Боснія і Герцеговина – Україна – 1:2. Цікаво: “футбольні нерви” є адекватною “замісною терапією” від повітряних тривог? Вчора українські шанувальники мали нагоду “щасливо” поєднати і те, і друге…
Після доволі обережного початку матчу підопічні Сергія Реброва зробили спробу захопити ініціативу, однак виходило це в них не дуже переконливо. Управління грою намагався взяти на себе Судаков, і він же на 10 хв. завдав першого удару в напрямку воріт боснійців – точніше сказати, в напрямку боснійських горобців. Занадто академічний розіграш м’яча ефекту не приносив і зрозуміти, як українці збираються вразити ворота господарів, було нелегко – пересуваючись майже пішки, на це важко було розраховувати. Взагалі, виникало відчуття: додай наші трохи в швидкості – і їхня перевага стане більш відчутною, але додати так і не вдавалося. Той, з ким пов’язувалися наші головні надії на забиті голи – Довбик – перебував у лещатах захисту господарів, і передачі від Судакова і Зінченка до нього просто не доходили. Боснійці теж не надто часто турбували Луніна, не в останню чергу завдяки дебютанту з “Динамо” Бражку, який на позиціїх опорного півзахисника досить вдало замінив у цьому матчі травмованого Степаненка. Турбували не надто часто, але гостро: на 37 хв. після небезпечного навісу з кутового ситуацію виправив Конопля, а буквально хвилину опісля на зручну позицію вийшов Джеко, удару якого, на наше щастя, забракло точності.
Перегляньте також:
- Піст очима сучасної людини: виклики, сумніви і пошуки істини
- У Тернополі учнів об’єднав спортивно-розважальний захід “EnergyБум”
“Те, що було в першому таймі, абсолютно не може влаштовувати С.Реброва і його штаб”, – сказав на початку другої половини коментатор. З цим можна погодитися – додавши, що зовсім не влаштовувало і українських вболівальників, число яких значно переважає все населення Боснії. А на 57 хв. події на полі стали не влаштовувати нас ще більше: простенька передача когось із боснійців в центральну зону захисту на наше нещастя знайшла ногу хронічно невдачливого у матчах за збірну Матвієнка – зовсім не обов’язковий автогол. Замість того, щоб мобілізувати, ця прикрість, здалося, підсилила нервозність наших гравців – одразу ж на рівному місці заробив “гірчичник” Конопля. Здавалося, що все йде за планом тренера господарів Саво Мілошевіча, і що його підопічні таки змогли нав’язати нам свою гру. Іноді складалося враження, що наші гравці вперше зібралися разом на полі – настільки неузгодженими були їхні дії. Декілька цілком безпечних для захисту боснійців навісів з флангу – оце і все, що виявилося в арсеналі команди Реброва. Час спливав; боснійці, всупереч часто повторюваному коментатором матчу передбаченню, не збиралися втомлюватися, і виникало вже зовсім сумне запитання, чи можна розраховувати на щось у грі, не створивши жодного більш-менш загрозливого моменту біля воріт суперників? Але саме тоді, коли українські вболівальники вже, мабуть, кляли на всі заставки наших футболістів на чолі з головним тренером С. Ребровим, гра його команди дивовижним чином змінилася. Виникло навіть відчуття, що збірна України увесь матч накопичувала енергію, щоб у критичний момент обрушити нищівний вал на суперників.
85 хв. Довга верхова передача Мудрика на Коноплю, той прострелив у центр, і Яремчук, отримавши м’яч просто перед воротами суперників, зробив те, що повинен робити форвард. Не встигли господарі оговтатися, як на 88 хв. Миколенко запустив флангом Яремчука, і Роман зробив націлену верхову передачу на Мудрика. Артем, котрий до того моменту, здавалося, перебував у якомусь напівсонному стані, зробив те, що дуже добре вміє: головою спрямував м’ч у кут воріт боснійців. На цьому українці не зупинилися: Мудрик, який під завісу матчу розігрався “на повну”, за хвилину до закінчення міг поставити ефектну крапку, однак з близької відстані влучив у оборонця збірної Боснії. Понурі обличчя гравців господарів свідчили, що надій відігратися у них немає, хоча щось схоже на фінальний штурм вони таки спробували влаштувати. “Все було добре до 85-ї хвилини, і я не знаю, що сталося. Я навіть не бачив, що сталося”, – сказав після гри їхній захисник Ахмедходжич…
Що ж, збірна України (мабуть, трохи несподівано й для самої себе) довела, що може буквально “вигризати” потрібний результат. І що в конкретному матчі вона таки була таки сильнішою за вельми впертого і непоступливого суперника. Але 26 березня “домашньому” Вроцлаві легше навряд чи буде – на нашу команду чекає фінальний матч проти Ісландії, яка розтрощила збірну Ізраїлю (4:1).
Фото з мережі Інтернет
