Саме так скромно трактує свій талан, даний Богом, цей чоловік в літах. Так, він все життя не прагнув відомості чи якихось заслуг, титулів і звань, загального признання, а малював для задоволення своєї душі та на радість родині, близьким, коли приходила творча наснага та починав у серці вогонь бушувати.
Читайте також
Пан Олег тривалий час(багато років) не погоджував, щоб про нього написали, як про художника. Говорив, що це ж просто хобі та ніколи і ніде не виставляв своїх картин для широкого загалу. До речі, повідомив, що малював трохи для себе і його батько Григорій, який був вчителем математики та фізики. Напевно таким чином переносився на деякий час у світ мистецтва та відволікався від сухих цифр. З дитинства й досі пан Олег любить техніку, майструвати. Слід додати, що в останні два десятиліття чоловік захоплюється й фотографією. Так, що рідко які заходити, урочистості та свята в місті проходять без нього.
А історія родини пана Олега зовсім невтішна, хоч і досить патріотична. Народився пан Олег далекого 1953 року в м. Хабаровськ(РФ). Відразу виникає запитання у кожного – чому саме там? Далі розповідає сам художник: «Та тому, що родина дідуся, мама Мирослава мої були репресовані за націоналізм та вивезені до Сибіру. А тата увʼязнили за те ж саме тут, у Тернополі, без права переїздів. Їх з мамою відразу після весілля і взяли та розʼєднали радянські узурпатори. Проте батько нікого не послухав і незабаром поїхав за мамою в далекі краї. Отак я й зʼявився у тім студенім краї. Проте ще довго був з дідусем та бабусею, бо їх не пускали на Тернопілля, це на Івано-Франківщині, пізніше в с. Ішків Тернопільської області(там у дідуся Андрея була тоді парафія). В перший клас пішов у Теребовлі в 1960 році, слава Богу, наша родина була вже тоді разом. Тягнуло ж малювати мене з дитинства, школярем непогано малював, приймав участь у різних шкільних конкурсах. В армії та після неї почав більше творити і хотілося те робити частіше та обʼємніше. В основному малюю олією, хоч раніше використовував і акварель, гуаш. Люблю робити копії картин визначних художників чи просто картин, які мені дуже сподобалися. Також маю багато пейзажів, портретів, ікон, натюрмортів. Рамки до своїх картин замовляю, а от полотно на каркас натягую сам, буває, що й на картоні малюю.»
Потім пан Олег закінчив тодішній Тернопільський педагогічний інститут відділ загальнотехнічні дисципліни та недовго працював у школі вчителем трудового навчання. Невдовзі він очолив на Теребовлянській станції юного техніка гурток авіа- та судно-моделювання, вів його до 1983 року. Далі не вдалося продовжити педагогічну діяльність, бо змушений був чоловік податися на заробітки, а саме до Сибіру. Там швидко знайшов роботу художника й пропрацював 7,5 років. Повернувшись в рідні пенати, прийняв участь разом із своїм товаришем по пензлю Ярославом Сушевським на запрошення тодішнього директора міського краєзнавчого музею Ігоря Зінчишина в художньому оформленні, де це вони робили цілий рік. Важливу роботу для міста пан Олег робив і в 90-х роках минулого століття на міському цвинтарі в викарбуванні імен загиблих героїв-патріотів ОУН – УПА на символічних камʼяних плитах Меморіалу. Після цього аж до 2007 року пан Олег працював художником у Теребовлянському будинку культури. Проте всі роки він дома для себе й рідні створював все нові і нові полотна. Тут пан Олег нагадав прикрий випадок, що стався в кінці 90-х років минулого століття в будинку культури: : «Одного ранку всі прийшли на роботу і не дорахувались доброго десятка картин, які були на стінах приміщення, серед них були й макро-масштабні полотна, їх хтось вирізав по варварськи з рамок. Тоді підозрювали, що те зробили якісь гастролери, але по наводці когось із своїх. Проте й досі так нікого і не знайшли, а унікальні картини щезли безслідно. Серед них було й декілька картин, які малювали художники зі всієї України до 900-річчя Теребовлі, запамʼятались особливо великі – козаки беруть штурмом наш замок, свято на Замковій горі, а ще князь Василько на білій кобилиці на фоні палевої фортеці. Пізніше з тих картин, що лишились, з двох, я зробив собі копії – це вид на р. Гнізна та арочний міст з ратушею».
Пан Олег за все життя створив до сто полотен, а може й більше, за його словами. Та продав з них мізерну лише кількість – три чи пʼять і все, а решта вдаровані родичам, друзям, близьким та знайомим. Каже, що вдома залишилось чи хоч половина, деякі не памʼятає кому подарував. Але своїй дочці, яка постійно проживає нині в Італії, вийшла там заміж та виховує дітей, та де неодноразово пан Олег з дружиною Оксаною бували й бувають, в тому числі й заради онуків, подаровано картин немало. Також чоловік малював і для УГКЦ в м. Флоренція(Італія). Добре запамʼятався пану Олегу портрет, виконаний ним, визначному історику, поету Тернопільщини, громадському діячу та неабиякому патріоту України, теребовлянцю Миколі Брезденю(нині покійному) десь в середині 2000 років. Дочка пана Миколи – Оксана Брездень говорить, що той портрет зберігається у неї до нині.
Картини, як і всі інші завершені твори будь-якого мистецтва, творчості, є кавальчиком душі та серця митця. І так повелося вже, що тому митцеві добре в повній мірі, коли всі ним створені кавальчики про купі, разом з ним. А як тільки виходить розлука, то митця огортає сум, зажура… Так, що, пане Олеже, вам в цьому плані добре, майже всі твори завжди з вами чи неподалік. Бажаємо нових планів та різнобарвної палітри!
Фото Віктора Аверкієва.
Більше фото картин можна подивитися тут.
