«Нашу націю ніхто не переможе!»: Один лист з фронту

Даним постом поділилася 30 березні 2022 року  на своїй сторінці у Фейсбуці Oresta Mykhashula  із Чікаго та резюмувала від себе: «Нашу націю ніхто не переможе! Дякую Богу, що я народилася українкою!», а пізніше тим поділився Pavlo Bileckiy з Ужгорода. Пропонуємо читачам з деякими правками, щоб краще читалось, але лексика оповідника збережена повністю.

Зі слів українського захисника.

«Ми приїхали в це село і почали займати оборону... Хлопці потроху копати почали, не окоп, канєшно, а таке, щоб можна було впасти туди під час обстрілу. Я не знаю, скільки хвилин пройшло, но я тупо о***їв від того, що побачив. Знаєш, коли у людей городи починаються, всі прив'язують на вєлік до рами лопати і йдуть шось сажать. Оце була така сама картіна, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село - чоловіки, жінки, всі. Пригнали і дивляться на мене, ну, типу, командуй! Кажуть:

- Синку, де копать?...

У мене відібрало мову, стою, як телепень, дивлюсь, а вони бігом відкручують свої лопати від вєліків. Я зібрався з духом, та кажу:

- Не треба нічого, красно дякую, ми самі впораємось! - Але того вже ніхто не чув, лопати пішли в хід.

За кілька днів суне на нас колона кацапської техніки, а в мене ж необстріляні молоді пацани, кричать:

- Танкі пі***ють.

Тут розвертаюсь, до нас народ із села хмарою валить і кричить:

- Хлопці, танки кацапські пі****ть, шо дєлать??? Кажіть, як помагать???

На мене наче відро води крижаної вивернули, дивлюсь на це і плачу... Валую їм:

- Бігом назад, ану по хатам!!!!

Та ніхто й не думає. Кричу знов:

- по хатам, б**дь!

Бєзнадьога, жесть, пруть з голими руками. Я малих свої пару смикнув, кажу розверніть бігом їх додому. Підбігає до мене мужик 73 років і каже:

- Синку, дай гранату! Я все життя комунальником пропрацював і знаю, як комунікації під ліс ідуть. Зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину і назад в трубу. -  Клянусь, я чуть не здурів з цих людей.

Бій цілий день, ворожа арта крайню вулицю накрила, 25 хат горять, но, слава Богу, всі живі. Ми ж цю техніку довбемо й вони(москалі) поняли, що не прорвуться, давай пробувать на нас з флангів. Палим їхні танки, бехи, все що бачимо. Розлітаються їхні Т-90, малі хлопці мої спрацювались, крошать на всю. Під вечір інтенсивність падає, отходять скоти. Малі мої кажуть:

- Може отдохнем?

Я собі думаю, потомились хлопці, отпускаю. Дивлюсь, скидають броню, кидають зброю і пі***ть бігом місцевим хати тушить. Я знов плачу, не можу на це дивиться і сам біжу помагать...

Нелюди, ви задовбетесь «денацифікувати» країну, де населення бігом біжить будувати для армії укріплення, а армія, як вас розбила, біжить рятувати людям хати. Всім вам, рашисти, кінець!!!»

Pavlo Bileckiy: «Хочу, щоб такі історії не губилися. Боже, бережи Україну!»

Віктор Аверкієв