«Якщо не змінимо підхід до війни, то ми її програємо»: інтерв’ю з волонтером Володимиром Голоднюком

Опубліковано:
20 Лютого, 2024

“Минуло 10 років, воно не перестає боліти”. Володимир Голоднюк — батько Героя Небесної Сотні з Тернопільщини. Після загибелі сина почав волонтерити. Бійцям старається знаходити найбільш потрібне і дороговартісне обладнання, адже зараз, каже, “війна електроніки та новітніх технологій” і за два роки потреби армії суттєво змінилися.

Про найнеобхідніше для фронту, виклики, з якими стикаються волонтери, та розслідування справ Майдану — Володимир Голодюк розповів Суспільному.

– Ваш син Устим Голоднюк загинув на Майдані 20 лютого 2014 року від кулі снайпера. Як оцінюєте розслідування “Справ Майдану”?

– Я раніше дуже активно брав участь у розслідуванні й чим могли, ми допомагали слідству й направляли його. У 2014 році після розстрілу людей на камери в центрі столиці України, влада намагалася приховати цей злочин і знищити всю доказову базу. І дуже добре, що тоді активісти й родичі Небесної Сотні долучилися до збору фактів, артефактів, доводів, свідків, у соцмережах збиралися докази. Це допомогло зберегти ту невеличку базу, яка дала поштовх правдивому розслідуванню злочину. 

– Я вам, мабуть, не відкрию таємницю, що розслідування та покарання злили. Поясню чому. Останній раз це було, коли відпустили шістьох “беркутівців”. Всупереч закону, зґвалтувавши Феміду, їх примусово переправили з одного слідчого ізолятора в інший, в суді під прикриттям, без свідків, розглянули справу й випустили їх. І знову прикрилися благими намірами, тобто, що будуть обмінювати полонених. Я вважаю, що полонених треба обмінювати, бо я теж батько, але я вважаю, що є закон. Це було зроблено напередодні завершення розслідування злочинів проти Майдану. Треба було поставити крапку в цьому розслідуванні, покарати цих злочинців і тоді, коли злочинців уже покараних, засуджених законом, коли вони матимуть вже велику вагу — тоді їх обміняти на велику кількість наших полонених.

– З війною суспільство, можливо, трішки призабуло всі ці події, які передували війні. На вашу думку, що має зробити суспільство в цій ситуації, аби “Справи Майдану” продовжували розслідувати, аби це все не забулося й винні понесли покарання?

– “Справи Майдану” злиті. Зараз повторювати розслідування недоцільно. Ми зараз маємо таку велику кількість втрат. Треба зробити висновки, де ми зробили помилки і більше в жодному разі, ні під яким соусом, ні під тим, що тебе підкупили гречкою на виборах, ні під тим, що ти подивився якийсь цікавий серіал, треба дуже серйозно ставитися до своїх дій, свого вибору і тоді ніколи не повториться те, що вже відбулося. Воно відбулося, воно в минулому, мою дитину вже не повернути, не повернути так само 107 майданівців, які загинули й не вернути десятки, а можливо й сотні тих, хто поліг, захищаючи нашу державу.

Не маємо права ми дати собі розслабитися, не маємо. В мене ростуть ще двоє маленьких дітей — син і донечка, я хочу, щоб вони не воювали, от не хочу я цього. Я думаю, що цю війну повинно закінчити наше покоління. Не закінчити, а перемогти в ній. Звичайно, що мене болить, звичайно я інколи переглядаю відео, фотографії і згадую, плачу, плачу вживу, але я намагаюся, щоб цього ніхто не бачив. Минуло 10 років, воно не перестає боліти. Це мій біль, моя кров. 

– Ви втратили сина, але продовжуєте працювати на нашу перемогу. Ви волонтерите з 2014 року. Розкажіть, як змінилися потреби бійців з того часу?

– Якщо врахувати, що у 2014 в нас армії фактично не було, армія починалася з добровольців з Майдану, не було ні екіпірування, ні озброєння. З часом побачили, що треба більше мобільності, потрібен транспорт, потім зрозуміли, що не вистачає тепловізорів, бо бойові дії відбувалися й вночі. Потім правильній снайперські приціли й багато іншого. А зараз відбулися разючі зміни. XXІ століття, війна перейшла у фазу електроніки та новітніх технологій. Почалися безпілотні літальні апарати і зараз вони тільки модифікуються, зараз безпілотні літальні апарати використовуються не тільки для спостереження та коригування вогню, а й для ураження противника. Тому зараз в основному потреби в FPV-камікадзе, й звичайно бомбери — це великі дрони, які скидають бомби.

