Останнім часом в українському інформаційному просторі актуалізуєтьсятема нібито браку легітимності президента України Володимира Зеленського узв’язку із завершенням 5-річного терміну з моменту інавгурації. Відповіднацеремонія відбулася 20 травня 2019 року. Таким чином, ініціатори та прихильникицієї позиції навіть вимальовують сценарій з різними варіаціями, де президент мав би написати заяву про відставку чи його повноваження мають припинитись ледь не автоматично з 20.05. Натомість обов’язки президента має виконувати голова Верховної Ради. Під соусом останнього навіть виринають думки щодо бажання зробити революцію в президії, оновивши її. Тобто таке перезавантаження/захоплення влади без виборів. Бенефіціарів цього процесу можна шукати як в опозиційних до чинної влади колах, так і в країні-агресорці.
Хочу висловити власну позицію, жодним чином не намагаючись підмінити Конституційний суд.
Перегляньте також:
- Росія має тактичні успіхи на Донеччині. ЗСУ відійшли від Бердичів, Семенівки та Новомихайлівки, – Сирський
- У Колиндянській громаді на Тернопільщині співробітники ДСНС врятували 75-річну жінку
У питанні легальності та легітимності повноважень нинішнього Президента потрібно дотримуватись прямих норм Конституції та сприймати її комплексно, не вискубуючи окремі зручні норми.
Стаття 103 Основного закону говорить, що «Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років». «Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого рокуповноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень».
Натомість стаття 108 КУ вказує, що «Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України». Який висновок ми можемо зробити з цих норм?
По-перше, встановлюється два алгоритми дій – або оновлення президентської влади внаслідок чергових виборів раз на п’ять років, або внаслідок дострокового припинення повноважень Глави держави. Відсутня конституційна опція, умовно кажучи, «понадстрокового» перебування на посаді. Її і не могло бути. Завдяки застосуванню принципу безперервності влади, коли президент виконує свої повноваження до вступу на посаду наступника, повний строк можна вважати якраз періодом між інавгураціями.
По-друге, щодо п’яти років повноважень. Це встановлення чіткого електорального циклу, тобто періодичності проведення чергових виборів. В умовах, коли вибори Президента Верховною Радою не призначені, ЦВК незапустила весь процес внаслідок законодавчих обмежень (Виборчий кодекс України, Закон про правовий режим воєнного стану), Глава держави продовжує свої обов’язки.
По-третє, дострокове припинення повноважень (ст. 108 КУ) передбачає лише чотири підстави: відставка за власною заявою, стан здоров’я, імпічмент або смерть. Більше того, голова Верховної Ради може стати в.о. Президента саме у разі ДОСТРОКОВОГО припинення повноважень Глави держави (ст.112 КУ). Виходячи виключно з вказаних чотирьох підстав та ще й отримає численні обмеження президентських повноважень. З-поміж іншого, не може внести подання на призначення очільника Міноборони та Міністра закордонних справ, Генпрокурора, не зможе присвоювати вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги і нагороджувати державними нагородами, не зможе помилувати. Ну і врешті, після дострокового припинення повноважень протягом 90 днів мають відбутись вибори президента. Які не можуть відбутись, як ми вже з’ясували. Дані обмеження, як на мене, є критичними в умовах воєнного стану.
Більше того, легальність в.о. Президента під соусом завершення п’ятирічки обраного Глави держави стає ще під більшим питанням, ніж у останнього. Адже, якми з’ясували вище, така ротація на виконуючого обов’язки можлива за умови ДОСТРОКОВОГО припинення повноважень президента. Звичайно, ми можемо згадати, що в історії України вже був відхід від конституційних норм, коли під час Революції гідності Верховна Рада констатувала самоусунення Януковича від виконання президентських повноважень. Це було політико-правове рішення, що, зокрема, ґрунтувалось на підриві легітимності тодішнього Глави держави у зв’язку з вчиненими злочинами проти власного народу.
Зараз же ввідні у питанні легітимності діаметрально інші. Соціологія фіксує хоч і зменшену, але вкрай потужну підтримку Володимира Зеленського на рівні 60-64% (лютневий КМІС). Також 69% респондентів вважають, що Зеленський має працювати на посаді президента до кінця воєнного стану. Таким чином, станом на сьогодні відсутній запит суспільства на вибори.
Цілком зрозуміло, що питання легітимності української влади буде використовувати російський агресор. Більше того, під прицілом опиниться не лише Зеленський, а й нинішнє скликання Верховної Ради. Нагадаю, що перша сесія відбулася 29 серпня 2019 року, тобто восени на пропагандистські штандарти піднімуть і питання українського парламенту. І на відміну від чинного Президента,з кейсом парламенту буде складніше внаслідок низького рівня суспільної довіри та постійними скандалами. Меседж про «нелегітимність української влади» стане черговим завданням т. зв. «СВО» та може стати фоном для посиленого військово-дипломатичного тиску на Україну. Тому нині для українських політичних сил булоб зваженіше не шатати тему умовної нелегітимності, а шукати шляхи координаці їперед наявними викликами.
