Олег Снітовський

Олег Снітовський

журналіст, кореспондент, УкрІнформ

Тил у «Файному місті», або як українці допомагають українцям

05.05.2022 22:33   Джерело: Укрінформ
Автор : Олег Снітовський
Нині Тернопіль –  не тільки гуманітарний хаб, а й місце, яке для проживання обрало понад 37 тисяч переселенців.

У жодному підручнику з демографії не знайдете прикладу, щоб у тому чи іншому населеному пункті за два з половиною місяці кількість жителів одразу зросла на десятки і сотні тисяч людей, як це наразі відбувається в Україні. Зокрема, в Тернополі, де до 24 лютого цього року офіційно мешкало трішки більше 224 тисяч жителів, населення збільшилося на 37 тисяч. І причина цьому – війна.

Про те, як це західноукраїнське місто кардинально перелаштувало свій звичний, довоєнний ритм, перетворившись у єдиний, органічний фронт із гаслом «Українці допомагають українцям», – розповідь кореспондента Укрінформу. 

ПРО ЗАЙЦЯ, ЯКИЙ ГРАЄ НА БАЯНІ 

Привокзальний майдан Тернополя. Із будівлі залізничного вокзалу тягнеться вервечка людей. Щойно прибув поїзд, який тут називають евакуаційним. На вагонах ще старі, довоєнні таблички – Маріуполь - Львів. Хоча усім зрозуміло, цей потяг не з Маріуполя, він з інших гарячих точок, звідки ще можна вивезти людей. Їх зустрічають ДСНСники і садять в автобуси. Але кожен із приїжджих звідти, з тієї України, що у вогні, проходить повз літнього чоловіка, який сидить біля вокзальних дверей. Він віртуозно перебирає пальцями клавіші баяна із тризубом та жовто-блакитним прапорцем, розтягує міхи, з нетрів яких лине в’язанка українських мелодій. І це перше, що чують тут переселенці, ступивши на привокзальний майдан Тернополя.

Підходжу ближче. Знайомимось. Це – Володимир Заєць, чоловік з довгими вусами і стрижкою «а ля козак».

- Де навчилися так гарно грати на баяні? – запитую.

- Вже давно, ще в дитинстві, тут, на Тернопільщині.. Закінчив музичну школу. На всіх концертах виступав, грав і на акордеоні, трубі.

Знання музичних інструментів допомогло і в армії.  

- Служив у мотопіхотному полку. Грав в оркестрі. У мене навіть у військовому білеті записано, що спеціальність - музикант військових оркестрів. Грав на найбільшій трубі, ми її звали «бейна труба».

А зараз сам, дружина сім років тому померла. На душі й досі важко. Син на Далекому Сході, рідко спілкуємось. Та й про що говорити? Нині я на музичному фронті (сміється). Грошей не вистачає, але баян допомагає. Граю кілька годин на день, то тут, на залізничному вокзалі, то в центрі міста, де більше людей. Якась копійка та й назбирається. Люди дають, навіть зараз, під час війни. Але я теж не скупий, тут, на вокзалі, на другому поверсі лаштують допомогу нашим хлопцям, що на передовій і переселенцям, які щодня приїжджають, то я якісь гроші часом відраховую, в залежності від того, скільки зароблю, нехай і моя гривня допоможе...

- Бачу, зачіска у вас патріотична. Й на руці браслет – «Слава нації! Смерть ворогам!».

- Бо я людина горда. Я українець! І за цим пильную, щоб вигляд мати. Бо як українці гарну музику будуть слухати, коли її на баяні грає бомж чи алкоголік? То була б ганьба! Так що, треба марку тримати.

Люди ж вперше у місто приїжджають, у файне наше місто. Їм настрій, дух треба піднести, отим бідакам, що таке пережили… А мелодії різні виграваю, та завжди, конче наш славень, Гімн – насамкінець, коли вже йду на інше місце. Аби дух, кажу, людям піднімав.

Я кидаю двадцятку у картату сумку і йду, а за мною, наздогін – в’язанка українських мелодій там, на привокзальному майдані Тернополя, своєрідними воротами, які широко розчинені для людей, які на собі відчули усі жахіття цієї війни... 

