Вісім років тому Олена Петляр та Ігор Чаплінський посадили одинадцять сортів помідорів, а цьогоріч мають їх уже вісімдесят! Помідорна грядка займає 24 сотки землі, а розмаїття кольорів і форм плодів із першого погляду ламає традиційне уявлення про томати. Цього сезону колекціонери вперше зробили виставку своїх помідорів на центральному ринку біля власної ятки, але продають не їх, а їхнє насіння.
«Ми торгуємо насінням із 1994 року, — розповідає пані Олена. — Із 2000-х я почала їздити в Москву на ВДНГ і налагодила співпрацю з величезними російськими станціями, що продукували і продавали насіння. Вони мали набагато ширший асортимент, ніж в Україні — і я почала возити товар звідти. До 2014 року наша точка так і називалася — «Російське насіння». Та коли почалася війна, я перестала їздити в Росію…»
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Проте люди не перестали вирощувати овочі, щосезону потребували насіння нових сортів городніх культур, а Україна дуже мало продукувала свого. І Олена з Ігорем вирішили, що українці варті мати багато різного насіння. На помідорах зупинилися не випадково.
«Я сама з Кіровоградщини, моя мама їх вирощувала, — каже жінка й пригадує: — Дуже цікавий був сорт Шедевр Рудаса, міг зберігатися довго. Бувало, що й на восьме березня я подавала його на стіл. У 1983 році вийшла заміж сюди і, пам’ятаю, приїхала влітку до мами, а в неї під сонцем саме достигають отакенні плоди Мікадо Рожевого японської селекції, тепер — Гігант Напи. Це було чудо! Я так ним тішилася після того, як я їла тут, на Тернопільщині, отакусінькі пшики!»
Відмовившись від російського насіння, подружжя намагалося дібрати молдовські сорти, але в наших умовах, де фітофтора на кожному городі, вони погано приживалися. Довелося розширювати географію. З тих сортів, які не відповідають заявленим у рекламі характеристикам, не стійкі до фітофтори і не урожайні, колекціонери насіння не збирають.
…Біля ятки подружжя часто зупиняються переселенці з південних областей України. Тернопільське помідорне розмаїття навертається їм на очі слізьми — згадують щедре херсонське сонце, налиті ним плоди, звичні довоєнні клопоти…
«Ми дуже боляче, як і всі українці, реагуємо на події, що відбуваються нині в Україні, — каже Олена Петляр, тримаючи в долонях надто красивий, як для Тернопільщини, помідор, і додає: — Бачимо спалені, сплюндровані херсонські поля… Не дивно, що тамтешні люди зупиняються біля наших помідорів, бо це — їхнє. Ми дякуємо ЗСУ за можливість займатися тут улюбленою справою і кажемо всім переселенцям із південних областей: дивіться, обирайте і приходьте до нас перед тим, як будете повертатися додому. Ми безкоштовно поділимося з вами насінням…»
Фото авторки.
