У невеликому селищі Монастирок (колись Міжгір’я) Борщівського району знаходиться стародавня та таємнича пам’ятка – скельний монастир. Попри те, що дістатись сюди нелегко, туристів тут ніколи не бракує, адже у цьому місці ви не лише познайомитесь зі стародавньою сакральною архітектурою, але й зможете насолодитись неймовірними краєвидами долини р. Серет.
Звідки тут скельний монастир?
Перегляньте також:
- Аграрії Тернопільщини вже засіяли 40% від запланованого
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
Скельний монастир у Монастирку заснували у ІХ ст. Монахи поселились і вели служіння у гроті під назвою «Язичеський». Назва печери вказує на те, що раніше у ній розташовувалось язичницьке капище.
Поруч зі скельним монастирем у XVI ст. С. Потоцький збудував Свято-Воздвиженський василіанський монастир та келії для монахів. Вдячні ченці із задоволенням перебрались до нової споруди, адже у печері було дуже холодно.
Мурований храм після цього ще декілька разів руйнували та відбудовували, востаннє у 2001 р. Настоятель храму о. Феодосій каже, що тоді храм настільки хитався, що для його укріплення витратили 15 т цементу.
Прогулянка до монастиря: що подивитись?
Пропонуємо розпочати свій шлях від сучасної церкви Воздвиження Чесного Хреста. Від нової святині до скельного монастиря веде хресна дорога. Всі 12 хрестів під час сільського празника (27 вересня) прикрашають квітами, які, за словами місцевих, володіють цілющою силою.
Щоб дістатись до вершини скелі, вам доведеться подолати невеликий підйом, печера розташована на висоті 80 м над рівнем моря. Дорогою ви побачите руїни колишніх келій монахів.
При вході до печери на скелі зауважте пам’ятну табличку з датою заснування та основною інформацією про скельний монастир у Монастирку.
Розмір Язичницької печери – 9,4 м на 4,8 м. Але навіть на такій невеликій площі помістилось три умовні частини: притвор, нава та вівтар. Вівтар, як і годиться за канонами, повернутий на схід.
Зверху печера накрита 6-метровим кам’яним навісом, який підтримують три опори з неотесаного каменю. Природні опори замінили на ці у ХІХ ст.
У гроті розташована утворена природним шляхом чудодійна ікона, яку помітили монахи через гру світла та форми каменю. Згодом богомази розмалювали стіну за формою кам’яного зображення, та за легендою, фарби постійно зникали, наче камінь вбирав у себе непотрібні прикраси. У 2011 р. малюнок нанесли знову й поки він нікуди не зник.
Ікона зображає Ісуса Христа із закритими очима. Кажуть, син Божий закрив очі, бо не міг дивитись на всі злочини, які коїли люди. Сьогодні тут просять прощення за найтяжчі гріхи.
Вузький 65-сантиметровий коридор веде до тераси з іншого боку печери. Цим ходом монахи користувались під час нападів татар, які були не рідкістю у цій місцевості.
Біля гроту стоїть великий камінь, який тримається на трьох кам’яних опорах. Швидше за все, раніше його використовували як жертовник. Про це свідчить вирізьблений у ньому хрест та жолоб, який ймовірно служив кровостоком. Жолоб для стікання крові вказує на те, що тут приносили у жертву живих тварин.
Зараз на червоне дно вирізьбленого хреста у день сільського свята наливають воду, яка через три дні набуває кольору крові.
За переказами, жертовний камінь приніс сюди в одній руці народний месник О. Довбуш. Кажуть, що порода, з якої утворений камінь, не характерна для цієї місцевості.
Біля каменю ви знайдете невеличкий білий хрест, до якого приходять просити про пару неодружені, а ті, хто вже має сім’ю, просять покращення стосунків у родині.
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
