Здавна в українців однією з найбільших цінностей була земля. Можливо і не стільки її вартість та кількість, як любов до праці на ній, усвідомлення того, що то твоє власне і в той же час українське. Особливо це стосується сільських мешканців, які й нюхають рідну, перебирають пучками пальців та лягають й слухають її…
Розповідь буде про одного такого чоловіка з Теребовлі, що на Тернопільщині.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Теребовлянець Микола Ковальчук має невеличку грядку, близько однієї сотої. Взагалі, він закоханий у життя, у всю українську дійсність. І той кавальчик землі є одним лише елементом з того всього великого, що його обіймає. Адже він за фахом архітектор, займається краєзнавством рідного краю, пише вірші, публіцист – написав та видав два фоліанти про рідний край. А грядки каже – то просто його хобі. Ну, що тут скажеш? На тому клаптику землі у нього є ще 5 вуликів, підсобка для інвентаря, садочок з 2-х яблуньок, 2-х вишень, горіха і айви( до речі, на два пагони того дерева господар прищепив прищепи яблуні, чекаємо результатів), в якому є столик з лавками(під вишнями, каже – без цього ж ніяк). А з плодово-ягідних кущів красуються – смородина, малина, аґрус, порічки, також клаптик землі з полуницями, декілька розеток вже зеленого ревеню. З городніх культур – цибуля, часник, щавель, салат, петрушка, кріп, морква, червоний буряк і, зрозуміло – бараболя. І все вже посаджене(дещо з осені ще), оброблене, доглянуте й чисте від зілля дикого. Крім того, поки що пустує клаптик землі, який чекає розсади огірків. А ви змогли б так облаштувати неповну сотку землі? Подібне запитання було задано й господарю. Він на те:
– А що? Що тут дивного? Всього потроху, нашій родині хватає, в тому числі й зібраного меду. Все у нас екологічно чисте, смачне. Ось скоштуйте багаторічну цибулю, яка росте 9 років поспіль. Чи без хліба вона вам не піде?
– Пане Миколо, ну, що ви насправді? – Відповідав автор цих рядків, – Нам, українцям, і сало з ковбасою за щастя йде без хліба, головне, щоби було!
І дійсно, смак зеленого пера тієї цибулі відрізнявся дещо від звичайної, однорічної. Пан Микола трішки розповів про цю цибулю: «Ми завжди тримаємо цей сорт, адже не потрібно кожного року її садити. Зелене перо є аж до морозів і знову появляється з таненням снігу. Як відомо, зеленину ми додаємо до різноманітних салатів, інших страв. Та й корисно це для здоровʼя, бо в цибулі є чи не більше вітаміну «С», ніж в цитрусових. А восени суцвіття даної цибулі виростає уверх до метра і має багато насіння. Частина насіння сиплеться долу, а інше ми збираємо і ділимося з ріднею та знайомими». Нове запитання до пана Миколи:
– А як же ви все встигаєте – і робота, і літературна, краєзнавча діяльність, вірші, бджоли? – У вихідні, – каже пан Микола, – в неділю ж можна й з бджолами. А для писанини є ще вечори, ночі та ранки.
Немає слів. Лише слід додати, що пан Микола ще й деколи волонтерить – допомагає продуктами, коштом та діями своїми людям, які вимушено переселились тимчасово із зон бойових дій.
