Таку історію про своїх батьків та про своє життя розповів теребовлянець Роман Чайківський. А ще він показав із сімейного фотоархіву цікаві давні фото.
Про родину Чайківських
Перегляньте також:
- На щиті на Теребовлянщину повертається захисник Ігор Сенчак
- Сумуємо, плачемо, молимось: загинув захисник із Теребовлянщини
Тато й мама пана Романа уроджені села Могильниця, що за 15 км приблизно від Теребовлі. Мама Іванна з родини Музик, з якої і відома Слава Стецько(с. Романівка, що за 2 км від Могильниці). А в Теребовлю родина переїхала у 1947 році. Батько пана Романа – Михайло до 1946 року працював фотографом у Тернополі, потім закінчив математичний факультет Кременецького вчительського інституту та працював директором початкової школи в с. Гумниська. Далі працював у райвиконкомі економістом до 1961 року, пізніше директором одного з карʼєрів, помер 1964 року. Цікава особливість: офіційно пан Михайло був з 1928 року народження, але насправді – з 1924 року. Діло в тому, що дату народження допомогли підмінити брати Борачки, які були художниками в місті та пізніше виїхали до Америки. Якби такого не зробилося, то пану Михайлові довелося б ще повоювати в радянській армії. Мама пана Романна Іванна в роки німецької окупації закінчила в Теребовлі торгівельну школу, але, коли прийшла нова влада, то не признала це, ще й документи про освіту забрали(пан Роман каже, що добре саму маму не забрали ті «всевидящі органи»). Пані Іванна все життя пропрацювала робітницею.
Пан Роман ще розповів про дідового брата: « Брат діда Григорій Багрій( про нього та його братів мама написала невеличку статтю в обласну газету «Вісник Тернопілля» 19.11.1993р.) по материнській лінії ще за Польщі був у підпіллі ОУН, яке боролося за свободу українців з існуючою владою. У 1945 році він вступив до лав УПА, згодом, в жовтні того ж року, попав в одну із енкадебістських засідок і ворожа куля обірвала його життя. Мама розповідала, що ті нелюди-катюги в Могильниці мертве вже тіло брата діда приторочили до коня і так волочили селом «для науки» іншим 8 км, а потім повезли до Буданова в ліс та скинули у глиниськах(глиняний карʼєр), де подібних тіл українців було багато. Могила чоловіка й досі нікому невідома. А ще двох рідних братів його та їх батьків вислали до Сибіру, як «нєблагонадьожних».
Старшому брату пана Романа Оресту радянська влада не дала закінчити факультет іноземних мов Львівського університету в 1967 році через, так звані, націоналістичні погляди. А діло було в простому: багато студентів не давали зняти новорічну ялинку до 14 січня, в тому числі й Орест. Інших відчислили з вузу, а Орестові порадили перевестися в Ізмаїльський подібний навчальний заклад, що він з успіхом і зробив та уникнув гонінь радянської влади. Середній брат пана Романа Зіновій жив в Гусятині, пізніше в Очакові, а нині тимчасово проживає з родиною в брата в Теребовлі на час загрози життям від московської навали.
А далі пан Роман розповідав про себе, своє життя, починаючи з навчання в школі.
Парадокс радянської дійсності: комсорг – не комсомолець
Саме таке трапилося з паном Романом під час його служби в радянській армії. Його ще у восьмому класі відчислили з комсомолу за антирадянську діяльність. А тодішній перший секретар райкому, під орудою якого те все відбулося, нині великий патріот і письменник, пише «зворушливі» книги патріотичного змісту. Та хай там… Ось, що розповів пан Роман про свою юність некомсомольську: «Побув я в комсомолі десь два місяці, а потім мене з нього відчислили за антирадянську діяльність. Діло в тому, що ми з однокласником Романом Добрянським, сином священика, на друкарській машинці його батька дійсно надрукували листівки антирадянського змісту та розповсюдили їх у рідному місті та в Тернополі. Листівки були короткими, але конкретними: «Геть москалі з України! Хай живе вільна Україна!» Дякувати Богу, що тоді ми були неповнолітні і обійшлося лише відчисленням з комсомолу та моральним тиском тодішньої влади на батьків наших. У тих їх органах мене ще запитували, я це запамʼятав на все життя – А чому то я не розкидав листівки із написом «Слава кпрс». Коли я йшов до армії, то на останній комісії мені дали мою особисту справу, щоб я далі з нею ходив. Я побачив, що на форзаці її написано було олівцем(добре, що не чорнилами) «Займався антирадянською діяльністю». Отже, не всі в комісії були затятими радянщиками і це мені допомогло, бо я відразу чимось гумовим, що трапилось під руки, стер той напис. Потім попав в «учебку», як тоді казали, в Азейбарджан, а служив в авіації у Грузії командиром відділення, яке було чималим – 28 чоловік. Ото мене й вибрали комсоргом, бо я був досить активним та комунікативним зі всіма. Ще замполіт запитував мене, а де ж мій комсомольський квиток, але я вже свідомо продовжив ту гру і відповів, що квиток лежить десь в райкомі комсомолу. Коли я вже йшов на дембель, то той замполіт мені сказав, – Ну ти, Чайковській(на рос. мові), ти мене так надурив, що ще ніхто мене так ніколи не дурив. Але за твою доброту та відмінну службу ось тобі новий квиток і більше так не роби. Так, що я був двічі комсомольцем, хай йому грець».
Післямова. Роби добро і жий по чести
Все подальше своє життя 67-ий пан Роман живе чесно, з великою любовʼю до України та з шаною до своїх батьків. Більшість років пропрацював на Теребовлянській взуттєвій фабриці, там також був активістом та професіоналом своєї справи за, що його призначили бригадиром, пропонували навіть вступити в компартію, але він, зрозуміло, відмовився. Пан Роман має трьох дітей, дві дочки й сина, а онуків має також троє. Він вважає, що найсвятішим у житті та найбільшим багатством є якраз діти. На закінчення промовив наступне: «Ми раніше не цінували достатньо спокій, мир і злагоду між людьми, а нині те вирізьбилося та стало на перше місце через цю сучасну страшну війну з московським окупантом. Бажаю всім людям мирного неба, а нашим Захисникам скорішої Перемоги над нелюдами!»
Пан Роман згадав випадок, який з ним стався у 2013 році відразу після Великодня. Одного з тих днів він, будучи у себе на обійстю, побачив двох чоловіків, які шукали якусь будівлю поряд. І чужаки також його зобачили, підійшли, привітались та сказали, що шукають цегляний будинок свого діда Броніслава Чиппа, який той збудував у 1939 році. Пан Роман показав їм ту будівлю, але на жаль гості так до нього і не змогли потрапити. Тоді пан Роман запросив чоловіків до себе та пригостив Великодними стравами. В ході привітної бесіди зʼясувалось, що чоловіки є братами Дабровськими уроджені поляками, один з яких Юрек проживає в Швеції, а інший – старший Ромуальд проживає в Польщі. Нещодавно пан Роман отримав звістку од Юрека зі Швеції – лист з подякою за приємну минулу зустріч та співчуття від сучасної війни, а також невеличку посилку. Людській доброті немає меж і це дуже добре! Проте на жаль не всі такі люди…
Бесіда з паном Романом затягнулася, та час летів непомітно під час розгляду давніх фото із родинних фотоальбомів. Більше фото родини Чайківських можна переглянути тут.
