кожному поколінні були ті, хто боровся за волю Польщі, а в українців з тим було важче. Наші хлопці і дівчата йшли з метою показати напрям усьому українському суспільству, в якому воно мало би рухатися. В процесі розвитку легіону вони дійшли висновку, що стрілецька ідеологія має базуватися на кількох складових, зокрема на незалежності і соборності України, а також на опорі на сили власного народу. В цьому контексті вони потім постійно працювали”, – розповів Микола Лазарович.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тернопільський професор Микола Лазарович розповів про свою участь в АТО
Січові стрільці, не маючи на початку належної військової підготовки, згодом стали відмінними вояками. Після битви на Маківці наприкінці квітня – початку травня 1915 року один з німецьких генералів написав: “Мої баварці билися, як леви, але українці билися, як чорти”. На жаль, ця боротьба призводила до численних жертв, але лави стрільців постійно поповнювалися.
На думку професора, якби не було УСС, то через роки не постала би і Західноукраїнська народна республіка. Саме вони ініціювали у всій Галичині повстання проти Австро-Угорської влади. Вони усвідомлювали, що їх занадто мало і що потрібно опиратися на сили власного народу. Вони вважали, що мають здобувати науку під час війни, тому робили великий внесок у просвіту населення Закарпаття, Галичини та Волині. Завдяки достатній критичній масі освічених людей, які ідентифікували себе українцями, вдалося проголосити незалежну республіку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Тернополі представили нову книжку Лазаровича про українських січових стрільців
“Вони вважали, що освічений стрілець, грамотний стрілець принесе більше користі для своєї країни. Тому в структурах УСС створили низку інституцій, зокрема бібліотеки, читальні зали, викладові гуртки, етапну гімназію, курси для неписьменних. Перед початком війни багато стрільців навчалися в гімназіях і викладачі, які теж були у лавах стрільців читали курси хлопцям. Час від часу гімназисти з числа січового стрілецтва їздили до міст і здавали в гімназіях курси на завершення гімназійного циклу. Майже 100 стрільців таким чином отримали гімназійну освіту. Це була вагома кількість людей, яка далі могла нести освіту в маси. Ті курси стрільці з часом поширили і на місцеве населення. Січові стрільці намагалися просвітництвом запалити своїми ідеями простий люд. І це їм вдалося”, – продовжив Микола Лазарович.
Щоб легше було достукатися до селян, вони дбали і про розвиток культури: створювали хори, оркестри, драматичні гуртки та театри. Театр УСС гастролював навіть Буковиною, яка тоді була під Румунією. Найгостріша проблема з освіченістю і культурою була на Волині. Тамтешні люди не лише не могли назвати себе українцями, а й навіть малоросами, здебільшого ідентифікували себе, як “хлопів”. На думку стрілецтва, лише просвітою серед дітей можна було щось змінити. Вони самі лобіювали в окупаційної влади створення української школи, самостійно знайшли приміщення, зверталися до батьків, щоб дали дітей на навчання. Російська армія, відступаючи, забрала всю інтелігенцію, в тому числі і вчителів. Тож січові стрільці стали вчителями. Потім зіштовхнулися з проблемою щодо підручників, оскільки всі навчальні книги було російські. Вояки самі взялися за створення українських підручників. Це люди, які не можуть не надихати. І на фронт я пішов заради своїх героїв, оскільки саме їхня праця надихала і надихає мене боротися за Україну”, – наголосив Микола Лазарович.
Досліджуючи проблематику Голодомору, Микола Лазарович дійшов висновку, що це було наслідком небажання відстоювати свою державу. В 1917-1921 роках під час революції значна населення не хотіла воювати, селяни казали, що це б’ються пани, тому простим людям нема чого туди пхатися. “Сьогодні можемо почути, що це війна олігархів. У той час люди очікували, що їм дадуть землю, вони повірили в обіцянки більшовиків. Минуло понад 10 років – і прийшов 1932-33 рік. Почався Голодомор, під час якого загинуло багато мільйонів українців. Маємо розуміти, що світ розвивається за причинно-наслідковими зв’язками. Була причина – небажання захищати свою батьківщину, отримали наслідок – Голодомор і репресії. Я не хотів би, щоб у нас повторювалися такі сторінки історії. Забуття – це перший крок до повторення. Ми повинні захищати свою землю”, – підкреслив Микола Лазарович.
Наклад книги – 2 тис. примірників. У книгарнях їх можна буде придбати за ціною 150-170 грн. За словами директора видавництва “Джура” Василя Ванчури, з Миколою Лазаровичем вони відправляються у тур Тернопільщиною та Україною, презентуючи книгу. Завершиться мандрівка на горі Лисоня під час вшанування 100-ої річниці битви на горі.
