Виставка, приурочена 152-ї річниці з дня народження багатогранної Лесі Українки, 24 лютого стартувала у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.
Складається вона із двох експозицій – фалерів та порцеляни з приватної колекції фалериста, просвітянина, краєзнавця, депутата обласної ради Михайла Тимошика та матеріалів фондової збірки обласного краєзнавчого музею.
Перегляньте також:
- У Шумську відкрили виставку-продаж «Артефакти війни» на підтримку ЗСУ
- Портрети українських захисників і захисниць представили на виставці у Тернополі
Фалери відкривають правду
«Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі» – ці слова Лесі Українки стали лейтмотивом виставки фалеристики й порцеляни, що впродовж місяця діятиме в обласному краєзнавчому музеї. В її експозиції – понад сотню значків, медалей, порцелянових тарілок, статуеток, присвячених видатній Доньці Прометея. На декотрих – уривки її цитат чи поезії. На більшості – зображення поетеси.
Тернопільський краєзнавець Михайло Тимошик збирав їх упродовж кількох років.
«Вражає, наскільки справжня Лариса Косач вирізняється від того образу, який нав’язувала нам колись радянська влада, – акцентує просвітянин. – Дивишся на її портрети й розумієш, що це не хвора й квола жінка, а воїн, перед правдивим словом якої й досі тремтить наш одвічний ворог».
Для фалеристів, констатує краєзнавець, Леся Українка не пізнана й досі.
«Медалей, статуеток, значків присвячених їй – обмаль. Один з найвизначніших – створений Журавлем з нагоди 150-річчя поетеси. Пишаюся тим, що мав змогу докластися до його появи», – зауважує.
За зібраними й представленими фалерами, підкреслює Тимошик, можна прочитати історію пошанування українцями величної Лесі. І вона, повірте, тільки починається.
Леся Українка була на Тернопільщині
«Слово, моя ти єдиная зброя…» – такими словами Квітки Ломикамінь нарекли працівники обласного краєзнавчого музею другу частину експозиції.
У ній – матеріали з фондової збірки музею. Марковані листи, конверти, старовинні світлини. На одній із них – будинок, у якому зупинялася Леся Українка, коли навідувалася на Кременеччину.
У 1907-му, як оповідає завідувач сектора виставкової роботи музею Сергій Куницький, вона приїжджала у тоді містечко Великі Бережці до своєї подруги Марії Бековської.
Побачити тут можна й монументальну книгу, видану в США у 1972-му. У ній – світлини й спогади Лесиної сестри Олі. Красою вражають витинанки за мотивами творів поетеси. Створила їх тернопільська мисткиня Галина Дудар. На чільному місці – фото пам’ятника Лесі Українці в повен зріст. Височіє він у Миролюбівці Тернопільського райну.
Чи бути в Тернополі пам’ятникові Доньці Прометея?
Пам’ятник у Миролюбівці – наразі єдиний на Тернопіллі. Але, як акцентувала у своєму слові до присутніх, голова ГО «Захист», депутат Тернопільської міськради Мар’яна Головко, два роки тому міська рада ухвалила рішення про встановлення пам’ятника Співачці досвітніх вогнів й у Тернополі. Постановили тоді й закласти скверу її імені. Війна змінила плани. Відклала цей крок на після перемоги.
«Але він буде, бо перемоги починаються саме з встановлення пам’ятників нашим Героєм, які впродовж століть і словом, і зброєю боролися за Україну, – наголошує Мар’яна Головко. – Саме завдяки їхній відвазі, силі духу, наші діти сьогодні одягають вишиванку, говорять українською, пишаються тим, що є бандерівцями козацького роду, що є українцями, дітьми Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка. Перемога фіксується не тільки на папері, а й у знаках і кроках, які нам ще належить зробити».
Лесина поезія в окопах
Поезія Квітки Ломикамінь надихає нині бійців. На передовій, під гуркіт ворожих гармат, в окопах вони читають вірші, вивчені ще в дитинстві.
Присутнім про це оповів очільник Тернопільського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Петро Шимків. Зовсім недавно він повернувся з фронту.
«Там особливо чітко розумієш, що слово насправді – зброя, – зазначив. – 24 лютого багато хто принципово перейшов на українську, бо все московське – огидне й чуже, аж до нудоти. І якби відразу «ми вчилися так, як треба», то, можливо, не таку велику ціну платили б нині. Бо в хворій уяві путіна мова вказує на приналежність до народу. Говориш російською, – московит, і тебе треба «визволяти». Байдуже, що не хочеш».
Мавка, що ожила
…За дискусіями впродовж вечора спостерігала тендітна Леся Українка. Її роль майстерно виконала акторка театру пісні «Оберіг» Людмила Томчишин.
Усмішка торкнулася її вуст, коли Влада Гірська та Єлизавета Жук із четвертого класу ТЗОШ №14 декламували «(FA) Сонет».
Сльози забриніли на очах, щойно залунали перші акорди «Ой, принесіть мені пролісків з лісу…» у виконанні просвітянки, засновниці театру пісні «Оберіг» Ярослави Декалюк. Той вірш Леся присвятила своєму нерозділеному та єдиному коханню Сергію Менжинському. У фартушку знайшла клаптик із дрібно написаними рядками її сестра Оля.
І серце краялося від голосу скрипки, струн-душі якої торкалася учениця Тернопільського мистецького коледжу імені Соломії Крушельницької Валентина Славінська.
А потім на імпровізованій сцені ожила …Мавка. Прем’єрі «Лісової пісні» у виконанні театру пісні «Оберіг» торік завадила війна. Та цьогоріч – не було вагання. Ролі майстерно виконали Інна Макух (Мавка), Василь Кирич (Лісовик), Лукаш (Дмитро Ружицький зі Запоріжжя).
«Хіба ж я могла подумати колись, що мене отак шануватимуть, пам’ятатимуть, що слово моє житиме», – звернулася Леся Українка до присутніх з віків.
І слова ті зачепили душу. Поезія ворохобила душу, вчила думати, аналізувати, а головне – підштовхуала до дії. Фалери інтригували й відкривали непізнане ще про Лесю Українку, котру ми тільки вчимося розуміти.
Виставка, до речі, триватиме впродовж місця. Її організатор – Тернопільська «Просвіта». Знайдіть хвилинку оглянути її.
Дарина ЩУЦЬКА, очільниця молодіжного крила ТМО ВУТ «Просівта» імені Тараса Шевченка.