ЧОМУ ВОНИ ТУТ 

У той час, коли будні і свята вуличного баяніста Володимира Зайця з початку війни проходять більш-менш у розміреному ритмі, як звучать і його мелодії, то для волонтерів, що працюють у Тернополі в  Координаційному штабі підтримки оборони України ці дні – просто шалені. На своїй сторінці у Фейсбуці  під хештегом #Чому я тут мало не щодня не тільки описують, з яким ентузіазм тернополяни та переселенці допомагають ЗСУ та постраждалим від війни, але й дають можливість розповісти волонтерам, що їх привело сюди.

– Ми кілька днів ховалися у підвалі, коли йшли бої. Коли наступило «вікно» у тій стрілянині, спочатку відправив дружину і дітей. А сам згодом проривався пішки, взяв тільки документи і кота. Міст через Ірпінь вже був підірваний. А про Бучу я вже не кажу, - розповідає Сергій  Циванюк, який приїхав до Тернополя з селища Димер Київської області. 

Сергій  Циванюк
Сергій Циванюк

Його та родину прихистили у Тернополі знайомі. Але сім’я Циванюків не могла просто сидіти, нині займаються волонтерством. Сергій на одній із локацій допомагає фасувати продукти, формує продовольчі пакети для українських захисників.

-У Тернополі нас прихистили знайомі. Не можемо без роботи, хочемо бути корисними. Дружина з невісткою плетуть сітки у школі, а я допомагаю фасувати продукти. Працюємо кожен на своїй ділянці з вірою у нашу перемогу.

 

- Про рідний дім, повернення думає кожен із нас, - розповідає переселенка, яка теж стала волонтером, Таміла Запотічна.

Таміла Запотічна
Таміла Запотічна

Вона -  директорка ліцею в селі Пашківка Бучанського району на Київщині, де тривали важкі бої. З початком війни жінці вдалося переїхати до Тернополя, де теж, як і Сергій Циванюк, вона формує пакунки з гуманітарною допомогою.

-У нашому ліцеї навчалося 130 дітей, зараз вони з батьками перебувають у різних містах Західної України. Із перших днів війни частина мешканців нашого села виїхала у більш безпечні місця. На стадіон біля ліцею впала російська ракета, осколки потрапили в фасад будівлі... Поруч було пошкоджено вісім житлових будинків. У нашому ліцеї все було новеньке - тільки завершили капітальний ремонт, дуже шкода, що окупанти майже все знищили, - розповідає Таміла Григорівна, яка змушена була покинути зруйноване село.

Каже, що приїхала до батьків у Тернопіль. У перші дні перебування у місті плела сітки, тепер допомагає в координаційному штабі. 

 ВОЛОНТЕРСТВО БЕЗ МЕЖ  

Нині у Тернополі зареєстровано 970 волонтерів. Як зазначають у міському управлінні соціальної політики, волонтери пакують, сортують, видають та відправляють речі і продукти харчування.

Майже 1800 осіб у волонтерському чаті  з’ясовують, кому насамперед потрібна допомога та супроводжують надходження допомоги тим, кому вона адресувалася.

Майже 30 тисяч переселенців отримали допомогу в гуманітарних штабах, волонтерських організаціях і допомогових центрах Тернополя, яких тут близько двох десятків.

- Загалом, наше місто отримало понад 200 гуманітарних вантажів більш як на 500 тонн. Усі речі приймали та обліковували тернопільські волонтери та скеровували у ті області, де була найбільша потреба. Зокрема, було понад 100 відправлень у 73 громади в різних областях. З початку війни допомогли близько 660 організаціям, понад половина з них – військові формування, майже третина - організації, що допомагають військовим, десь відсотків 15 – громади. Доставляють вантаж, як в межах Тернополя, так і в інші міста України, понад 560 водіїв-волонтерів, - розповів Михайло Сиротюк, співкерівник Гуманітарного штабу, що діє на базі «Центру науки Тернопіль».

Нині Тернопіль  - то не тільки гуманітарний хаб, а й місце, яке для проживання обрало понад 37 тисяч переселенців.

- Це тільки ті, які офіційно зареєстровані в управлінні соціальної політики як внутрішньо переміщені особи. Багато хто з них сам підшукав собі житло у громаді, дехто оселився у родичів та знайомих. Ще одні скористалися пропозицією перебути деякий час у навчальних закладах Тернополя, де  облаштували майже три тисячі місць для тимчасового перебування. Там їх забезпечуємо  спальними місцями, одягом, харчуванням, - коментує міський голова Тернополя Сергій Надал. - У місцях перебування внутрішньо переміщених осіб працюють цілодобові харчоблоки, є запаси продуктів, засобів гігієни, одягу, а для маленьких громадян виділено кімнати із ліжками, дитячим харчуванням. Також там працюють психологи та медики. А лікарі-стоматологи зголосились безкоштовно допомогти дітям. Хочемо, щоб де б не були у ці дні люди, які вже так багато пережили, відчули тут, у тернопільській громаді доброзичливість та щиру гостинність кожного тернополянина, - зазначає міський голова.

І ще про одну особливість Тернополя, як тилового міста. Тут започаткували ініціативу для переселенців «Привітне Тернопілля».

- Тим, хто при їхав до нашого міста, важко одразу зорієнтуватися у масиві інформації, яка є на різних ресурсах. Тому і вирішили зібрати її в одному місці – на Інтернет-сторінці, -  каже керівник освітньо-аналітичного центру розвитку громад Максим Черкашин.

За його словами, цей ресурс дозволяє дізнатися про все, що потрібне людині в перші дні перебування в іншому регіоні.  Тут не тільки оперативна інформація щодо тимчасового житла та працевлаштування, але й відомості про роботу громадського транспорту і таксі, гуманітарних штабів. Є також інтерактивна мапа укриттів, супермаркетів та гуртовень, медичних закладів, ветеринарних клінік, соціальних служб, туристичних об’єктів тощо. 

КУЛЬТУРНИЙ ФРОНТ: ТВОРЧІ ЛАБОРАТОРІЇ ТА ОСВІТНІ ХАБИ 

Для переселенців у місті організували  культурний осередок «Українці допомагають українцям».

За словами начальниці міського управління освіти і науки Ольги Похиляк, мета такого Центру – стати культурним осередком, клубом для спілкування як для переселенців, так і для тернополян.

- Тут є можливість долучитися до творчих проектів. Зокрема, вже запрацювали творчі лабораторії з різних предметів, клуб цікавого дозвілля, діяли майстер-класи з писанкарства, зараз можна навчитися розмальовувати еко-сумки. Працює освітній хаб, в якому педагоги готують дітей з різних областей до тестування з української мови, математики, історії України, - розповіла Ольга Похиляк.

Вона зауважує, що на базі Центру започаткували кілька локацій - «Медіа простір - українською», розмовний клуб «Слово», музичну платформу «Все буде Україна». Також у програмі діяльності Центру – робота трансфер-містечка для батьків учнів, постраждалих через війну. Там педагоги, психологи, медики надають поради та рекомендації щодо психологічної стійкості батьків у нинішній період.

В обласному центрі створили креативний кластер, який опікується постраждалими, у тому числі й митцями.

- У нашому просторі надаємо нічліг, тепло, тут можна поїсти, випити чаю чи кави, є доступ до інтернету. Прихистили понад 400 осіб з регіонів, що постраждали від агресора. Зараз фокусуємось на тих групах переселенців, з якими зможемо спільно працювати над просуванням сучасної української культури, - розповів керівник креативного кластеру «Na пошті»  Ігор Мамус.

За його словами, у кластері, що діє в одній із підземних арт-галерей міста, відкрили «Художній фронт» протидії російським агресорам. Тут діє галерея для тих людей, які шукають сховок під час повітряної тривоги.

- Ідея в тому, щоб у креативний кластер тернополяни і переселенці приносили або надсилали  свої роботи для постійно діючої виставки. Також ми започатковували альбом «Хроніки війни», в якому кожна людина, яка відвідуватиме приміщення, текстом або малюнком може зафіксувати свої думки і переживання, - додає Ігор Мамус.

Серед тих, хто по своєму висловив емоції, викликані у перші дні війни - художник Олег Кіналь. Він створив плакат-заклик до супротиву російським окупантам.

- Намагався, щоб плакат вийшов лаконічним, ключове слово в якому - тотожність двох понять – фашизму і рашизму, там буква Р перегукується і з буквою Ф. На плакаті мускулистий козак мечем добиває двоголову потворну гадину - орла, цей московський герб політичних нащадків Чингісхана, орди, яка знову лізе на нашу землю,  - розповів митець.

…Коли виходив із підземної арт-галереї у середмісті Тернополя, почув знайомі мелодії. Десь там, на сусідній вулиці грав-вигравав у руках баян Володимира Зайця. Знаю, через деякий час, коли завершиться в’язанка українських мелодій, обов’язково зазвучить український славень, як там, на привокзальному майдані «Файного міста». Воно завтра знову прийматиме тих, хто на собі відчув жахіття цієї війни.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: Укрінформ