Лідер "KozakSystem" Іван Леньо: «Не знаю по-справжньому українських медіа»

13.03.2016 11:53   Джерело: TeNews
Опубліковано : Віра Касіян

Ініціатор звернення до Президента України з вимогою закрити український ефір для відео- та аудіотоварів Російської Федерації розповів TeNews про причини й наслідки ситуації в українському музичному просторі і відкрив деякі таємниці творчості.

 

До кінця збору підписів під петицією з вимогою закрити український ефір для відео- та аудіотоварів Російської Федерації, яку28 січня було зареєстровано на сайті офіційного інтернет-представництва Президента України, залишилося менш ніж 50 днів. Ініціатива слушна, навіть якщо не брати до уваги воєнні дії на сході України, спровоковані й фінансовані «старшим братом». Адже невидима окупація «руского міра» триває не перше десятиліття. І в царині мистецькій, культурній духовній Україна й досі не стала по-справжньою незалежною. Зайвий доказ цьому – незначна кількість підписантів. Станом на 9 березня тих, хто зголосився підтримати заборону проявів «руского міра» у вітчизняному медіа-просторі виявилося лише трохи більш ніж 11 тисяч із 25 тисяч необхідних.

 

Власне про петицію, а також ситуацію в українському музичному просторі розмова з лідером гурту KozakSystem, одним з ініціаторів заборони мистецького продукту окупанта у вітчизняному ефірі Іваном Леньом.

 

Хто платить гроші, той замовляє музику

 

- Варто почати, мабуть, таки з петиції. Точніше з ініціативи українських митців виступити на захист українського медіа-ефіру від чужоземного продукту. Ситуація, коли вітчизняні виконавці почуваються пасинками на українському радіо і телебаченні, триває не перший рік –лік можна вести на десятки. Чому аж тепер терпець урвався?

- Дуже голосно сказано про українських митців. Ситуації, яку ви називаєте довготривалою, я не спостерігав. Бачив якісь потуги від міністерства ввести невеличкі квоти на те, щоб українського в Україні було більше. І загалом – усе.

 

- Маю на увазі не кроки з боку держави, а власне, що української музики нема в українському ефірі. І це триває роками.

- Так, якщо ви говорите проте, що української музики мало, або дуже мало, або взагалі на деяких каналах її нема, то це абсолютно правильно. І в цьому немає нічого дивно для мене, тому що я не знаю по-справжньому українських медіа. Знаю, що кожен медіа-ресурс якоюсь мірою є фінансованим з Росії або має власників з Росії, або має проросійських власників, або має проросійську політику, або так чи інакше залежить від когось, кому симпатичний «рускій мір». І в силу цього цілком зрозуміло, що хто платить гроші, той замовляє музику.

 

А що стосується українських митців, то мушу назвати їх поіменно, бо це ті, хто не побоявся вийти і публічно сказати, що їм така ситуація набридла. Це брати Капранови, сестри Тельнюк, Олег Скрипка, Тарас Компаніченко, Сашко Лірник, Оксана Стебельська, Антін Мухарський, Іван Леньо та Володимир Шерстюк.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські митці вимагають повної відмови від російського медійного продукту

 

Ідея виникла давно, точніше, давно набридло все це спостерігати, наприклад, мені особисто. В силу того, що KozakSystemбільшість концертів уже більш ніж 15 років дає закордоном, то, очевидно, в нас є найбільший імунітет від наслідків, які безперечно будуть чекати кожного, хто публічно вийде проти медіа-магнатів.

 

 

А було так. Я зателефонував Олегові Скрипці, а він людина, яка багато усього в житті бачила, і йому вже сам чорт не страшний, і Олег допоміг, точніше, підтримав мою ідею порушити це питання на державному рівні. І це найважливіше було, бо далі петиція вже почала мати розголос, її підтримала ще якась кількість митців. Але скажу вам щиро: не топові люди це зробили. І це теж цілком зрозуміло. Нікого не збираюся судити, але факт залишається фактом: не так багато людей у публічному просторі зрозуміли важливість цієї справи і підтримали нас.

