У селі Великі Загайці, що на Шумщині, живуть дві творчі жінки – 88-річна Ярина Львівна Руженюк та її 65-річна дочка Лідія Василівна Дискантюк, які славляться своїми виробами далеко за межами рідного села.
Обшивали всю округу
Ярина Львівна народилася далекого 1935 року, як каже, ще за Польщі, пережила війну, повоєнні часи, все життя трудилася з сапкою у місцевому колгоспі, тримала господарку. Про таких кажуть – трудівниця. Народила дочок – Лідію і Євгенію. Нині має четверо внуків, п’ятеро правнуків.
Перегляньте також:
- На передову полетіли ще 15 «бойових пташок» DJI Mavic 3 Pro нашим єгерям, – Сергій Надал
- Тернопіль роблять зручнішим для мешканців
– Ми були відомими в окрузі швачками, – каже пані Лідія. – Мама – самоучка, а я в Тернополі закінчила швейне училище. Тяжко злічити, скільки ми пошили речей. Сотні. Мама ще й чудово в’язала. Першого светрика сусідському хлопчикові вив’язала, коли їй було 9 років. А скільки рушників, подушок, скатертин ми вив’язали!
88-річна бабуся Ярина в’яже килимки, аби допомагати ЗСУ
Ярина Львівна розповідає, що спочатку для себе та близьких в’язала одяг, а згодом почала робити і оригінальні килимки. Їх можна стелити під ноги, на табуретки. Найголовніша їх перевага, що вони барвисті, різнокольорові, тішить око тих, в чиєму помешканні вони оселяються. А ще вони – виплетені серцем з думкою, що вилучені за них гроші допоможуть нашим солдатам у цей важкий час воєнного лихоліття, яке бабусі Ярині доводиться переживати вдруге. Жінка каже, ніколи не думала, що на старість літ війна знову прийде. Тому вболіває і за рідних людей, і за солдатів, які нині захищають державу на передовій. В’яже для них шкарпетки.
Мамині та сестрині обереги
Євгенія разом з чоловіком понад 35 років прожили на Сахаліні, до повномасштабного вторгнення встигла повернутися в Україну і нині мешкає у Білокриниці, що біля Кременця.
Коли їхала з України, то завжди брала з собою творчі роботи своєї мами і сестрички. Відтак з нею покидали рідний край вишивані рушники, скатертини, подушки, картини та ікони. Євгенія Василівна Пархом’юк каже, що то були її обереги. Від виробів віяло теплом рідних людей. А нині у її помешканні робіт мами та сестри ще більше. Тільки вишиваних ясіків – понад тридцять.
І гудзики, і камізельки
Обидві творчі жінки – і мама, і дочка – завжди оригінальні та неповторні у своїх роботах.
– Я люблю в’язання спицями, – каже пані Ярина. – Рідним пов’язала різні пальта, светри, камізельки. А різнокольорові килимки почала робити гачком.
А ще Лідія Василівна має оригінальне хобі – збирає різноманітні ґудзики. Має їх кілька тисяч – від давніх до сучасних. Нашиває на шматки сукна. І таких шматків у колекції майстрині – кілька сотень. Їх, як і вишивані роботи, презентує на виставках.
Галина ВАНДЗЕЛЯК
