Дзвінка Торохтушко

Дзвінка Торохтушко

письменниця, блогерка

Поки печеться хліб...

28.03.2022 13:15   Джерело: TeNews
Автор : Дзвінка Торохтушко

А сходить він, як сонце: тихо, світло, з якось незбагненною уросистою силою.

Я вже доросла дівчинка і мені здається, що про хліб я знаю все. Проте, щоразу, коли над обідком форми підіймається жовта півкуля, для мене це так само, як і в дитинстві:

- Бабцю, а чому тісто сходить?

- Цссс! - шепоча бабця . - Тісто любить тишу. Не шуми, бо хліб - то життя. Як вдається хліб - таке й життя в людини буде. Високий і пишний - все буде добре, а шумітимеш - порепається.

Бабця все знала про хліб. Вона пекла його минулої війни, пекла в Сибірі, де дідо відбував заслання, пекла вдома в старому п'єцові, що сам був трохи схожий на коровай зсередини якого вийняли м'якуш, а його затверділа скоринка стала такою міцною, запеклася від червоних вогняних язиків, стала основою світобудови родини і щокілька днів приймала під розпечену черінь форми з тістом, а віддавала золотаві сонця випеченого хліба.

Цей процес заворожував і притягував, на нього можна було дивитися вічно. Занурюватись поглядом у вогонь, вдихати пахощі, спершись на край плити довгим поглядом, не кліпаючи, вдивлятись, як првільно підіймається над краями форми жовто- бурштинове сонце хлібини...
В бабці хліб ніколи не репався. Навіть, коли з моїх дірявих рук щось падало, чи кіт, ловлячи розімлілу від тепла необачну мишу, зчиняв страшенний гуркіт металевого начиння під припічком.

Лише, коли до хати вривався зимний вітер із прочинених дверей... Лише тоді...

Коли печеться хліб, треба думати про високе. Бабця так казала. Хркстила хлібини і молилася. Дихала повільно і вмиротворено, теребила кінці хустки, з-під якої вибивалося волосся й чекала. Думала про щось своє.

Коли випікався хліб, бабця ставала такою урочистою, наче відбувалося перед її очима найбільше диво світу і ось зараз із привідчиненої ляди п'єцу, не вона вийматиме довгим рогачем чорні керамічні форми, а до неї вийде сам Бог у гарячих закіптюжених шатах і винесе розпашілі круглі хлібини - нові сонця, нові планети, нове життя...

В Україні гримотить залізом, порохом, людськими серцями. Завивають сирени. Від розпачу виють матері й дружини солдатів. З-під їхніх чорних хусток вибиваються ранні пасма сивини, з очей течуть сльози і вогонь.

Це неможливо, щоб так одночасно. В Україні можливо.

Ми сьогодні, наче коровай, із якого вийняли м'якуш, а скоринка затверділа й пропеклася так, що любов і гнів змішуються під розпеченою черінню і гуготять праведним вогнем творення.

З цього щось буде. Величне і життєдайне. Сонце. Новий хліб і нова світобудова...

Мій хліб не репнув, не розтріскався. Попри всі гуркоти, сирени, гупання серця. Мабуть, для нього вистачило тієї тиші, яка була в мене цієї ночі.

Мій Масік спав удома. Не в казармі, не в бліндажі, не в полі біля гармати. Сьогодні вдома. На своїй подушці із сірим котиком, що обіймає подушку, а на ній теж котик. І жоден із них не тривожить густої гарячої тиші гуркотом начиння під припічком.

Хліб зійшов і випікся до золотавої скоринки. Він пахне так... Як може пахнути тільки хліб.

А вітер зимний з Півночі ми зупинимо.

Хліб не розтріскався...


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  

Коментарі