 

- Не розумію, чому. Їм байдуже? Маю на увазі публіку.

- Щодо публіки є дві складові. По-перше, петицію важко підписати – це факт. Там є спеціально створена ІТ-шниками заплутаність, бо в принципі, як розумію, в Адміністрації Президента не хочуть, щоби люди часто звертались до них, пишучи петиції. Спочатку треба пройти реєстрацію, ввести ID, почекати відповіді від них, аж потім отримати можливість проголосувати.

 

 

Як просто підписати петицію про заборону російського контентуМи провели опитування і з’ясували, що багато хто не зміг ...

Опубліковано Відсіч 29 лютого 2016 р.

 

Друга проблема в тому, що невелика кількість публічних людей заявила в соцмережах чи в інтерв’ю про наявність такої петиції. Тобто аж ніяк не всі знають, що такезвернення до Президента є.

 

- Та й не так багато медіа про це взагалі писали.

- А те, що медіа не хочуть розповсюджувати інформацію про петицію, теж цілком зрозуміло. Адже якщо у нас усе вийде і вона набере чинності, і цей закон буде проведено, то всім проросійським медіа доведеться міняти свої правила гри, сітку трансляцій і у принципі міняти свій бізнес. Чого вони, очевидно, дуже не хочуть.

 

- А що загрожує таким, як Бурмака?

- Марічка вважає, що цією програмою вона висвітлила питання про петицію на всю країну і зробила свій внесок як громадянка України. Повторю: нікого не маю наміру підштовхувати чи просити підтримати петицію. Принаймні всі, хто в мене у фейсбуці в друзях, знають про це звернення, і нікого не буду перепитувати чи переконувати. Хтось не вірить, хтось не хоче, хтось боїться, а когось усе влаштовує.

 

Має бути культура споживання інформації

 

Я не дивлюсь телевізор більш ніж 15 років. Тому все, що відбувається в українському інформаційному просторі, мене особисто не торкає. І я маю до цього імунітет. Але його не має, наприклад, моя дитина і діти таких як я.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жителі Тернопільщини можуть підтримати заборону «Радіо Шансон» та «блатної пісні» в ефірі

 

- А навіщо телевізор узагалі вам у хаті?

- Телевізор, окрім того, що є ретранслятором хвилі, – це ще й монітор. На ньому можна дивитися – це як засіб. А от уже пульт, одним натиском кнопки на якому можна потрапити і на непотріб, і на щось достойне, – правильно користуватися ним уже треба вчити дітей. Має бути культура споживання інформації. Але, по-перше, я не щодня зі своєю дитиною, бо часто їжджу посвіту, а по-друге, не кожна дитина готова цю культуру сприймати в 12 років. Їй інколи чогось хочеться побачити й того, що, так би мовити, нижче пояса. І Росія із задоволенням їм це дає.

 

 

- З приводу телебачення. Років зо два тому один цікавий чоловік із маленького села Жолобки Шумського району, колишній учитель історії Петро Іванович Фурсік намагався донести до «верхів» свою ідею: щоб здолати російського окупанта, перш за все потрібно позбавити людей, котрі підтримують сепаратистів, дивитися російське телебачення. Його пояснення було майже як у казці: смерть Кощія на кінці голки, а голкою він називав Останкінську вежу в Москві. Тобто розуміння ситуації не залежить від місця проживання чи соціального статусу. На жаль, і досі людей, котрі це розуміють, небагато.

- Проблема справді є. І проблема нашого Кощія не в телевізійній вежі. З таким самим успіхом можна сказати, що вона в наших, для прикладу, телефонах.Нібито щойно беручи телефон у руки, стаєш залежним. Це неправильно. Це як з горілкою, чи водою – адже і те, й інше забирає безліч життів. А потрібно всього лиш налагодити з цим відносини. Якщо ти вмієш керувати цим процесом, то можеш сідати хоч чортові в зуби – і тобі нічого не буде, тому що знаєш, коли і що потрібно робити. Береш у руку ніж, тож не обов’язково поріжешся. Якщо вмикаєш телевізор і там транслюється останкінська передача, то ти просто її перемкнеш. Тобто треба боятися не тих, хто тобі ззовні пропонує різні небезпеки, а боятися себе: чому ти не готовий до зв’язку із цими небезпеками, тобто можливості керувати їхнім впливом на себе.

 

Тернополяни більше від усіх в Україні люблять«шару»

 

- Більшість концертів, як стверджуєте, даєте закордоном, але й в Україні вас почути можна. Тернопіль у концертному туріKozakSystemна підтримку альбому «Маніфест»був, так би мовити, золотою серединою, екватором. Відверто кажучи, була розчарована кількістю публіки і загалом інформаційною кампанією, яка передувала концерту. Як було в інших містах і чому в Тернополі вийшло саме так?

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Концертом у Тернополі KOZAK SYSTEM відзначили екватор туру "Наш Маніфест"

 

 

- Я б не погодився з такою постановкою питання. Інформаційно Тернопіль був забезпечений сіті-лайтами та інтернет-рекламою так само, як усі решта міст, де ми виступали. Щодо відвідуваності, то в Тернополі справді було найменше публіки стосовно інших восьми міст, в яких ми були з цим туром. Але це не означає, що людей було мало. Якщо в залі їх було чоловік 600, то не думаю, що це мало, враховуючи те, яка нині ситуація в країні з концертами ів усіх музикантів України загалом.

А причина, як на мене, насамперед у тернопільському менталітеті. Можу дозволити собі сказати правду, чи принаймні те, що вважаю правдою, оскільки я з цих країв і знаюся на цьому. Про відвідуваність тернополянами концертів інших музикантів ходять ледь не легенди. Це таки проблема швидше самих тернополян, які чомусь більше від усіх в Україні люблять «шару». І якщо це так, то нема особливих імпульсів бігти купувати квиток. Вони ліпше дочекаються, поки той чи інший гурт, навіть якщо він їхній улюблений, приїде до них на фестиваль, або на якусь іншу акцію, яку їм хтось організує.

 

- Це наслідок «довгограючих» ледь не постійних виборів…

- Так, постійних виборіві совкового мислення. Так воно є. На жаль.

- До речі, про фестиваль. Котрий уже рік на Тернопільському летовищі проводять openair фестиваль «Файне місто». Фестиваль достойний. І команд багато, і «шара» не проходить. Але не впевнена, чи є KozakSystemв переліку його цьогорічних учасників.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фестиваль Файне Місто оголосив 35% цьогорічних учасників

 

 

- Якщо нас там нема, то, очевидно, йдеться про збіг концертів на одну дату. Нас на «Файне місто» запрошували неодноразово. Річ у тім, що організатори українських фестивалів, як правило, проводять їх улітку, ще й у вихідні. Саме тоді, коли й закордоном є фестивалі. Тамтешній шоу-бізнес більш організований і структурований. І запрошення на європейські фестивалі ми отримуємо за півроку, а інколи й за рік. Відповідно «забиваємо» дати. Цього року вже заплановані виступиє і в червні, і в липні, і в серпні.Українці, як правило, роблять це за тиждень, чи за два, чи в останній момент.

 

- Зі сторінок фестивалю в соцмережах видно, що його організатори працюють зі значним випередженням. Може, хіба, відразу не всіх потенційних учасників охоплюють.

- Допускаю таке. Але знаю точно, що такі часові накладки із «Файним» у нас були. А на початок липня цього року в нас якраз заплановано виступи в Америці.

 

У нас нема завдання писати хіт

 

- Ви дуже достойну музику робите – констатація, а не комплімент. І відповідні тексти. Жадан, зрозуміло, поза конкуренцією. З ким іще співпрацюєте? Крім дружби і розуміння достойності персони, текстів, творчості – що ще має значення, аби з’явилася пісня? Адже зазвичай хіт – це проста мелодія, заспів-приспів, які повторюються, – і все. Головне, щоб засіло в голові. Ваші композиції теж чіпляють, і прекрасно співаються, і слухаються. Але там зовсім інший рівень – вищий, усе значно складніше. І в текстах, і в музиці.

 

 

- Дякую за сказане. Якщо ви особисто вважаєте, що ці композиції є вищими за рівнем від робіт інших, то можу тільки подякувати. Хоча думаю, що багато хто з вами не погодиться, бо ці люди сприймають музику, скажімо так, іншими рецепторами. І тут не може бути критеріїв оцінки. Але я підтверджу те, що ви сказали: коли звучить пісня, наприклад, на слова Жадана, то вона має глибший вплив на слухача. Бо поезія висока непроста, поезія талановита. І як нам вдається з Жаданом робитите, що ми робимо, - ніхто цього не знає. Нема тут ніяких формул. По-різному буває.

Отримую від Жадана всі новинки, які виходять з-під його пера. Щойно в нього з’являється вірш – він одразу скидає мені на мейл.І я йому відповідаю, що це не розглядається до спроби відчути як пісню, і відповідно з цим віршем він робить так, як вважає це за потрібне як автор: публікує, сам читає чи комусь іншому дарує. Тобто надає публічності до того, як ми з «Козаками» виконаємо його як пісню. А якщо нам щось подобається, то, відповідно, я кажу йому: так, це залишаємо, мені дуже подобається, спробуємо щось зробити.

 

Це саме стосується Дмитра Лазуткіна, Сашка Положинського, Артема Полежаки, Юрка Іздрика. І наразі все. Бо ще є ряд письменників – згадаю всіх, аби нікого не образити. Юра Строкань, Світлана Поваляєва, Катерина Гладка, Сергій Тапчин - це ті, з ким я весь час підтримую зв’язок через електронну пошту чи телефонний, і ми пробуємо разом творити.

Якщо нас цікавить якась болюча тема, ми з усіма ними зв’язуємося, зідзвонюємося і просимо відрефлексуватина неї. Якщо в когось виходить щось цікаве, пробуємо цей вірш взяти в роботу. Ми його доробляємо самі, щось підправляємо, щось викручуємо, дещо додаємо, бо, як розумієте, ми вже трошки знаємося на поезії. І врешті виходить отака якась цікава, як на мене, суміш.

Відповідно й музика, яка з’являється чи проявляється під час медитації над віршем, потребує якихось певних музичних знань і якогось морального, духовного і культурного рівня. Очевидно, що це не просто приспів-заспів, приспів-заспів.

 

- Якраз недавно мала розмову з одним музикантом про те, яка пісня стає хітом...

- У нас немає і ніколи не було потреби і завдання писати хіти. Я вам зараз відкрию страшну таємницю:будь-хто з музикантів, котрий колись написав хіт чи, скажімо, ту пісню, яка запала в душу або у вухо середньостатистичному слухачеві, робив це спеціально. Тут мистецтва набагато менше, ніж у чистому бажанні відчути пісню. Я знаю це. Як і те, що багато для створення хіта докладають рук і саунд-режисери, й аранжувальники, які знаються на цих, на превеликий жаль, уже сталих формулах роблення хіта.

 

- Це вже чиста математика виходить.

- Саме так. Є певна формула. Пісня повинна починатися з короткого програшу. Слова мають починатися не пізніше, ніж на 25-й секунді…

 

- Та не відкривайте усіх таємниць! Уявляєте, скільки хітів може з’явитися після такого лікнепу?

- А я спеціально їх усі відкрию, щоб люди, коли будуть слухати музику, розуміли, за кого їх тримають. Адже слухачі так звикають до цих схем, що потім втрачають шанси почути щось інше. Коли наслухаєшся такої музики, будь-яку іншу, яка не вкладається в цю формулу, людина починає ігнорувати або просто не сприймати. І це якраз є найбільшим злом на сьогодні в царині музики.

Кажу далі. Обов’язково має бути невеличкий програш – але дуже невеличкий, технічних інструментів має бути якомога менше, мелодія приспіву - дуже проста, і в ній має бути дуже мало слів, бажано, щоб повторювалося одне й те саме слово або одна й та сама фраза. А тепер візьміть цю формулу і підкладіть її до всіх так званих хітів.

 

 

#30днівукраїнськоїмузикинагадують мені розваги в резервації

 

- У Facebookлюди активно постять кліпи українських виконавців у рамках #30днівукраїнськоїмузики. Як ставитеся до цього?

- Колись писав пост про це, тому мені легко відповісти. Справа в тому, що нині Facebookомкористується прогресивна частина українського населення. Інша ж частина, якій варто було би знати про здобутки української сцени, продовжує жити в парадигмі радянських часів, вмикаючи телевізор і чекаючи звідти якусь інформацію. Забуваючи про те, що там ніякої об’єктивної інформації бути не може за самим принципом існування сучасного телебачення. У телеканалу є власник, у власника – завдання, і ці завдання вирішуються через програми, які транслює той чи інший канал. Усе дуже просто.

А Facebookом продовжує користуватися невелика частина населення. Відповідно надсилати одне одному пісні у виконанні українських гуртів і співаків - мені це виглядає як такі собі розваги в гетто, або розваги в резервації.Бо, повторюю, тій невеликій порівняно з іншими країнами кількості людей,яка користується Facebookом, навряд чи дуже потрібно нагадувати про те, що є, наприклад, гурти ТаРута ,чи ДримбаДаДзиґа, чи ДахаБраха. Ми і так усе це знаємо. Бо ми цікавимося цим і черпаємо інформацію з інтернету.

У Facebook, як на мене, досить багато не дуже потрібних ініціатив, але на те він і соцмережа – такий собі величезний інтернет-ярмарок. А там як щось вартісне продається, так і низькопробне.Хоча будь-яку ініціативу, спрямовану на те, що решта людей має про щось дізнатися, я схвалюю. Загалом флешмоби мені подобаються. Але якщо йдеться про #30днівукраїнськоїмузики, то мені це не треба. Я й так це знаю.

 

- Вибачте, ви точно музикант за освітою? У вас усе так по поличках розкладено, все чітко, строго.

- Можливо, тому, що я зібрана людина. А музикант за освітою – так, у найвищому ступені. Вже вищої музичної освіти в світі здобути неможливо. Закінчив аспірантуру Київської консерваторії за фахом акордеона.

 

- Дякую. Сподіваюся, ця розмова про, задавалося б, очевидні йцілком закономірні речі,з поясненнями, чому маємо такий стан справ і не можемо зрушити з місця, стане для когось поштовхом до глибшого пізнання української музики і власної душі.

 

Довідково. Іван Миколайович Леньо– український музикант, акордеоніст, один із лідерів фольк-рок-гурту KozakSystem (до 2012 року – учасник гурту «Гайдамаки»).

Народився 11 серпня 1971 року в місті Монастириська Тернопільської області. У родині є українське (лемківське), циганське та польське коріння.

Закінчив музичну школу, Уманське музичне училище імені Порфирія Демуцького, Воронезьку консерваторію (Росія), Київську консерваторію (аспірантура).

Захоплення: подорожі, спорт, футбольний клуб «Маестро», поїздки на велосипеді, мотоспорт на вірному залізному коні –Suzuki DRZ 400, плавання, туризм.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews