У ці непрості часи, коли на наших землях лютує окупант, довкола панує весна, цвітуть сади, «степи, лани мріють» (за Шевченком), міцніє і гартується людський дух. Чимало українців, які постраждали від рашистської навали і були змушені покинути рідні місця, вже назвали цьогорічну весну розстріляною і вкраденою. І з цим важко не погодитись, але…
Але є щось особливе і характерне для нашої нації, що неможливо ані відібрати, ані поцупити з нашої пам’яти, це правічні традиції, які не підвладні Часові, а тим паче – історичним обставинам чи будь-яким перешкодам. Травень для українців у всі часи був винятковим місяцем. Наші пращури колись називали травень маєм. Це слово походить від латинської назви майус. Майя – так звали давньоримську богиню весни. Це радісний час, коли пробуджується природа. Гаївки (маївки, веснянки) – могутній гімн радості, який у християнській традиції припадає на час між Великоднем і Вознесінням. Упродовж цього місяця також вшановують Пресвяту Богородицю.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Традиційні «маївки» – це молебні, що правлять по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, віряни просять у неї заступництва. Ця традиція прийшла до нас із сусідньої Польщі. Західна Україна стала перетином двох літургійних традицій. У книжковому світі торік з’явилась добра книжка «Гаївки з с. Настасова Тернопільського повіту в записах Григорія Ракочого» з посвятою родинам Григорія та Луки Ракочих. Але через карантинні обмеження презентації були скасовані. Автор і дослідник цієї вагомої праці професор, доктор мистецтвознавства Олег Смоляк. До записаних 10 гаївок від настасівчан він додав 25 інших, які ще у 1908 році записав тодішній учень Тернопільської української гімназії Григорій Ракочий. Вони й увійшли до збірника «Гаївки» Володимира Гнатюка, але без мелодій. Професор відновив їх, додавши ноти. Розповідає Олег Смоляк: «Я вирішив реконструювати ці мелодії способом аналогічного зіставлення із сусідніми етнокультурними традиціями, зокрема з території Теребовлянщини, спорідненої з мовно-музичним настасівським субдіалектом. Такий спосіб нанизування музичного матеріалу на словесний дасть змогу повноцінно відтворити настасівські гаївки і ретранслювати їх наступним поколінням молоді. Збірка рубрикована за тематикою і часовими рамками їхнього походження». Представлені гаївки поділено на чотири групи: хвальну (термін М. Грушевського), вегетативну, любовну і жартівливу. А безцінним є саме нотний матеріал до кожної з них. Серед Настасівських гаївок не тільки сакральна «Вербовая дощечка», а й «Їде, їде Зельман», «Ой не ходи, качурино», «Ходила квочка коло кілочка» та багато інших давніх символічних текстів. Видання вийшло у світ завдяки фінансовій підтримці мецената, генерального директора «Ліги підприємців Тернопільщини» Михайла Гомівки, який родом із Настасова.
