Відео з «Пташкою» Катею Поліщук, яка співає у підземеллі «Азовсталі» славень повстанців і пісню про Бандеру, облетіло увесь світ. Бракує слів, щоб висловити свої відчуття… Мурахи тілом і єдине молитовне бажання: «Боже, у Тебе ж немає нічого неможливого, вирятуй звідти воїнів Світла!».
І перше, що спало на думку після перегляду: «Де я раніше бачила цю юну, окрилену співом, дівчину?» Згадала. В аматорському драматичному театрі-студії «Сузір’я» під керівництвом Ореста Савки. На прем’єрному показі вистав «Полювання на брата» (за п’єсою Володимира Лиса) та «Розлучені також сміються, або в ЦРУ тільки жінки» (Ліля Костишин, Богдан Мельничук). Ось там й побачила гру талановитої актриси аматорки. У 2018 році, спілкуючись із викладачем (на той час) Тернопільського обласного державного музичного училища ім. С. Крушельницької Богданом Маюком, де навчалась тоді тернопільська Пташка, отримала від нього в подарунок поетичну збірку «Мелодії торкаюся вустами…». Присвячена вона була 60-річчю з часу заснування Тернопільського обласного державного музичного училища (нині Тернопільський мистецький фаховий коледж ім. Соломії Крушельницької). У ній зібрані й упорядковані вірші студентів, випускників та викладачів Тернопільського музичного училища. Двоє з них сьогодні письменники обласної організації НСПУ – Тетяна Дігай та Володимир Мацикур. З- поміж інших поетичних творів надруковані й вірші згаданої Катрусі, тоді ще студентки відділу «Спів»: «Етюд», «Осінній прелюд», «Відчувати», «Не про…», «Хто ти?», «Зацвіли за вікном каштани», «Лист, або «З одного щоденника». Відтоді минуло трохи часу. Вирішила пригадати, що думалося о тій порі дівчині- Пташці, що хвилювало її юну душу… Написане вразило. Особливо ж філософська поезія «Хто ти?». Адже рано чи пізно у багатьох з нас настає момент, коли ми запитуємо самі себе: «Хто я?». Мені пригадується вислів індійського мудреця Сатья Саї Баби: «Кожну людину повинні цікавити чотири питання: хто Я? Звідки Я прийшов? Куди йду? Як довго Я тут ще залишатимусь? Будь-який духовний пошук починається з цих питань і намагань знайти на них відповіді. Подорожуйте життям із мужністю, радістю, миром…».
Перегляньте також:
- «Пташку» з Тернопільщини Катерину Поліщук нагородили відзнакою від Залужного
- «Ми несемо важкі втрати», – «Пташка» з Тернопільщини звернулася до українців
Не можу не процитувати пророчі слова викладачки української мови і літератури коледжу Марії Чорненької: «Вірю, що допоки наша земля багата талантами, дух українського народу – невмирущий. Обдарована, освічена, працьовита молодь – це справжній золотий фонд України. Я переконана в щасливому майбутньому нашого краю, бо коли бачу на сцені натхненні та одухотворені обличчя юнаків та дівчат, то розумію: це – справжня Україна. У Бога прошу тільки одного: «Господи, не обламай їм крила, пошли щасливу долю».
Катерина Поліщук
Осінній прелюд
Ошпарене жовтим картатим мороком,
Закутане затишно в зоряну вату
Підморгує кіно-молочним повтором
Наше занедбане, змучене завтра.
Заждане, загадане, змите моралями,
Забите, як цвяхами, терц-аксіомами,
Заварене чаєм, Гюго і Стендалями,
Забуте загадками і анемонами.
Надійно прив’язане до мегаполісу,
Закохане притомно в кавові пахощі,
Ще вчора замовкле у 23 голоси,
У най-найщиріші запродане заздрощі.
Те завтра – баре й септакордове вчора,
Та, мабуть, до нот і не має відношення,
Хоч наше життя виграє переборами,
А в завтра Евтерпа нам пише запрошення.
Відчувати
О, жадібність моя, жага – сліпа й німа
Змертвіла мова з вуст сухих й ледачих.
Мене раніше не було і вже нема,
Хіба бувають сльози з вік незрячих?
О, вічносте, загублена всіма,
Царице безпритульна і всесильна!
Як може бути те, чого нема,
Чи може звір пекельний зватися «людина»?
Молитва грішна, а мовчання – заповіт,
Якщо молитися не тим всевишнім силам.
Прислухалась – то падав мій політ,
Бо ж я не в того бога жар просила.
Пречиста віро у безвольній сивині,
Молю тебе і смію лиш одне прохати:
Я так благала…Та тепер верни мені
Можливість хоча б трохи ВІДЧУВАТИ!
Хто ти?
Хто ти? Скажи мені… Просто скажи мені – хто ти?
Дим цигарок чи випитий вчора із вечора ром?
Пил з-під ніг Аріадни? А може спартанець трьохсотий?
Одіссей-переможець чи, певно, збіднілий міньйон?
Хто ти? Скажи мені… Можеш мені не брехати.
Ти чи морфій ядучий, чи все ж таки амфетамін?..
Ти Аїд чи Язон? Ну, чи як тебе, в дідька, там звати?
Ти раб Всесвіту… Трохи… й володар цих чотирьох стін.
Ти безсмертний? Чи, може, ти зовсім іще не родився?
Ти зіниця віків і царина своїх поколінь.
Ти упав на коліна, чи з них ще не повністю звівся?
Ти то є всемогутність,безжалісність, жадоба, тлінь.
Ти є сон фараонів, чи мара Хеопса гробниці?
Ти є Фенікс безсмертний, чи між пальців сипучий пісок.
Ти є націй мета й поголів’я, чи прагнення ниці.
Безпритульний і цар, невиправний убивця й пророк.
Ти зізнайся нарешті самому собі тільки – ХТО ТИ???
Як не можеш… Тоді вже сказати тобі Я повинна:
Найпочесніший титул потрібно тобі відбороти.
Має назву непишну і горду той титул – ЛЮДИНА!
