Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Про чернівецькі життєві дороги Ярослава Павуляка у новій книжці тернопільського професора

25.11.2021 23:25   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Про кожну людину на світі можна написати роман, і то – не один. Що вже казати про людей творчих, неординарних. «Блудний лебідь у Чернівцях (біографічна повість)» – нова книга мистецтвознавця, професора Олега Смоляка. Це доволі ретельне дослідження частини життєвого шляху відомого українського поета Ярослава Павуляка з Настасова на Тернопіллі, світоглядні грані якого безмежні і втаємничено-загадкові. Минуло 11 років, відтоді як він пішов до Бога, але й досі особистість поета постає перед дослідниками його творчості у новому, досі не пізнаному інформаційному світлі. Зазвичай так воно і є: при житті справжні обдаровані письменники ходять посеред нас скромними і непомітними. Таке відчуття, що надтонкий ангельський світ оберігає їх від надмірного галасу, слави, аби не сполохати оту невидиму серцевину-могуть, на якій і тримається втаємничений, але такий відчутний всесвіт творінь, натомість «обсипає» випробуваннями… Бо ж у творчих і талановитих на кінчику радості живе велике випробування, а на кінчику випробування – велика радість.

У повісті йдеться про період навчання Ярослава Павуляка у Чернівецькому державному університеті з 1969 по 1971 роки. В основі сердечні стосунки із студенткою філологічного факультету Марією. Попередня повість згаданого автора мала назву «Мишковицька любов» (2019), у ній йшлося про закоханість відомого українського поета Ярослава Павуляка в доньку священника із села Мишковичі Тернопільського району. Недарма Олег Смоляк епіграфом до згаданої повісті взяв поетичні рядки Павуляка, які поступово (але вперто) досліджує-розшифровує у згаданих книгах: «… А спекла йому друга дівчина/ наймиліших у світі усмішок./ На долоні їх подавала,/на долоні, мов на тарілоньці./ – Якщо любиш, то пообідай./ Друга дівчина тихо зрадила – / Усміхалася, та повз нього…». Ні для кого не секрет (хто знайомий із творчістю поета) поезія Павуляка потребує кількаразового прочитання. І це беззаперечний факт. У мене таке відчуття, що Ярослав «бачив» довколишній світ «іншими» духовними очима, аніж звичайні люди, чув «іншими» вухами звукову гаму, сприймав найтонші грані і прояви не лише довколишнього світу, а й – тонкого, того, який існує поза фізичним, себто – матеріальним. Своїм світобаченням і розумінням випереджав усіх далеко-далеко вперед. Не дивно, що його тягнуло до творчості Миколи Вінграновського, «дітвака із сонцем у кишені» – Богдана-Ігоря Антонича. Це особливий багатовимірний і багатоступеневий філософський світ. Щоб потрапити у його «обійми», треба напрацьовувати свої інтелектуальні скарби. Не кожного він «впускає» до себе, тільки того, хто готовий (а це окрема тема для розмови)… Бо світ той «Глибокий, метафоричний, з багатьма підтекстами» (за О. Смоляком).

Зануритися у життя іншої, та ще й творчої особистості, надскладне завдання, велика відповідальність, скрупульозна і педантична праця. Це навіть, якщо хочете, тимчасове перевтілення в того, кого досліджуєш, про кого пишеш. Можливо навіть – перетягування на себе його долі і мудрості, тому важливо вчасно «випірнути» з цього процесу, відпустити і знову залишитися собою. Досі у такому жанрі читала романи Степана Процюка «Троянда ритуального болю» (про Василя Стефаника) та «Маски опадають повільно» (про Володимира Винниченка). Коли брала книжку до рук, було цікаво: який шлях дослідництва обрав Олег Смоляк? Тріадно-мисленнєвий? Теза-антитеза- синтез? Ні перше, ні друге, ані третє. Як справжній вчений літературознавець, професор відштовхується від першоджерела, адже як кажуть в народі, йому сам Бог велів, оскільки Павуляк односелець Смоляка. В основі – глибоке прочитання, детальне вивчення поетичного світу поета. Як важливо знати, коли, чому, під впливом якого пережиття (сум чи радість), відповідно – яких емоцій був написаний той чи інший вірш. Кожна поезія – це своєрідна підказка про душевний стан того, хто її створив, під якими враженнями перебував. А ще – ідеальне знання життєпису головного (реалістичного) героя. Ці важливі складники є вагомими у наближенні оповідача до відтворення ним правдивості у життєвих подіях чи сценах, діалогічних картинках і навіть роздумах та намірах (приїзд Ярослава із Марією на Різдво до його батьків, підготовка обох до теми семінарського заняття з діалектології в університетській бібліотеці, виступ Ярослава на вечорі пам’яті Василя Симоненка, дорога до Львова – споглядання за шибою автобусного вікна осіннього простору). Автор біографічної повісті прагне передавати побачене очима свого реального героя – і йому це добре вдається. Ось тільки один метафоричний взірець, де мова про перебування Славка на автостанції у Тернополі і можливість помилуватися невеличкими старими хатинками: «… що стояли поруч автостанції й ніяковіли біля недавно зведених кам’яних чотириповерхівок, що зверхньо дивилися на своїх скромних сусідок. У цю мить в його голові сформувався сюжет нового вірша, що перетворився в римовані рядки. Славко витягнув коробку сигарет і на задньому боці записав: «Доми, як люди, скупчені в держави – вдихають схід, а видихають захід. Від півдня вікна дружать, кривляючись, а з півночі відкочують дерев зелені коміри. Домам, як людям, ранок поливає з горнятка воду в пригорщі широкі. Домам, як людям з ліктів черепичних, і з бороди насуплених дахів тікає сонце краплями тепла…».

