Таїна «Святвечірньої Зорі» сколихнула Душу

06.01.2022 23:08   Джерело: TeNews
Опубліковано : Валентина Семеняк

Напередодні святого Різдва трапилося мені розгорнути духовний часопис «Божий сіяч» і в рубриці «Написано серцем» прочитати поетичне одкровення відомого тернопільського письменника Олега Германа. Мені спало на думку: можна написати багато книг, а можна тільки один вірш – але який!

Його назва «Святвечірня Зоря». Цей поетичний текст дуже глибокий: кожний рядок ховає в собі важливі підтексти, доносить до людських душ найпотаємніше – Божу Любов, яка в осерді кожного з нас. Щоправда, в когось вона проявлена, в когось «згорнута» й інтуїтивно нагадує хатинку равлика, але яка ось-ось пробудиться… Однак важливо знати, що вона є і щороку нагадує нам про себе Святвечірньою Зорею. Прочитуючи у першій строфі рядок «… Які там проблиски зорі серед негоди?!» – врапт осмислюю його непроминальну сутність. Наш внутрішній стан – віддзеркалення баченого у зовнішньому світі. Як важливо за будь-яких умов (і погодніх  також!) повсякчасно прагнути нести у своєму серці Святвечірню Зорю: не гніватися, не ображатися, не заздрити, не величатися, не лихословити. Іншими словами, залишатися з Богом у серці.

Боже, дякую Тобі за це нагадування! Приймаю з радістю й умиротворенням…

Тим часом перед нами постає лірична героїня Ганна, яка у цей особливий для кожної душі вечірній час знаходиться в далекому Римі – вона заробітчанка. Автор не вказує на це прямим текстом, але читач мимоволі здогадується: «… Темніло в небі й серці… Знов до вікна несла мольбу/й уста зрікали: «Нині кожен/ спішить до хати, де село клянчить в снігах під образами». Щоб краще передати стан стражденної душі, автор підсвідомо вдається до певної символіки: мова про вікно й образИ. Вікно символізує очі хати (будинку), а очі – то є дзеркало душі. А ще вікно – це зв’язок із зовнішнім світом, зрештою – із світлом. Уявіть на хвильку, що в хаті немає вікон… Її внутрішній «світ» зануриться у

 

 

 

 

тотальну темряву. Тож Ганна інтуїтивно тягнеться-молиться до вікна, до того Світла, що вгорі (хоча, насправді, воно всередині нас). А село (зверніть увагу, не окремішно кожний мешканець, а вкупі, разом) – до образів. Що таке образ? Міркуймо глибше, адже ми сотворені за образом і подібністю. Шкода тільки, що сьогодні в значної частини людей мало що залишилося від того істинного духовного «образу»… 

Боже, дякую Тобі за це нагадування! Приймаю з радістю й умиротворенням…

 «… лише сузір’я вікон/ пливло над Форумом старим,/ новий народжуючи вік нам…» – хто був у Римі, той мав нагоду пересвідчитися на власні очі, що стається з могутніми імперіями і їхніми володарями, які не туди дивляться, не туди йдуть, не там де треба діють, не тих прославляють і не те проголошують. На все свій час. Недарма на одному із залишків колись пишної споруди (а Форум у давній імперії називали серцем Риму – там влаштовувалися торги, відбувалися збори, здійснювався суд) залишився напис: «Все так не буде». Бо таки не буде, адже над всіма «форумами» і владцями панує Час, а Час зі слів східних мудреців – це Бог. А зерно Новочасся, відтак – Нового Віку вже посіялося, і заклався новий підмурок майбуття, і нові часи не за горами – і назад у минуле вороття вже не буде. Та ж чи всі чують те, чи всі бачать, чи всі усвідомлюють? Як важливо не блюзнірствувати, не лицемірити, не потурати – а завжди залишатися СОБОЮ…

Боже, дякую Тобі за це нагадування! Приймаю з радістю й умиротворенням…

Наступний монолог триває в «озвученні» онуки. Маленьке дівча звертається до бабусі: «Бабусю, чи зійшла Зоря різдвяна?/ Дивитися на неї мали ми,/ та віхола зірвалася неждана/ і світ перекурила за дверми». Ось воно – найсвятіше, найважливіше – єднання поколінь, яке за всіма законами космічної логіки («космос» у перекладі з грецької означає – порядок) немає права на переривання. Що таке міцна «сув’язь» поколінь? Правічні знання і традиції, які передаються з Роду в Рід, з вуст у вуста. Це можна

 

 

 

 

порівняти із намистинами, нанизаними на нитку, рветься нитка, руйнується основа основ. «… І світ перекурила за дверми». Ще один важливий символ після вже згаданих «вікон». Двері – наше перше знайомство із довколишнім світом, а там – нові знання, нові життєві дороги, і не одні. Як тільки навчилися ходити, відчиняємо двері, переступаємо батьківський поріг і потрапляємо в інший часовий вимір – в обійми Всесвіту. Клубок під столом, киця, що його розплутує, молитва, голос бабусі, який часто дівчинці сниться… До болю щемливі рядки. Прагнення домашнього сімейного затишку. «Скажіть, хто ж нам тепер заколядує? Хто повіншує?»… 

Боже, дякую Тобі за це нагадування! Приймаю з радістю й умиротворенням…

 Мама дівчинки сумна, не може додзвонитися до тата, він на фронті. «Ранений Микола, щоб заглушити біль, басує знов:/ Христос родився! Ангели співають!». Триєдність, тричасся… Автор використовує три часові площини в одному поетичному тексті. Три болісних точки (у різних куточках світу) через погляд (а це очі-душа) фокусуються в одній – у самому серці Святвечірньої Зорі. Усіх їх об’єднує глибока туга розлуки, а повертає до життя і дарує правічну надію згадка про Різдво, про народження Великої Любові у маленькому серденькові новонародженого Дитятка. Незважаючи на те, що «Під градом куль в Різдва інакший зміст, хоча…».

Кожному з нас поет Олег Герман так само дарує надію через Слово:

«Хоча – йде тиша на планету.

Чиїсь долоні розгортають хмари,

і диво-зірка в осяйній красі

над Римом, над селом, над Чорнояром

спалахує святечно в небесі

та голоси поєднує в мольбі:

«Ісусику! Ми дякуєм Тобі!». 

 

 

Боже, дякую Тобі за це нагадування! Приймаю з радістю й умиротворенням…

Христос народився! Славімо його!


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews