«… Хтось із вас готовий сказати, що таке любов? Усі дружно промовчали. Не тому, що не знали, як відповісти, а тому, що насправді забули що це таке».
Перегляньте також:
- Компанія Креатор-Буд стала генеральним спонсором Recovery Construction Forum Ukraine
- До бюджету Тернопільщини надійшло понад 140 млн грн земельної плати
Роман «Об’явник» тернопільської письменниці Валентини Семеняк, який побачив світ цього року, змушує задуматися над вічними, простими і, водночас, надзвичайно складними питаннями.
Захоплива історія про 108-літнього дідуся Овсеня, який всім своїм серцем любить Бога, людей та рідну землю, і «давно почувався серед сучасного люду… динозавром», не залишить байдужим нікого.
З самого початку читання, мимоволі згадується мені і мій дідусь, мудрість якого шанувала вся наша родина, і бабуся, мова якої, як і сестри головного героя роману, «пересипана народними прикметами, прислів’ями та казками», і своє рідне малесеньке село. Починаю сама відчувати наскільки важливо мати отой «невидимий, але правдивий місточок, що з’єднує з родом». Із дідом відбуваються неймовірні речі, та чомусь віриться у все це беззаперечно, наче таке на кожному кроці бачила. А ще посміхаюся, читаючи про «невгамовну жінку» – сестру Овсеня і пригадую Гоголівське «Боже ти мій, Господи, за що така напасть на нас, грішних! І так багато всякої погані на світі, а ти ще й жінок наплодив!». Добрий гумор, яким насичений роман, робить читання ще більш легким та цікавим.
Та ця сюжетна лінія не єдина. Паралельно розповідається і про вихідця з України Вілена, який живе в Канаді. Він не вірить в Бога (точніше, хочу сказати словами діда Овсеня, – думає, що не вірить) та шукає секрет довголіття. Із самого початку так і крутилося в голові «коли ж нарешті Вілен повернеться на Україну і зустрінеться з дідом Овсенем?!» Та розкривати всі карти не стану – читайте і самі знатимете.
Весь роман наскрізь пронизаний патріотизмом. Автор піднімає питання про долю України, людей, які виїжджають і не повертаються до своїх витоків, про нехтування сучасними людьми таких важливих законів моралі, нищення мови та традицій. Чого варте лиш одне порівняння України з бідною жінкою, яка все життя тяжко працювала, а коли померла, виявилось, що ховати її нема де, бо всі землі розкрали-розпродали. Вражає також креативність способу вирішення цієї проблеми – поховати на подвір’ї сільради біля пам’ятника Леніну, причому лежати «це не Марія буде біля вождя, а це вождь буде біля її ніг»
Філософські роздуми, цікаві ідеї, а ще семантика словотворення, що вдало використана у романі «затягують» так, що відірватися від читання неможливо. Не раз ловила себе на думці, що сама задумуюся над тим чи іншим словом – чому саме його говоримо, як можна «розтлумачити», яку енергію закладено в нього…
Як на мене, «Об’явник» – це величезна безцінна скриня мудрих порад та настанов. Наповнений роман по вінця добротою і вірою, оптимізмом і любов’ю. І хоч я далеко не критик-професіонал, а звичайний читач, та хочу сказати: ось що потрібно читати нам та нашим дітям сьогодні! «Час – це Бог, не розтрачуй його даремно» – говорить автор словами індійського мудреця Саї Баби. І, повірте, читання таких ось творів – таки не даремна трата часу. Тож читайте, і згадуйте, що «всі ми народжені з любові. І Всесвіт наш створений був за Великим планом, також із Любові» і ніколи не забувайте, що таке любов.