– Автомобілі, дрони — це все дороговартісні речі. Ми 10 рік воюємо. На вашу думку, чи повинна включитися держава, аби забезпечувати цим бійців?

– Мені неодноразово ставлять ці запитання. Якби ми почали виробництво власної зброї у 2014 році, звичайно, що були якісь початки, робили “Стугни”, робили далекобійну гаубицю “Богдану”, але це було лише зародження і в 2019 році це все було зупинено. Зараз маємо наслідки. На моє тверде переконання, зараз полетять у мене капці, але якщо ми не змінимо підхід до війни, то ми її програємо. 

– На початку повномасштабної війни у 2022 році ви казали, що стикаєтеся з деякими проблемами при перевезенні автомобілів через кордон, при поїздці ваших волонтерів за кордон за системою “Шлях”. Чи є зараз проблеми, які би мала вирішити держава?

– Ми співпрацюємо з фондами, які мають дозволи завозу гуманітарної допомоги і фактично ми в цих проєктах беремо участь. Ми проплачуємо вартість тої чи іншої допомоги та затрати на дорогу. І нам це вигідніше, ніж самим ходити з паперами, оббивати пороги, отримувати відмови і затягувати з допомогою на довгий період часу. Ми розуміємо, допомога потрібна сьогодні і на вчора. 

– Тобто ви самі вирішили свої проблеми?

– Так, тут нам держава не допомогла. Знаєте, можна дуже довго сперечатися, “ставати в позу”, доводити, що ти не правий, але ти маєш допомагати фронту, бо хтось не отримає якоїсь допомоги за цей час. Тому ми пішли таким шляхом.

– Незабаром ви вирушаєте в чергову волонтерську поїздку на фронт. Розкажіть, куди та в які бригади їдете, що везете?

– Стараємося підлаштовуватися під бійців. Коли ми готуємося до поїздки, ми збираємо замовлення, що потрібно безпосередньо для перемоги. Сконцентровані на тому, що допомагає нищити ворога. Будемо на Донецькому напрямку: в десятій бригаді, 109 бригаді, в 28, 72 і 24 бригадах. Допомагаємо всім. 

Закупили 20 дронів, це 8-дюймові хороші дрони, які можуть нести корисне навантаження. Це дороговартісне, але здається, що ніби великий об’єм, але повірте, що для одного підрозділу — це на один день хорошого бою. Окрім того, веземо дві зарядні станції, які допомагають розвідникам безпілотної авіації в польових умовах заряджати батареї. Веземо сканери, які дозволяють вишукувати дрони, коли їх ще не видно неозброєним оком, але їхні хвилі вишукують у повітрі й починають вже використовувати антидронові рушниці чи окопні РЕБи. Веземо спеціальні дизельні обігрівачі для обігріву бійців у польових умовах, ми їх закупляли в Італії. Вони малозатратні, заливається 4 літри солярки і дві доби в окопах солдати можуть бути обігріті, не видно ні диму, ні полум’я.

– Понад 10 тисяч доларів вартували дрони. Загалом у скільки все обійшлося?

– Загальна допомога в межах 16 тисяч доларів.

– Де берете гроші на все необхідне?

– Ми вже готові танцювати й співати, вже не знаю, що видумувати, щоби люди повірили та щоб ці гроші не витрачалися намарно. Наприклад, дуже зараз погана тенденція і знову ж таки буде, мабуть, маса критики в мою сторону, але я спробую пояснити. Дрони виготовлені “на колінці” та на кухні будь-ким – це марна трата грошей. Це витрачені гроші, але цей дрон не буде виконувати свої функції. Літачок з паперу теж буде літати, але люди на це тратять гроші і не донатять на потрібні та якісні дрони. Я поширював у соцмережах статтю реальної людини, яка розуміється в дронах, він пояснював, що йому привезли таких 10 дронів, які зроблені “на колінці”, і з них 4 змогли піднятися трохи, а на швидкості 50% їхня турбулентність не відповідала заявленим нормам. Лише один дрон на 70% зміг виконати все необхідне. Тобто, в середньому, якщо на цей дрон витрачено від 14 до 20 тисяч гривень, то можете уявити, що 200 тисяч гривень на всі ці дрони витрачені намарно.

– А хто допомагає? Це звичайні люди чи підприємці?

– Є й звичайні люди, які скидають по 100, 200 гривень і ми за це дякуємо в соцмережах та вклоняємось цим людям, бо вони віддали те, що змогли. Але основне навантаження йде на підприємства та виробництва, яким ми довіряємо. Бо ми розуміємо, що допомога повинна бути суттєвою, момент поїхати, сфотографуватися та пообніматися з бійцями і привезти один дрон — це вже минуло. Був 2014 рік, їздили всі, бо хотіли обійнятися, поспілкуватися. Я розумію, що солдати хочуть домашнього пиріжка та обійнятися, але коли приходить розуміння, що їх там обстрілюють, мабуть, в пеклі набагато легше, тоді ціниться та допомога, яка дає можливість вижити та знищити ворога. Зараз настав переломний момент — “хто кого”. Це війна на витривалість. Потрібні речі та весь ресурс використовувати на те, що має нищити ворога. 

– Зараз потрібно припинити із закрутками, смаколиками, чи це теж потрібно?

– Люди в селах і містечках не можуть чимось суттєвим допомогти і це потрібно розуміти, але волонтерським організаціям та підрозділам, які знають, що потрібно та можуть допомогти, увагу потрібно сконцентрувати тільки на суттєві речі, які дають можливість знищувати ворога.

– Ми всі читали, чули й бачили про ті випадки, коли люди, прикриваючись волонтерством, виїжджали за кордон і замість того, щоб допомагати – відпочивали. Скажіть, чи гідні такі люди називати себе волонтерами?

– Є негідники в будь-якій сфері, також є люди, які використали абсолютний кредит довіри від людей та держави. Ми втрачаємо сегмент допомоги, тому що люди, наприклад наша діаспора, не завжди заглиблюються в ситуацію, вони почули: “Той то волонтер збагатився і купив собі автомобілі” і перестають допомагати. І я їх розумію. Але ми повинні не зважати на це і працювати далі. Я думаю, що в нас вже є певне ім’я та кредит довіри, ми 10 років працюємо в цій сфері.

– Ми пишемо це інтерв’ю в музеї російсько-української війни. Це ще одна ваша велика праця, ви довго збирали все, що тут знаходиться, та шукали приміщення. Це, можна сказати, справа вашої душі та серця. Розкажіть, чому вирішили створити цей музей?

– Мене сама ситуація, яка склалася з волонтерством, змусила створити музей. Ми привозили з фронту багато експонатів і артефактів та складали в колишньому штабі й хто хотів, той приходив і дивився. Це було неорганізовано, але нас це не навантажувало, бо ми займалися лише фронтом. А це приміщення — пам’ятка архітектури 19 століття і щодо неї завжди точилася боротьба. Мені запропонували: “Слухай, будеш волонтерити, але роби музей для людей”. Створили музей і тоді я зрозумів, який це великий пласт роботи. Просто поставити залізо і щоб люди приходили дивилися — це одне, а людям повинно бути цікаво, вони повинні сюди тягнутися, приводити друзів. Основний наш напрямок – просвітницька діяльність, ми проводимо тут уроки мужності, в нас кожен день є діти. Двічі в один зал та на ті самі експонати діти не прийдуть, їм буде не цікаво. Вони розвинені, ерудовані, користуються комп’ютерами, їм треба показувати те, що зачепить їхню душу. Тому ми завжди проводимо нові виставки, цікаві заходи. Наші працівники — це унікальні люди. Нас всього 4 на весь музей, ми розуміємо й цінуємо кошти громади, тому не можемо набрати штат, який би мав бути, людей 13. Але ми справляємося з цим величезним навантаженням і до нас ідуть люди. Тому ми робимо все, щоб зацікавити людей і тепер це стало частинкою нашого життя.

– Зараз в нас є виставка пам’яті Марка Паславського, унікальної людини, яка народилася в США, але походження її з Тернопільщини, мама його була з нашої області. Народився в США, але душа його була українська. Він з дитинства був пластуном, пізніше пішов у найпрестижніше військове училище, але все життя цікавився Україною. Він брав участь у Помаранчевій Революції та Революції Гідності, а у 2014 році, щоб піти на фронт і захищати Україну, Маркіян відмовився від американського громадянства, прийняв українське громадянство, пішов на війну, та ділився там своїм досвідом. Він був офіцером з великим досвідом, його любили та поважали військові. На жаль, він загинув під Іловайськом у 2014 році. 

Також у нас є “Добровольчий зал”, “Зал слави полеглих”. Готуємо ще один тематичний зал, де буде розміщений бліндаж, щоб більше розказати про побут військових. Трохи наші плани змінило повномасштабне вторгнення, ми розуміємо, що зараз 99% нашої діяльності повинно бути направлено на перемогу, але ми підтримуємо діяльність музею, постійно працюємо над його розвитком.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Голова Андрій Смаглюк розповів про актуальне і набаліле Кременецької громади
13:58, 21 Квітня, 2024

Голова Андрій Смаглюк розповів про актуальне і набаліле Кременецької громади

Блоги

ТОП новини тернопільщини: