«Коли моя Катруся повернеться з чужини, приготую її улюблених вареників із сиром…», - мама про героїчну «Пташку»

Розмова з матір’ю юної фронтової волонтерки, парамедика, яка, крім ліків, допомагала захисникам Маріуполя своїми піснями.

10.06.2022 10:34   Джерело: TeNews
Опубліковано : Марта Сахно

Цю дівчину із сонячною усмішкою, великими очима і божественним голосом, який лунав у підземеллі розбомбленої “Азовсталі”, віднедавна знає чи не кожен українець. 21-річна волонтерка з Тернопільщини надавала медичну допомогу мирним жителям Маріуполя і українським військовим. А у перервах між боями піднімала їм настрій душевним співом – через що й назвали її Пташка.

Аматорське відео виступу в маріупольському підземеллі вражає, пише Високий Замок.

Випускниця-відмінниця мис­тецького коледжу, активістка-прав­долюбка, любителька швидкої їзди на мотоциклі, акторка народного драма­тичного театру-студії, поетеса, викона­виця класичних арій і патріотичної кла­сики, парамедик. Усе це вона – Катруся. Так ласкаво називає неймовірну украї­ночку її мама. У пані Світлани зараз тяжкі дні: разом із нашими військовими донька перебуває у руках чужинців…

Читати навчилася у два роки

– Як вам вдалося виховати таку доню – ліричну і водночас героїчну, мужню? – запитуємо у пані Світлани.

– Моя Катруся – не військовослужбо­вець, не укладала контракту на армійську службу. Пішла туди добровільно. Вона – парамедик, навчена надавати лікарську допомогу в екстремальних ситуаціях…

Пташка у житті доводилося нелегко. Дехто її не сприймав у колективі, бо за­вжди була на боці справедливості. Коли бачила, що хтось ображає слабшого, за­вжди ставала на його бік. У нашій сім’ї так заведено: допомагаємо тим, хто цьо­го потребує.

Катруся росла спокійною, безпро­блемною дитиною. Складати букви до­купи і читати їх почала у два рочки. Вчи­лася самостійно, ніхто над нею не сидів, до науки не примушував. Достатньо було щось раз почути – вже знала текст напам’ять. Вчили ми свою дитину, як і всі інші батьки. Читали їй казки, співали, коли лягала спати. Катруся і сама багато читала. Любила історичну літературу, пе­речитала всі енциклопедії.

– Кажуть, ви зі своєю Катрусею ще й друзі…

– У мене з донечкою тісний зв’язок. Хтось написав, що я випадково дізна­лася про її перебування у Маріуполі. Це неправда. Я знала, куди вона пішла. До 19 травня мені було відомо про кожен її крок. При спілкуванні завжди питала у мене поради. Не було такого, аби щось одне від іншого приховували. Я так змал­ку привчила своїх дітей (у мене є ще старший син): краще я буду знати все від вас, ніж від когось. Діти навчені казати мені правду, якою гіркою вона не була б.

«У тому пеклі рятувала людей…»

– Не відраджували доньку від по­їздки у Маріуполь?

– На початках Катруся перебувала в іншому місці на території Донецької об­ласті. На сході пробула майже рік. У Марі­уполь потрапила з початком повномасш­табної війни. Як парамедик допомагала тамтешнім людям. У тому пеклі рятувала цивільних, військових…

– А не хотіла вона іти творчою до­рогою – адже була талановитою на сцені?

 

– Катруся закінчила з червоним ди­пломом Тернопільський мистецький ко­ледж ім. Соломії Крушельницької. У неї академічний голос, академічний спів. Але чи комусь це зараз потрібно?.. На­разі вибрала собі інший шлях. Сама ви­рішує, куди їй іти, де її життя. Сама має зрозуміти, що у ньому хоче досягти. Зму­шувати до чогось я свою доньку не нама­галася. Але підтримувати, допомагати – так.

– У вашої доньки був вогнисто­го кольору, як і волосся, мотоцикл-байк. Не застерігали її, що захоплен­ня швидкою їздою – небезпечне?

– Якщо дитині щось не дозволяти, вона ще більше хотітиме “забороненого плоду” і потайки робитиме своє. Краще підтримати, попросивши про обереж­ність. І пояснити їй, чим може загрожува­ти її ризиковане заняття. У жодному разі не можна бути категоричним – бо діти зроблять по-своєму, і тоді буде набага­то гірше.

Малювала маки, волошки…

– Коли за наказом Верховного го­ловнокомандувача захисники “Азов­сталі” припинили опір і вийшли з катакомб (а разом з ними – ваша донька-парамедик), Катруся якось дала вам про це знати?

– Того дня, коли вони виходили, у нас з нею було телефонне листування. Не можу переказати вам його зміст. Скажу коротко: це були слова моральної під­тримки. За найменшої нагоди Катруся була на зв’язку зі мною. Заспокоювала і дякувала за те, що я в неї є. Казала, що з нею все буде гаразд…

 

– Як ви відволікаєтесь від невесе­лих роздумів, спричинених тим, що ваша донька не з вами?

– Працюю. У мене дуже відповідальна робота, намагаюся виконувати її сумлін­но. А вдома мене чекають сім’я, городи. І все, що пов’язане з допомогою фронту. Чим можу – тим допомагаю. Через вели­ку зайнятість допомагати виходить, мож­ливо, не стільки, скільки хотіла б. Але у мене є ще вихідні, є вечори, є ночі. І так відволікаюся від своїх тривог.

– Це правда, що ваша донька, яку вже нарекли Пташка, має тату із птахом?

– Правда. Тату моя Катруся хоті­ла дуже давно. Ще маленькою малюва­ла фарбою на руці, на нозі різні малюн­ки. Після чергового прохання про тату я сказала їй: “От виростеш великою, тоді роби, що хочеш”.

Ескіз намалювала сама Катруся – там була пташка посеред волошок і маків. Прислала малюнок мені на погодження: “Що для тебе краще?”. Дійшли спільної думки, що птах з волошками виглядати­ме ліпше.

– Ваша Катруся неодмінно повер­неться додому. Як ви її зустрінете? Чим пригостите?

– У мене є вже замовлення від донечки – вареники із сиром, бісквітний торт з ви­шнями і мої домашні булочки. Коли ще у нас з Катрусею був зв’язок, вона казала: “Мамо, я приїду і захочу твоїх булочок…”.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  

Коментарі