Світ не скоро оговтається від російсько-української війни. Адже через закриті порти та злодійство московії втрачена логістика. Це означає, що чимало країн не отримають продовольства з нашої країни. Перспектива невтішна: чимало людей голодуватиме. Щодо України, то нам доведеться відбудовувати багато доріг, мостів, житлових будинків тощо. Подекуди інфраструктура зруйнована майже повністю. І це суттєво вплине на економіку. Зрештою, вже впливає.
Про ці важливі та болючі для нашої країни питання розмовляємо з почесним членом (академіком) НААН, доктором історичних наук, засновником БФ «Апостол», відомим громадсько-політичним діячем, нашим земляком Михайлом АПОСТОЛОМ.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
– Про те, що московія може напасти на Україну, розмов було чимало. І ніхто у світі не думав, не вірив, що наші воїни так міцно триматимуть удар. І розвіють міф про непереможних «асвабадітєлєй». Як гадаєте, пане Михайле?
– росія тільки ззовні велична, а всередині – слабка та гнила. Тепер бачимо, що через брак ресурсів для війни в Україні вона істерично шукає союзників, але практично всі від неї дистанціюються. Навіть російські культуру та спорт усі світові структури відкидають у бік. Вони розуміють, що цивілізація під назвою рф – це якийсь викривлений напрямок і з ним не треба мати справ. Урешті прийшло розуміння: росію треба не боятися, а намагатися поставити її на те місце, на яке вона заслуговує.
А ми повинні відкинути її не лише з території, з якої орки починали окупацію, а набагато далі. Це для України тепер принципове питання. В ім’я Бучі, Маріуполя та багатьох інших міст і сіл, поранених московитами. В ім’я забраних орками життів українців. В ім’я нашої святої землі, понівеченої російськими снарядами, танками, мінами…
росія все ще не розуміє наслідків війни. Має ілюзію, що окупанти можуть на сході України досягти певних військових успіхів. Цього вже не буде. Як і того, що можуть відбитися від санкцій, які ще не почали працювати на повну. Московія стала країною-вигнанцем, з якою вже ніхто не спілкується на рівних, крім Еритреї, Венесуели, Білорусі, Північної Кореї та ще декількох країн, які взагалі не мають впливу на глобальну політику.
Також московія ще не зрозуміла, що повністю втратила репутацію, як в історичному сенсі, так і в ситуативному. Тобто це країна з дуже токсичною репутацією, яка не буде допущена для участі в будь-яких цивілізаційних проявах і процесах. Ось таке майбутнє очікує «асвабадітєлєй».
– Жителі заходу України розуміють, що означає прихід «асвабадітєлєй». Саме тому ми їх не те, що не любили, ми їх ненавиділи. Багато родин постраждали від так званого «руского міра».
– Чи достойні москалі нашої ненависті? Адже вони не люди, не група осіб, вони – явище. Хіба ми ненавидимо саранчу, колорадських жуків (до речі, також є певним аналогом георгієвського символу)? Ні, ми знищуємо як їх, так і підстави появи їх на нашій землі. А таке явище, як рашкостан, зжере само себе, наче злоякісна пухлина. Ну, а ми, звісно, допоможемо в цьому. Але по-доброму, без ненависті…
– Отже, йдемо до перемоги. Мудро, вперто, з холодним розумом та розрахунком…
– Я б сказав, перемагають вперті. Сильні, розумні, талановиті також. А впертість – це не принцип і навіть не звичка. Це те, що залишається в тобі, коли вже немає сил, здоров’я, надії, їжі та багато іншого. Це те, що вже тебе не може зупинити… Ліки від безнадійності – це віра та впертість. Цього немає в аптеках. Воно – у генах. Я про «азовців» у Маріуполі. Їхня віра та впертість – шлях нашої держави до перемоги над рашистськими окупантами. А їхній подвиг увійде в історію військової справи. Його вивчатимуть. Ним захоплюватимуться покоління.
– Європі поталанило з таким сусідом, як Україна. Бо європейці – за спиною ЗСУ, наших героїв.
– Скільки разів чули: Путін готується напасти на Польщу. Путін стягує «Іскандери» до кордонів з Фінляндією. Путін може напасти на Грузію… А ЗСУ боронять кордони і Польщі, Фінляндії, Грузії та інших країн. Тому порада стурбованим європейцям: просто допомагайте ЗСУ. Сьогодні найпотрібніша від вас допомога це – нафтове ембарго, літаки, танки, потужна артилерія. І якщо наші воїни усе це матимуть, вони професійно виконають свій обов’язок перед українцями і захистять від орків європейців.
– Усі ми захоплюємося волонтерами. Зрештою, вдячності й поваги заслуговує кожна людина, яка навіть чимось найменшим допомогла нашій армїї. Багато добрих справ на рахунку БФ «Апостол».
– Допомагаємо, чим можемо, і як можемо. Це – обов’язок кожного з нас. Якщо надійний тил, то армія почуватиметься впевнено. Наші захисники повинні отримувати все необхідне: одяг, взуття, харчі, автівки, ліки, швидкі… Стараємось, аби все це у них було.
– Пане Михайле, а ще ви передали на передову унікальний автобус-швидку.
– Дуже надіюся, що вона врятує не одне життя наших захисників. Благодійний фонд «Апостол» на чолі з керівником, моїм сином Ігорем тримає й надалі стрій. Ми щиро вдячні усім друзям за співпрацю. І в Україні, і за кордоном. Що ще можу додати до слів моїх англійських друзів: «Please, know the whole world stands with Ukraine».
– Україна повинна виграти дві битви: на полі бою та економічну.
– Так, сума завданих інфраструктурі України збитків у ході розв’язаної московією війни сягнула сотень мільярдів доларів. І, на жаль, руйнація економіки та інфраструктури триває щодня, щогодини. Зростають ціни. Маємо дефіцит пального. Думаю, вартість палива зрівняється до середньоєвропейських ринкових цін. Звичайно, це відіб’ється на всіх: аграріях, комунальних службах, перевізниках, власниках легкових автівок, споживачах готової продукції…
Причина цих бід одна – війна. Проблеми виникли через знищені нафтопереробні підприємства, паливні бази, логістику. Впевнений, ми це переживемо. Просто, змушені будемо змінити свою філософію до життя, підкоректувавши її до сучасних умов.
Я наведу лише один приклад. Чи бачили ви у європейських країнах таку кількість потужних легкових автомобілів із витратою палива 15-25 літрів на 100 кілометрів? Упевнений – ні. Основна маса автомобілів там – із мінімальними витратами палива. І це при тому, що зарплата у європейців набагато вища, ніж в українців. Тому вони таку ціну не особливо відчувають.
А в нас – понти. Та середньоєвропейська ціна для потужних легкових автівок для більшості українських власників найближчим часом стане недосяжною. Тільки тоді зменшаться черги на АЗС…
Щодень наближає Україну до перемоги. Звісно, нам треба буде багато працювати, відбудовувати. Треба буде вчитися жити в нових реаліях, адже північна сусідка нікуди від нас не подінеться. Але Україна вже буде іншою – із сильною армією, з повагою на міжнародній арені, з розвиненою економікою та демократичними цінностями.
