Знаєте, чогось не хочу пробачати Путіна і його шоблу. Не хочу пробачати смерті друзів і близьких. І навіть смерті незнайомих хлопчиків пробачати не хочу. І Небесну сотню.
І проплачених тролів із їхнім ляльководом, які поливають брудом – не хочу і не буду.
Перегляньте також:
- Піст очима сучасної людини: виклики, сумніви і пошуки істини
- У Тернополі учнів об’єднав спортивно-розважальний захід “EnergyБум”
Не пробачу тих, хто посміхається при зустрічі і за пазухою тримає каменюку.
І брехунів та циніків.
І тих, хто жиріє в час, коли онкохворі діти та каліки збирають собі на операції.
І тих, хто довів країну до зубожіння, а нас перетворив на націю рабів.
І тих, хто скориставшись тим, що наші обличчя звернено на зболений Схід, продовжує грабувати надра, винищувати ліси.
І тих, хто продовжує терпіти в себе бізнес та пропагандлу окупанта (гроші ж не пахнуть? Вони в крові!!!!)
Імпотентну владу торговців, кнопкодавів і маніпуляторів людьми.
І тих, кому все одно – бо з вашої мовчазної згоди коїться все зло світу.
Рано чи пізно кара вас знайде.
В мені теж є багато рабського, тому не знаю, чи гідна я Нової України. Вибудувати її для дітей і піти.
