Галина Вандзеляк

Галина Вандзеляк

Журналістка, літераторка. Член НСЖУ.

Завдання капеланів – дух плекати

27.11.2023 14:43   Джерело: Газета Свобода
Автор : Галина Вандзеляк

Капелан, хто він? Духівник, психолог чи друг, який приходить у складну годину? Але почну зі статистики: 26% опитаних українців заявили, що від початку війни стали більш віруючими людьми, ніж раніше.

Чи є на війні атеїсти?

Днями поспілкувалася з одним капеланом з нашої області. Отець Олег не побажав називати свого місця служіння, посилаючись на те, що багато бачив і знає, а отже, бійці, яких духовно підтримував, сповідав, можуть у його розповідях побачити себе.

Я поцікавилася, чи є на війні атеїсти, адже у такий складний час, коли йдеться про життя і смерть, важко без віри. Він особисто сповідує греко-католицьку віру, але до нього на розмови приходять і бійці, що належать до інших конфесій. Є й затяті атеїсти, один з таких навіть з ненавистю запитав: «І де ваш Бог, якщо за останній рік я втратив з десяток товаришів, порядних людей, а в них залишилися матері, маленькі діти, дружини, брати і сестри».

– Не буду переповідати усіх нюансів наших багатоденних розмов, поки він зрозумів суть життя і смерті та Божої благодаті, яка насправді є біля кожного з нас протягом усього життя. Просто треба по-філософськи сприймати все, що відбувається, молитися, і Господь не залишить у біді людину, яка є справді віруючою, – зауважив капелан.

Він розповів, що на військовослужбовця впливає дуже багато стрес-факторів, і це дає йому можливість подумати про речі глибинні. Питання, які торкаються надприродного, наштовхують людину на пошук істини. Тому  віруючих стає більше, але це не означає, що війна – це те місце, де люди масово починають вірити в Бога.

Здебільшого, коли людина бачить перед собою смерть, у неї є два варіанти – або тікати від неї, або не помічати її. Не помічати смерть нас вчить Євангеліє. Господь каже: «Не бійтеся, Я з вами, Я сам переміг смерть». І якщо військовослужбовець згадує про смерть не як про кінець свого життя, а як про його частину, тоді поглиблюється віра. Завдання капелана – турбуватися не тільки про віруючих, а про всіх, допомагати всім, служити всім.

Що потрібно, щоб стати військовим капеланом?

Отець Олег каже, що насамперед віра, яку ти здатний вселити у душі інших, навіть у найекстремальніших умовах.

– Ми можемо говорити, що цілісна особа, а це – дух, душа, тіло, отримує все, що потрібно для того, щоб виконувати свій професійний, громадянський і військовий обов’язки. Гасло капеланів – бути поруч з українським воїном, щоб підтримати його дух. Бути поруч не означає ходити за ним крок у крок, нав’язуватися йому, але приходити тоді, коли потрібно. Адже військова служба дуже специфічна і складна.

 

Хлопці мають знати, що є хтось в підрозділі, хто за них молиться, хто є ланкою між чимось надприродним і між ними. Варто пам’ятати, що усе залежить від духу, що всередині кожного з нас. Воїн до тих пір змагається, доки він не здався всередині. І завдання капеланів – цей дух плекати, щоб боєць розумів, чому він на війні, чого від нього хоче український народ, рідні, яких він захищає від ворога. Завжди треба бачити перед собою Бога, його заповіді, – розповів капелан.

І капеланство, і шестеро дітей, і господарка

Багатьом буде цікаво почути життєву історію ще одного капелана –  Руслана Гриціва.  Руслан та його дружина Наталя виховують шестеро дітей. Десять років тому подружжя переїхало з Тернополя до села Шульганівка Чортківського району. Тепер там мають господарство — 30 кіз та овець, ослицю та кабанчика.

Руслан Гриців — ветеран російсько-української війни. У 93-й бригаді був військовим капеланом.

Подружжя запрошує у  свою домівку людей з інвалідністю, допомагає їм у реабілітації.

  • До нас час від часу приїжджають дітки з інвалідністю, з ДЦП, їм подобається проводити тут час, кататися на ослиці. Її звати Сью. Вона — улюблениця усіх дітей, — зауважив господар.

Нещодавно сім’я купила земельну ділянку біля річки. Там хочуть облаштувати відпочинкову зону для поранених бійців та людей з інвалідністю. Планують зробити ставок, щоб до них приїжджали на риболовлю, відпочивали й купалися.

– Коли я повертався з АТО, – розповів о. Руслан, – то брав намет і на 2-3 дні залишався відпочити на березі озера в друзів. Я рибалив, був на природі і війна, ніби затихала всередині. Тому знаю, що потрібно нашим хлопцям, бо сам пережив таку реабілітацію – вірою і природою.

Зараз чоловік допомагає ЗСУ, виготовляючи буржуйки. За минулу зиму чоловік зробив їх 108.

 

Також він робить мангали і коптильні, частину грошей з продажу віддає на благодійність. Каже, що найважливіше, аби настав мир і духовний спокій в Україні.

Галина ВАНДЗЕЛЯК

 

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: Газета Свобода  

Коментарі