Емоційно-жвавим підсиленням запропонованого тексту стало згадування у ньому реальних відомих краян – Богдана Хаварівського та Левка Крупи, які вже на той час були студентами філологічного факультету Чернівецького університету (розділ «На засіданні літературної студії»). Підтвердженням патріотично-національних настроїв Ярослава Павуляка, є описи його зустрічей із шестидесятниками у Львові – подружжям Ігорем та Іриною Калинцями, спілкування із викладачем Михайлом Івасюком – батьком відомого співака Володимира Івасюка. Важлива деталь у формуванні любові малого Славка до рідного краю, до України зокрема – згадування про «Історію» авторства Михайла Грушевського – книгу, яку батько потай ховав у стрісі, дозволяючи час від часу читати її синові. Тому, прочитавши уривок із забороненого «Щоденника» Василя Симоненка, поета, який був близький йому по духу, на вечорі його пам’яті, свідомо підписав собі вирок. Павуляка виключили з університету. На той час це було не просто сміливо і відважно…

Не можу оминути і не згадати про символізм у творчості поета. Символи присутні у кожному вірші. Найвідоміша художньо-сакральна деталь – дорога. Навіть одна із визначальних збірок (третя) має назву «Дорога до дому». «Підводні течії» цього символу дуже глибокі. Це окрема тема для розмови. І навіть автор повістини (бо ж перевтілився!) підсвідомо багато разів його використовує. Візьмімо перший розділ, який відкривається назвою –  «Дорога до Чернівців». У книжці зустрічаємо часте використання цього слова: крутизна життєвих доріг, Винниківська дорога, споглядання узбіч дороги, попри дорогу, за Дністром дорога вела буковинськими селами, перейшовши через дорогу, дорогою говорили про майбутнє, центральна дорога, доріжка. «Блудний лебідь у Чернівцях» – це рух-пізнання, це повсякчасна дорога головного героя із одного пункту призначення – до іншого. Навіть у самому слові «блудний» (блукаючий, той, що не тримається місця) криється інформація про неповсякчасність, про постійне переміщення, про пошук і розуміння його істини, про усвідомлення головного призначення у житті людини. А рух, як відомо, це дороги. Навіть літак у небі має свої напрямки «дороги». Однак варто завжди пам’ятати, що у кожного з нас є найвагоміша у житті дорога – дорога додому. Усвідомити і прийняти це можна тільки після великої розлуки із рідним домом. Ярослав Павуляк осягнув не лише ці філософські миттєвості, а ще й інші сакральні значеннєві істини цього слова, бо він вже давно на іншій дорозі – Небесній, на дорозі Правди, на Отчій дорозі. Здогадуюся, що про інші дороги Павуляка йтиметься незабаром у наступних літературознавчих розвідках професора Олега Смоляка, адже в останньому абзаці згаданої книжки йдеться про ще не завершену дорогу-дію, де  головний герой Ярослав Павуляк із двома великими сумками рухається до свого друга, художника Володимира Патика у пошуках тимчасового пристановища…  

Післяслово. 25-го листопада минає 11 років (2010) від дня переходу Ярослава Павуляка у Небесні палаци Вічности.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews