Такі реальні факти в час російсько-української війни переповіла знайома із Сумщини телефоном, а їй в свою чергу розповіла одна старша жінка з одного із сіл біля Путивля Конотопського району.
Для інформації. Путивль стародавнє місто на Посемʼї (історичний ареал розселення українців в басейні річки Сейм, здавна – племена сіверян, з 9ст. входив до Київської Русі). Путивль оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Саме тут, в Путивлі на Сумщині, чернігівська княжна Ярославна (12 ст.) очікувала звісток про похід свого чоловіка Ігоря Святославовича (чернігівсько-сіверського князя) в поле половецьке(нижче дивіться відео). Половецька земля на той час – це сучасна Донеччина і Запоріжжя (Приазов’я). Каяла – сучасна річка Берда у Запорізькій області, яка впадає в Азовське море поблизу сучасного Бердянська.
Перегляньте також:
- Шанс нам знову дала Америка – трохи пізно, добряче потріпавши нерви
- Військова з Тернопільщини отримала нагороду від Головнокомандувача ЗСУ
Так ось, дана подія сталася десь після 15-ї доби війни з москалями. Все лунало переважно російською мовою, або суржиком, так як в тій місцині більше проживають російськомовні українці. І це зрозуміло, адже московія поряд. Але ми будемо оповідати лише українською.
За повідомленням знайомої, дане село (назву його не називаємо в цілях безпеки) невелике, в ньому позалишались лише переважно старші люди віком від 60 років до 80 і більше. Молодь давно подалася в міста, але старожили ще мають городи, худобу, треба ж якось жити.
Одного дня мешканці села почули гуркіт, бряцкання в селі. Проте всі сиділи по хатах, знали, що то за напасть. Першим вийшов простоволосий сільський священник та, ставши обабіч дороги, почав молитися до окупантів, перехрещувати їх. З часом сила його голосу наростала й військова колона нападників зупинилась, у ній були танки, БМП, самохідки та машини з солдатами, бензовози тощо. А голос отця лунав:
– Можете вбити мене на місці, але вислухайте до кінця. Ви ж у своїй пісні співали «Хатят лі рускіє вайни?» Вас послав на цю війну ваш хворий на голову путін, а ви повелися. Я розумію, що ви виконуєте просто наказ маніяка вашого, але ж… Але запитайте чи хочуть війни ваші матері, сестри, дружини, діти. – В цей час біля священика вже зібралося чимало старших жінок.
– Запитайте ось у цих жінок чи хочуть вони війни! Врешті самі себе запитайте чи ви хочете цієї війни. – Всі жінки стояли мовчки із суворими поглядами, тільки одна неголосно промовляла:
– Ой, які ж вони молоденькі. Які ж вони невмивані. Які ж вони худющі, прямо шкілети якісь… – На неї інші жінки грюкали:
– Замовкни, Фросько! А то…
Невдовзі ті «шкілети» попросили в жінок щось попоїсти. Тут одна з них пішла мовчки, інша, за ними і всі решта. Фроська ж метнулася додому та винесла окупантам трилітрову банку молока. Того ж дня, але раніше було ось що. В селі живе одинока старша жінка, вона лежача, бо паралізована. Їй зрідка допомагають сусіди, а Фроська (повне ймення – Єфросинія) цій нещасній продає 1 л молока через 1 – 2 дні. Того дня паралізована жінка просила Фроську дати молоко в борг, так як пенсію вона не отримала через війну, але їй було відмовлено.
Коли московити поїхали вже, то тут раптово зібрався сільський жіночий радбез ООЖС (організація обʼєднаних жінок села), тобто активістки. І хоч то старші жінки, але серед них були й такі, що легко могли винести з палаючої хати вершника разом з конем і навіть більше – загасити ту хату одним дмухом. Отож до Фроськи моментально застосували кардинальні та найсуворіші санкції, не те, що там якесь НАТО. Витягли з хати за коси і ну лупцювати гуртом. При цьому лунала активно і на все село нецензурна лексика північного агресора. Ще й з тину неподалік повитягали кілля. А Фроська була вже ледь живою, крівця так і цвіркала з неї всеї. Можливо б небога і відійшла в інший світ, та тут з хат горохом посипались чоловіки, як там кажуть на них – мужікі, та захистили збиту на квасне ябко жінку. Наперед виступила розчервоніла й розпатлана неофіційна сільська голова радбезу, постать якої нагадувала чи то Іллю Муромця, а чи то Рембо й Шварцнегера вкупі, та прорекла голосом Левітана:
– Ах, ви ж су…и, засохлі старці, трясця вашій матері! Де ж ви були, коли вороги наші йшли селом? Га, питаю?! Поховалися на печах та в льохах? Пішли геть, наволоч!
Фото з мережі Інтернет
Та якби там не було, проте Фроська була врятована. І насправді причина її спасіння напевно ховалась глибше, адже та жінка продавала не лише молоко від звичайних корівок, а ще й від скажених, яке чоловіки дуже полюбляють. Після цього отаманша звернулась до жінок:
– Від сьогодні, баби, ми до Фроськи застосуємо всі санкції. Щоб ніхто у неї не купував більше молоко і, взагалі, нічого. Не говорити з нею, навіть «здрастє» не казати. Пойняли? – Жіноцтво те, бабство, як вони себе самі називають, в один голос:
– Згода! Згода! Слухаємось і повинуємось, наш гетьмане!
І ще один позитивний результат стався від дружного засідання сільського радбезу: та паралізована жінка стала жити в повному достатку та під цілодобовим наглядом і більше нічого не потребувала.
Невідомим залишається як там далі буде в цьому селі і чи довго Фроська буде в тих санкціях. Є впевненість лише в тому, що село захищене, воно в надійних, добрих, правильних і сильних руках. Проте випадок цей дуже повчальний і патріотичний.
Від автора. Дані переоповідини подані майже в оригіналі, ну-у, хіба трішки-трішки прикрашені. І щиро дякую моїй знайомій за таку історію, писалось дуже завзято!
Віктор Аверкієв
