Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Світла поезія із Луганщини подарувала незримі крила

31.05.2022 19:00   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Пам’ятна і незабутня зустріч відбулася у світлиці Тернопільської обласної організації НСПУ із луганською поетесою Ганною Гайворонською, яка через війну вимушена була покинути рідну домівку у містечку Кремінна.

Учасники літературного гурту та спілчани з особливою увагою слухали воєнні вірші і лірику з вуст відомої в Україні поетеси. Кожний її рядок пронизаний болем і сумом за рідний край, рідну землю, яка кривавить під постійними обстрілами, за яку точаться жорстокі бої.

Перші віршики пані Ганна «мережила» ще семирічною дівчинкою. Поїздка на Харківщину у село Вільшану, на батьківщину своїх пракоренів, дуже вплинула на дитячу свідомість. Вона почула там українську мову, а ще пісні, які співали родичі. Побачене і почуте справило неабияке враження на маленьку дитину… Російськомовні вірші спалила. Першу збірку згодом назвала «Перший поцілунок». Про неї заговорили, про неї писали, високу оцінку отримала книга у письменницьких колах, а поетесу прийняли в НСПУ. Ювілейна книжка «Батько сонця», яка вже була готова до друку, не вийшла, завадила війна. Кошти, які планувалися на її видання, були спрямовані на воєнні потреби.

Рідну мову Ганна Гайворонська вчила із словниками, постійно її вдосконалювала, збагачувала лексичний запас слів. Своїй донечці співала українські колискові. А коли постало питання віддавати Богданку до школи, щоранку возила її на протилежний кінець Луганська, де відкрили україномовний перший клас. Відтоді спливло багато часу, але життя поетеси – це була постійна боротьба та відстоювання українськості, своєї ідентичності, власної думки. А ще ж вона відважилась і створила літгазету «Кам'яний брід», яку друкувала власними силами і власним коштом, з допомогою меценатів. За публікаціями згаданої газети у школах вивчали  народознавство. 

Розповідає пані Ганна: «Луганську письменницьку організацію НСПУ війна 2014 року розчленувала на три частини (тих, хто залишився на окупованих територіях,тих хто виїхав в різні куточки України ,і ту малу частинку, яка залишилась на українській території), а сучасна війна просто знищила її, бо вона була якраз на стадії ліквідації в процесі нової реєстрації. Що буде тепер з самою Луганщиною, де сьогодні жорстокі бої?».

З особливою любов’ю розповідала про красу рідного краю, про її заповідники,озера і річки, Кремінські ліси, площею 7 тисяч гектарів. Нині вони палають у вогні, їх нікому гасити, горить все живе. 

Хто не знає, але її вірш «Бог» свого часу справив велике враження на багатьох мистців в Україні. І саме тоді відомий український поет, дисидент, Герой України, земляк Микола Руденко присвятив йому в «Літературній

Україні» велику статтю «Тільки один вірш». Присутній на зустрічі професор, доктор мистецтвознавства Олег Смоляк сказав, що нарешті почув справжню сучасну поезію Луганщини, глибоку, щиру, мудру. Раніше був знайомий із прозою Світлани Талан. «І я не дивуюся, що до її віршів і книжок писали передмови такі відомі поети як Микола Руденко та Дмитро Павличко, підтримував Іван Драч, – наголосив професор. – Її поезія того заслуговує. І якщо на Луганщині дзвенить така світла поезія, яка дарує незримі крила, то за Луганщину варто боротися, захищати, відвойовувати».  

БОГ

Я бачила Бога... В тумані до п’ят

Ходив, наче лунь, між наморених хат.

Дощем у шибки мовчазні дріботів,

Ніхто і не відав, чого Він хотів?..

А люди гадали: якийсь дідуган

Старцює і гроші збирає в гаман.

Сікли матюками і злістю товкли —

Були аж зелені від тої хули.

Заплакав Всевишній, узяв Його страх:

“Щось людське лишилось у ваших серцях??!

Людей відрізняє від мавп доброта.

Чи люди не ті? Чи планета не та?..

Я ж землю квітучу для вас сотворив:

І поле вам виткав, і степ простелив,

Джерельними ріками обперезав,

І звіра, і птаха до вас посилав.

Ви в ріки плювали й кровавили світ,

Від диму земного дірки в небозвід. 

У Храмах Святих поробили хліви,

Плодили бездухих з тії сіряви.

Ви глави стирали із білих церков,

На вас материнська і братняя кров.

І знищені голодом в стиглих житах,

І підла підступність по ваших хатах.

О, ні! Ви не святість свою берегли.

І в кубла свої, що тяглось — те й тягли,

І заповідь Божую “Не укради!”

Пустили за плином гнилої води.

Ви все продали за шматок ковбаси.

То хто ж ви: чи люди? І Я хто єси?..”

...А дощ старчі плечі шмагав батогом.

Бог плакав, обстукував землю ціпком.

Кругом ані вогника, ані душі,

Вовтузився черв земляний в спориші:

“Боже, в моєї хатини паркану нема,

Лиш вітер в цілющих обіймах трима —

Кудлатий і свіжий, мов протяг з грудей,

У скромній світлиці немає дверей.

Заходь, Боже Праведний, в затишок мій,

Зігрій сиву душу, і руки зігрій”.

Ми довго мовчали, аж тьмарився зір...

“Повір нам, Всевишній, востаннє повір.

Ми зійдемо в часі, у жилах трави,

Збудуєм по землях прекрасні церкви.

Молитись Тобі навчимо діточок,

Очистим замулені душі річок,

І святість соборну в собі зведемо,

А землю в наругу уже не дамо”.

 

Ганна Гайворонська,

Луганщина


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews