Час розвіяти ще одну брехню кремля, яка може дуже дорого коштувати світовій безпеці

Світове суспільство вже звикло, що росія – це країна тотальної брехні та обману. Бреше влада, бреше народ. Брешуть всі!

Кремль бреше де завгодно, будь-коли, будь-кому. З приводом та без. Як “своїм”, так і “чужим”. Бреше, бо немає іншого вибору.Бреше майстерно. Бо без обману та брехні путінський режим не протримався б і рік. Ніякому, навіть самому пригніченому і нікчемному народу, який не “живе”, а “існує” у ХХІ столітті на рівні “похмурого середньовіччя”, не потрібна така “влада”, що своїми безглуздими та злочинними діями розкрадає та знищує власну країну. Підміною страшних реалій занепаду на яскраві “міцні” обкладинки з пропагандистської брехні кремля поки що вдається дурити голову населенню росії.

Деякий час кремлю вдавалося обманювати голову як внутрішньому споживачеві, так і зовнішнім геополітичним контрагентам. Роздута, як жаба через соломинку, псевдоімперія чіплялася своєю брехнею за місце на міжнародному “олімпі”. Хтось вірив, хтось вдавав, що вірить, висмоктуючи з кремля бонуси, хтось просто мовчав, розуміючи, що зв’язуватися з брехливим режимом собі дорожче.

Останньою точкою в реальному, а не вигаданому путінськими казкарями, становищі росії на міжнародній арені стала безпідставна агресія проти України, на яку наважився кремлівський диктатор, ставши жертвою тієї самої брехні. Цього разу – від свого оточення. Хибні висновки та відсутність розуміння реальної ситуації як в Україні, так і у світі загалом призвели до швидкого руйнування міфів, створених прокремлівською пропагандою.

Брехню про “непереможну другу армію у світі” знищили Збройні сили України, спочатку зупинивши загарбника, а потім і погнавши його з української землі, звільняючи окуповані ворогом українські міста та села.

“Економічна самодостатність” розтанула під міжнародними санкціями, залишивши по собі лише дірки у бюджеті та стрімке падіння і так жебрацького рівня життя переважної більшості населення росії.

“Один народ” виявився зовсім різним за своїми прагненнями та цілями. “Друзі/партнери” з колишніх республік колись потужного СРСР швидко зрозуміли, чим їм загрожує така “дружба” зі свавільним схибленим диктатором і практично відмовилися від “тісних відносин”, а “нові друзі”, якими так хизується кремль, з радістю готові лише обмінювати власні обіцянки на реальні гроші або економічні преференції з боку загнаного в глухий кут диктаторського режиму кремля.

У спробі приховати чи хоч якось згладити власне безсилля та розпач, кремль вдається до ще більшої брехні. Епічної! “Брудна бомба”, “репресії київського режиму”, “засилля сатаністів” вже настільки набили оскому всім, що не викликають ніяких почуттів, крім огиди. Чого тільки варта “доповідь на 310 сторінках про загрозу “бойових українських комарів”! Вже навіть і не смішно! Дорослі люди, зовні навіть без особливих ознак психічного розладу – і таке нести!”

На жаль, є ще брехня фундаментальна. Нещодавно на засіданні ООН було порушено питання законності присутності росії у складі ООН та Ради Безпеки ООН. Та ще й як Постійний член Ради Безпеки. Цікава ситуація: на офіційному сайті ООН членом як ООН, так і РБ ООН вказана росія. А у Статуті ООН, розміщеному на тому ж офіційному сайті цієї міжнародної організації, у Главі V, статті 23 чітко вказано перелік Постійних членів Ради Безпеки, у якому про росію ніхто навіть не чув. СРСР. Крапка…

Історія фіктивного членства росії в ООН почалася з крахом та розвалом СРСР. Текст Угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав (Біловезька угода від 8 грудня 1991 року) починається з констатації в її преамбулі того, що союз РСР як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування.

Україна та білорусь отримали свої місця в ООН справді “у спадок” – ще за Сталіна Українська та Білоруська РСР були введені до складу ООН як одні з найбільш постраждалих країн під час Другої світової війни. Тобто ці країни існували раніше і після розпаду СРСР просто продовжили своє існування. З рф зовсім інша річ.

Кремль “призначив” сучасну росію “правонаступником” СРСР.

Але Статут ООН чітко говорить про те, що “держава-наступник” не має права успадковувати від “держави-попередника” статус члена ООН, не кажучи вже про місце в Раді Безпеки. Виняток лише один – якщо це так звана держава-континуатор, тобто вона змінила склад уряду, Конституції, територію чи назву, але продовжує існувати.

Російська федерація ніяк не може бути “континуатором” СРСР, який припинив своє існування як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність згідно з підписаною нею ж, росією (рф), Біловезькою Угодою. Це зовсім нова держава, яка виникла на місці СРСР. Тобто, згідно з тим самим статутом ООН, вона мала подавати нову заявку на членство.

Такої заявки ніколи не було! Як і не було ухвали Генеральної Асамблеї ООН з приводу розгляду заяви від рф на членство в ООН (Стаття 4. Прийом у Члени Організації відкритий для всіх інших миролюбних держав, які приймуть на себе зобов’язання, що містяться в цьому Статуті і які, на думку Організації, можуть і бажають виконувати ці зобов’язання (прийом будь-якої такої держави в Члени Організації проводиться постановою Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки) .

У своєму листі на ім’я генерального секретаря ООН від 24 грудня 1991 року президент Борис Єльцин лише попросив вважати рф “заміною” СРСР у складі ООН та Ради Безпеки ООН в обхід певної процедури, передбаченої Статутом ООН. Єльцин посилався на Алма-Атинське Рішення керівників держав-членів СНД від 21 грудня 1991 року, в якому вони лише визнали той факт, що білорусь та Україна разом із СРСР є країнами-засновниками-членами ООН (на відміну від російської федерації), та підтвердили підтримку останньої для того, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки ООН, а не замістила його або набула членства замість СРСР.

“Підтвердили підтримку”! І ВСЕ! Підтверджуючи підтримку, країни-члени СНД підтвердили лише позицію, яка не могла замінити собою рішення, оскільки його ухвалення, згідно з положеннями статей 3 та 4 Статуту ООН, належить виключно до повноважень Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Тобто реальних підстав для присутності росії у складі ООН, тим більше бути постійним членом Ради Безпеки з правом вето (!!!), сучасна путінська росія не має жодних.

Тоді, 1991 року, країни-члени ООН пішли на мовчазну поступку для росії виключно для того, щоб не дратувати “мавпу з ядерною гранатою”. У той час Західний світ ще сподівався на те, що росія якось “цивілізується” після розвалу СРСР і зможе стати на шлях демократичного розвитку.

Не сталося … РФ успадкувала від СРСР гірші прояви тоталітарно-агресивного існування, додавши до нього криваву складову брехливої влади на чолі з диктатором похилого віку. Тому настав час виправити історичну помилку, яка вже призвела до фатальних наслідків для українців. Путінська росія не має жодного права на членство в ООН і повинна бути виключена з цієї міжнародної організації.

Чвс вже розвіяти ще одну брехню кремля, яка може дуже дорого коштувати світовій безпеці!

PS. Чому бреше кремль – зрозуміло. А народ бреше від безвиході та сорому. За те, що допустив до влади такий мотлох, за якого жадане за часів СРСР “щасливе життя” перетворилося на 140 мільйонів росіян на “виживання” в умовах путінського тоталітарного концтабору XXI століття…