Олег Герман

Олег Герман

науковець, письменник, поет, громадський діяч, заслужений діяч мистецтв України

Холодний сніг на голови гарячі

26.11.2023 11:43   Джерело: Газета Свобода
Автор : Олег Герман

Одначе, який вже раз чую в ньому молитву до Гόспода, обходжу госпόду, оглядую господáрку… Бути господарем вельми не просто. Тут доконче потрібно хотіти, вміти, творити, необхідно переносити, жертвувати, розуміти. Господар землі своєї, господар слова свого, господар оселі й родини. То ціла симфонія, велична веселка, поезія життя. Чи ведуться поміж нами такі? Ствердно кажу, що так! Може, ви саме і є той праведник, про якого мріяло не одне покоління земляків.

Ось уже сніжок посипає, поля чорніють, хмаровиння ворон пролітає над головами. Якась задума оповила душу. За землю колись брат брата вбивав, за оселю батьки з дітьми досі не ладять, за родину сини й брати життям жертвують. Господар це той, хто зерно сіє і хліб збирає, хто надію дарує і житло возводить, хто відчуває себе властелином у своїй хаті. Бо саме там, писав наш Кобзар, «своя правда і сила, і воля!» Чого ж бо нас так ненависно хочуть позбавити цього сану й стану? І хто вони? Звідкіля отой надлом, оте провалля, ота зневіреність, оте забуття?

Гόсподи! Скільки полови, сміття, бруду, ненависті у зайшлих і своїх чужинців, що прагнуть заграбати, знищити, розчавити навіть думку про власну державу? Скільки вже кров’ю полито полів золотавих, скільки тисяч молодих господарів не на землі, а в неї перейшло? Скільки? Оте мовчазне безвідання породжує підозри про фальсифікацію реальних справ, сіє багато сумнівів.

Хто ж бо нині є господарем у нашій державі? То чубилися на виборах, перекрикували один одного в парламенті, тепер, під звуки сирен, шукають чи то офісного фельдмаршала, чи цапа-відбувайла. Який захист маємо від корости та іржі знегосподарення? Господар у світлиці та господар в селі, господар на місці та в місті, у розмові та вчинках. Якщо ти господар власного дому, то чого користуєшся їжею сусіда, мовою його, його традиціями, піснями тощо? Чого??? Гадаєш, він отак задарма годуватиме тебе? Ти ніколи не станеш володарем, а перетворишся у раба, у наймита.

 

Скоро Різдво, а цього року на два тижні воно швидше звичного. І почуємо невдовзі нашу вічну колядку «Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!» А той зажурено сидить щовечора за столом, бо голова розколюється від лавини нових та безглуздих законів, які понаприймали верховні колядники. Вони ж уяви не мають, що таке сільська праця, які проблеми й потреби поставив їй нинішній час. І це не лише в селі. Така ж павутина опутала голови вчителів, малих підприємців, випускників вищих навчальних закладів. Це нагадує сумний жарт, коли син сказав батькові: «Закінчуй, тату, торгувати – нема чим здачу давати».

У нашому дворі прибиральник Петро порядок утримує. Дивлюся на його працю і думаю – от такого би чоловіка із добрячою мітлою відправити в наші владні кабінети, аби усяку непотріб та шкідників безжально вимів. А то розкошують ненажерливі щурі та гризуть калачі на печі. Із зламу долі отого впорядника подвір’я живиця витекла і кожного з нас добротою лікує. То живиця любові до праці, відповідальності за доручене завдання, намагання і вміння долати перепони, робити світ кращим. Приклад завше заразний. Тоді й сам стаєш акуратнішим, уважнішим, не дозволяєш собі сміття розкидати будь-де.

Тому ставлю собі й вам запитання: «А чи ми стали господарями своєї землі, свого життя, своєї держави? Коли ж то, врешті, Україною буде керувати українець, для якого усе у домі на місці та своє, полагоджене й достойне, і сповнений він ясною думкою, що і як хоче збудувати, створити, подарувати майбутньому поколінню. Коли?» Його ж вибирати нам, шановні. Маємо постійно бути господарями своїх помислів та діянь, слів та рішень. Не продаватися за копійки, а вибирати достойника, зваживши усі «за» і «проти». Ніхто за нас цього ніколи не робитиме. Бо якщо цього не втілити, то, як писав мудрий Конфуцій: «На землю без народу прийде народ без землі». Та чому прийде? Він вже тут, він вже вгризся в стіни нашої госпόди, вже вказує, де і що має належати йому, вже починає відчувати себе господарем наших степів, рік, морів, багатств землі й природи.

 

Скажіть мені, чи може курка перелетіти через гори-моря від нашіптування їй думок, що вона чимось орла нагадує? Як гадаєте? А багато ж повірило й вірить у це досі. Про курку мовчу, бо їй в дзеркалі павича показують. Тоді виникає закономірне питання, а чию ж ми волю виконуємо? Госпόдарі Гόспода шанують, заповіді його виконують, а ми? Якщо не Богові служимо, то кому, скажіть?

Прокиньтеся, люди! У хату вашу чужинець вдерся, а ви йому пропонуєте заради миру півоселі віддати? Він каже, що йому не до вподоби мова вашої мами і ви неньці рота заклеюєте, аби покірно мовчала? З вашої господарки збіжжя, плоди, худобу, хліб святий беруть, а ви ще помагаєте вантажити на їхню фуру? Далі що? Віру поміняємо, прізвища перепишемо, історію забудемо (якщо її хоч трішечки колись вчили)? А дехто, побачивши ворога на порозі, давно дременув за горби високі та кущі розлогі, аж вітер засвистів. Сусід за той час ваші шафи почистив, рушники з образів на землю кинув, аби чужинець об них чоботи кирзові від багна витер. А потім, отой «притаєний» сусід, аби нашкодити вам остаточно, господу вашу спродасть. Пошукайте себе в цьому переліку, але перед тим натягніть на своє сумління окуляри правди. Де і хто ви, я, вони? «То, вкраїнці ми з вами, чи як?» – питав поет. Що маю йому відповісти?

Олег ГЕРМАН,
заслужений діяч мистецтв України


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: Газета Свобода  

Коментарі