Путінська росія довго готувалася до нової війни проти України. Принаймні, путін так вважав, виходячи із улесливих доповідей власного найближчого оточення прихильників агресивних планів довічного. Війна була вкрай необхідна путіну, який за останні п’ять-шість років почав стрімко втрачати рейтинги. Після феномену «кримської весни», коли підтримка дій влади кремля злетіла на недосяжну височінь, почалося стрімке падіння російського «всього і вся».
Проста росія почала замислюватись над тим, чому вони, такі «обрані самим Богом», потужні, соціально-захищені та інноваційні герої-переможці» так погано живуть. Посилилась соціальна напруга, на яку кремль миттєво відреагував інформаційним терором та масовими арештами тих, хто намагався задавати незручні питання. Але таких з часом ставало все більше.
Путіну вкрай потрібно було посилити власні позиції. Зрозумівши, що ні новими законами, ні масованою агітаційною брехнею, ні новим терором докорінно змінити настрої суспільства він невзмозі, путін вирішив задіяти, на його погляд, безпрограшну карту «маленької, швидкої та переможної війни» на території іншої країни. На кшталт анексії українського Криму, яка для російського загалу пройшла швидко, практично «безкровно» для росії та досягла успіху.
Не склалося… Не вийшло ні «швидко», ні «безкровно», ні «переможно»… Путін не очікував такого перебігу війни. Є дуже влучне російське прислів’я: «Гладко было на бумаге, да забыли про овраги!». Замість «небувалого піднесення» населення росії поступово впадає у розпач. Економічний підсанкційний колапс, падіння рівня життя, відсутність перспектив, чутки про реальний стан справ на фронті та страшні втрати – все це аж ніяк не сприяє зростанню підтримки злочинної політики кремля.
Путін зараз втрачає не тільки останню довіру російського суспільства, а й навіть традиційну прихильність найближчого оточення. Причому з усіх сторін.
Ліберальна частина з самого початку була, м’яко кажучи, не в захваті від агресії проти України, розуміючи, що нічого гарного для країни та особисто для них з цього не вийде. Сама втрата без будь-яких перспектив та очевидних цілей кожного дня 20 мільярдів рублів на нікому не потрібну війну на тлі економічних санкцій та загальної кризи російського суспільства – це вже само по собі яскраве підтвердження неспроможності нинішнього керманича до керівництва росією. Один лише імпорт до росії за три місяці злочинної війни скоротився на 89% відсотків.
Міжнародна ізоляція знищує не тільки економіку країні, а й саме суспільство путінської росії. Навряд чи комусь подобається бути пасажиром авто, водій якого не вміє кермувати і не визнає правил дорожнього руху. Та ще й, вочевидь, не сповна розуму.
«Яструби» з «партії війни», які завжди підтримували агресивні дії путіна, вкрай роздратовані, на їхню думку, неспроможністю командувача приймати важливі «доленосні» для перебігу бойових дій, рішення. Вони вже повністю оцінили «стратегічні таланти» відставного полковника і розуміють, що таке «керівництво» армією призведе до обов’язкової поразки та лави підсудних у міжнародному військовому трибуналі за вчинені злочини та звірства проти мирного населення України.
На їхню думку, лише тотальна мобілізація дозволить російським окупантам переломити хід війни та досягти намічених цілей. Але саме на такий крок путін не може дозволити собі піти, бо тотальна мобілізація призведе до обвалу рейтингів влади та до її швидкої зміни.
До речі – про цілі… Саме непередбачуваний перебіг подій, активний героїчний спротив всього українського суспільства окупантам, призвів до того, що навіть у «цілях» так званої «спецоперації» влада кремля постійно плутається та регулярно змінює їх.
Цілі повинні бути досяжні. А об’єктивно досяжних цілей у цій війні путінська орда фактично не має. Навряд чи захоплення одного великого українського міста Херсон може виправдати величезні втрати в очах російського суспільства.
«Спецоперація» приречена.
Кінцевий результат визначає не «друга армія світу», а мужність, героїзм та вправність захисників України, що боронять свою власну землю від путінських військових злочинців за практично одностайної допомоги та підтримки всього цивілізованого суспільства.
Так звана «спецоперація» стане останнім заключним актом трагедії росії, якій не поталанило опинитися під диктатурою навіженого керманича. Політична, економічна та соціальна безвихідь росії, до якої привела країну сучасна злочинна влада кремля, не має ніяких шансів на позитивні зміни для російського суспільства. Єдина реальна ціль, яку ще може досягти путінська влада – це беззаперечна швидка капітуляція, повна компенсація втрат України та позбавлюючий російське і світове суспільство від злочинця «контрольний» постріл у схиблену голову диктатора, який сам себе і всю росію загалом загнав у глухий кут.
Якнайскоріше…
