Віктор Аверкієв

Віктор Аверкієв

кореспондент, м. Теребовля

Історія родини з Теребовлі, що на Тернопіллі

21.05.2022 12:25   Джерело: TeNews
Автор : Віктор Аверкієв

Таку історію про своїх батьків та про своє життя розповів теребовлянець Роман Чайківський. А ще він показав із сімейного фотоархіву цікаві давні фото.

Про родину Чайківських

Тато й мама пана Романа уроджені села Могильниця, що за 15 км приблизно від Теребовлі. Мама Іванна з родини Музик, з якої і відома Слава Стецько(с. Романівка, що за 2 км від Могильниці). А в Теребовлю родина переїхала у 1947 році. Батько пана Романа – Михайло до 1946 року працював фотографом у Тернополі, потім закінчив математичний факультет Кременецького вчительського інституту та працював директором початкової школи в с. Гумниська. Далі працював у райвиконкомі економістом до 1961 року, пізніше директором одного з карʼєрів, помер 1964 року. Цікава особливість: офіційно пан Михайло був з 1928 року народження, але насправді – з 1924 року. Діло в тому, що дату народження допомогли підмінити брати Борачки, які були художниками в місті та пізніше виїхали до Америки. Якби такого не зробилося, то пану Михайлові довелося б ще повоювати в радянській армії.  Мама пана Романна Іванна в роки німецької окупації закінчила в Теребовлі торгівельну школу, але, коли прийшла нова влада, то не признала це, ще й документи про освіту забрали(пан Роман каже, що добре саму маму не забрали ті «всевидящі органи»). Пані Іванна все життя пропрацювала робітницею.

Пан Роман ще розповів про дідового брата: « Брат діда Григорій Багрій( про нього та його братів мама написала невеличку статтю в обласну газету «Вісник Тернопілля» 19.11.1993р.) по материнській лінії ще за Польщі був у підпіллі  ОУН, яке боролося за свободу українців з існуючою владою. У 1945 році він вступив до лав УПА, згодом, в жовтні того ж року, попав в одну із енкадебістських засідок і ворожа куля обірвала його життя. Мама розповідала, що ті нелюди-катюги в Могильниці мертве вже тіло брата діда приторочили до коня і так волочили селом «для науки» іншим 8 км, а потім повезли до Буданова в ліс та скинули у глиниськах(глиняний карʼєр), де подібних тіл українців було багато. Могила чоловіка й досі нікому невідома. А ще двох рідних братів його та їх батьків вислали до Сибіру, як «нєблагонадьожних».

Старшому брату пана Романа Оресту радянська влада не дала закінчити факультет іноземних мов Львівського університету в 1967 році через, так звані, націоналістичні погляди. А діло було в простому: багато студентів не давали зняти новорічну ялинку до 14 січня, в тому числі й Орест. Інших відчислили з вузу, а Орестові порадили перевестися в Ізмаїльський подібний навчальний заклад, що він з успіхом і зробив та уникнув гонінь радянської влади. Середній брат пана Романа Зіновій жив в Гусятині, пізніше в Очакові, а нині тимчасово проживає з родиною в брата в Теребовлі на час загрози життям від московської навали.

А далі пан Роман розповідав про себе, своє життя, починаючи з навчання в школі.

Парадокс радянської дійсності: комсорг – не комсомолець

Саме таке трапилося з паном Романом під час його служби в радянській армії. Його ще у восьмому класі відчислили з комсомолу за антирадянську діяльність. А тодішній перший секретар райкому, під орудою якого те все відбулося, нині великий патріот і письменник, пише «зворушливі» книги  патріотичного змісту. Та хай там… Ось, що розповів пан Роман про свою юність некомсомольську: «Побув я в комсомолі десь два місяці, а потім мене з нього відчислили за антирадянську діяльність. Діло в тому, що ми з однокласником Романом Добрянським, сином священика, на друкарській машинці його батька дійсно надрукували листівки антирадянського змісту та розповсюдили їх у рідному місті та в Тернополі. Листівки були короткими, але конкретними: «Геть москалі з України! Хай живе вільна Україна!» Дякувати Богу, що тоді ми були неповнолітні і обійшлося лише відчисленням з комсомолу та моральним тиском тодішньої влади на батьків наших. У тих їх органах мене ще запитували, я це запамʼятав на все життя – А чому то я не розкидав листівки із написом «Слава кпрс». Коли я йшов до армії, то на останній комісії мені дали мою особисту справу, щоб я далі з нею ходив. Я побачив, що на форзаці її написано було олівцем(добре, що не чорнилами) «Займався антирадянською діяльністю». Отже, не всі в комісії були затятими радянщиками і це мені допомогло, бо я відразу чимось гумовим, що трапилось під руки, стер той напис. Потім попав в «учебку», як тоді казали, в Азейбарджан, а служив в авіації у Грузії командиром відділення, яке було чималим – 28 чоловік. Ото мене й вибрали комсоргом, бо я був досить активним та комунікативним зі всіма. Ще замполіт запитував мене, а де ж мій комсомольський квиток, але я вже свідомо продовжив ту гру і відповів, що квиток лежить десь в райкомі комсомолу. Коли я вже йшов на дембель, то той замполіт мені сказав, - Ну ти, Чайковській(на рос. мові), ти мене так надурив, що ще ніхто мене так ніколи не дурив. Але за твою доброту та відмінну службу ось тобі новий квиток і більше так не роби. Так, що я був двічі комсомольцем, хай йому грець».

Післямова. Роби добро і жий по чести

Все подальше своє життя 67-ий пан Роман живе чесно, з великою любовʼю до України та з шаною до своїх батьків. Більшість років пропрацював на Теребовлянській взуттєвій фабриці, там також був активістом та професіоналом своєї справи за, що його призначили бригадиром, пропонували навіть вступити в компартію, але він, зрозуміло, відмовився. Пан Роман має трьох дітей, дві дочки й сина, а онуків має також троє. Він вважає, що найсвятішим у житті та найбільшим багатством є якраз діти. На закінчення промовив  наступне: «Ми раніше не цінували достатньо спокій, мир і злагоду між людьми, а нині те вирізьбилося та стало на перше місце через цю сучасну страшну війну з московським окупантом. Бажаю всім людям мирного неба, а нашим Захисникам скорішої Перемоги над нелюдами!»

Пан Роман згадав випадок, який з ним стався у 2013 році відразу після Великодня. Одного з тих днів він, будучи у себе на обійстю, побачив двох чоловіків, які шукали якусь будівлю поряд. І чужаки також його зобачили, підійшли, привітались та сказали, що шукають цегляний будинок свого діда Броніслава Чиппа, який той збудував у 1939 році. Пан Роман показав їм ту будівлю, але на жаль гості так до нього і не змогли потрапити. Тоді пан Роман запросив чоловіків до себе та пригостив Великодними стравами. В ході привітної бесіди зʼясувалось, що чоловіки є братами Дабровськими уроджені поляками, один з яких Юрек проживає в Швеції, а інший – старший Ромуальд проживає в Польщі. Нещодавно пан Роман отримав звістку од Юрека зі Швеції – лист з подякою за приємну минулу зустріч та співчуття від сучасної війни, а також невеличку посилку. Людській доброті немає меж і це дуже добре! Проте на жаль не всі такі люди…

Бесіда з паном Романом затягнулася, та час летів непомітно під час розгляду давніх фото із родинних фотоальбомів. Більше фото родини Чайківських можна переглянути тут.

null
null
null

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews