– Софіє, розкажіть про ваші перші кроки до музики?
– Народилася я в с. Драганівка Тернопільського району, саме звідси, з сільського клубу, де співала на різних заходах, простелився мій творчий шлях до музики. Мій музичний слух помітила ще тоді студентка ТНПУ ім. В. Гнатюка Наталя Новіцька та запропонувала моїм батькам розвивати мої музичні здібності й обіцяла взяти наді мною шефство. Я обрала бандуру. Заняття відбувалися у вчительки вдома. Пригадую, як одного разу взимку все засипало снігом, а мені потрібно було йти до неї на урок через поля. Стежки не знайшла, тож провалилася по шию в сніг. Навколо ні душі, перелякалась не на жарт, бо відчувала сильне переохолодження. Слава Богу, Наталя Степанівна виглядала мене у вікно, тому швидко прийшла рятувати.
Перегляньте також:
- Аграрії Тернопільщини вже засіяли 40% від запланованого
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
Згодом я вступила у музичну школу № 1 ім. В. Барвінського. Щиро дякую Наталі Степанівні, яка побачила та відкрила в мені талант і з терпінням та розумінням ставилася до всіх моїх примх і труднощів у навчанні. Моя друга вчителька Марія Михайлівна Кормило допомогла мені зробити ще один важливий крок для подальшого розвитку як фахівця-музиканта. Тож незабаром я прийняла рішення вступити у ТМФК ім. С. Крушельницької. О-о-о, це були неймовірні 4 роки. Майже весь вільний час присвячений музиці. Спогади, які залишились в моїй пам‘яті, – неймовірні… Марія Михайлівна познайомила мене з Дмитром Васильовичем Губ’яком – заслуженим артистом України, членом Національної спілки кобзарів України… Про цю людину можна розповідати дуже багато. Заняття з ним – це цілий комплекс музичних, фахових, інтелектуальних і філософських поглядів. Все це й стало стимулом, який спонукав мене до вступу в ТНПУ ім. В. Гнатюка, де я змогла здобути ще більше досвіду та знань.
– Чому ви обрали саме бандуру?
– Для мене бандура є втіленням якоїсь жіночної музики. Вона передає дуже тихий, ліричний, наспівний звук, наче має характер української жінки (усміхається). Вона є своєрідною панацеєю від незгод і депресії. Це особливо актуально в наші важкі часи. Коли мені сумно, я беру в руки бандуру і згадую свій старий репертуар. Гра на цьому інструменті вимагає повної концентрації, кожен дотик до струни має бути виваженим і точним, тож я повністю зосереджуюся на музиці, всі мої відчуття, моє тіло стає цією музикою, а все інше відходить далеко на другий план.
– Який ваш досвід участі в конкурсах? Де виступали на сцені?
– Всі роки навчання я брала участь у конкурсах та посідала призові місця. Очевидно, це надихало мене працювати та розвиватись.
Дипломи за перемогу маю такі: в номінації «Мистецька надія» в районному конкурсі читців ім. Т. Шевченка, присвяченому 202-річниці від дня народження великого Кобзаря у 2016 р.; відкритому конкурсі вокалістів та хорових колективів імені С. Крушельницької; за перемогу в онлайн конкурсі «Talents of the 21st century» у 2020 р. в складі гурту «Наш край».
Дипломи за призові місця: у Всеукраїнському фестивалі-конкурсі бандурного мистецтва «Кобзарському роду нема переводу!»; у 27 Всеукраїнському фестивалі-конкурсі виконавців на народних музичних інструментах «ПРОВЕСІНЬ», 2022; у 6-му Всеукраїнському конкурсі-фестивалі «Хортицький Кобзар», 2021; в онлайн-конкурсі «Talents of the 21st century», 2020, за сольний виступ. У 2017-2019 рр. здобула три грамоти за 2-3 місця на обласному конкурсі «Творчість юних».
Якщо говорити про виступи, то не все так сталося, як гадалося. На жаль, спочатку була пандемія, а зараз у наше студентське життя втрутилася велика війна, яка зламала багато планів. Наш навчальний заклад організує благодійні концерти та інші заходи, також ми відвідували наших військових у лікарнях і дарували їм українські пісні. Я з готовністю беру в цьому участь, бо розумію, що всебічна підтримка ЗСУ наближає нашу перемогу. Зовсім недавно з приємністю прийняла запрошення обласної організації НСПУ виступити на урочистостях з нагоди ювілею письменниці-романістки Ніни Фіалко.
– Чи не спадало вам на думку освоїти гру на більш сучасних музичних інструментах?
– На мою думку, музиканти мають бути розвинутими різносторонньо. Тому, окрім бандури, я оволоділа грою на фортепіано, а нещодавно додатково вирішила вивчати гітару. Але головним інструментом в моєму творчому житті назавжди залишиться бандура. Вона не має аналогів у світі, це автентичний український інструмент, який свідчить про самобутню культуру нашого народу. Маючи свою давню історію, бандура і зараз не втрачає своєї актуальності. Цей інструмент є самодостатнім як для виконання сольних композицій, так і для гри в музичному колективі. На ньому можна виконувати різну музику: і серйозну, і жартівливу; і старовинні думи, і сучасні естрадні та рокові композиції.
– Дякую за цікаву розмову!
Тарас КОМАРИНСЬКИЙ
