Ліля Костишин

Ліля Костишин

журналіст, літераторка, газета "Вільне життя"

Цегла на вагу… історії

18.11.2021 16:13   Джерело: TeNews
Автор : Ліля Костишин

Роман Василик із Копичинців захопився раритетною цеглою два роки тому: сусід знайшов у стіні цеглину з цікавим клеймом —тризубом. Це була, як пізніше з’ясувалося, «елиївка» — цегла, виготовлена наприкінці XІХ — у першій чверті XХ століть на цегельні Костя Елиїва в Копичинцях. Згодом Роман зібрав іще кілька таких цеглин і передав їх Копичинецькому музею театрального мистецтва.

Читайте також

У Тернополі показали, як відбувалося проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ФОТО)
Як виглядало селище Козова 100 років тому (РЕТРОФОТО)
Недільний ринок у Почаєві 130 років тому (РЕТРОФОТО)

…Колекціонерам-філобрікерам («брікс» із англійської — цегла, «філо» з грецької — любов) доводиться буквально полювати за «елиївкою», бо якщо з тернопільської цегли збудована вся область, то копичинецької ніде, крім як у Копичинцях, немає. Ще залишилося кілька будинків із неї, але їх нечасто розбирають.

Клеймована цеглина Костя Елиїва може коштувати кілька сотень гривень, тому її часто підробляють для колекціонерів, викарбовуючи тризуб на старих цеглинах, що вже були у кладці.

За інформацією історичного нарису Богдана Савки «Копичинці. Мандрівка через століття», на початку ХХ століття в місті діяли три цегельні: дві приватні — Костя Елиїва і Едмунда Говорки (кажуть, була ще й цегельня Миколая Москалюка) й одна гмінна. За сезон їхні працівники виготовляли вручну до 300 тисяч випаленої цегли і 150 тисяч сирцю.

Найбільш продуктивною була цегельня Костя Елиїва — активного громадського діяча, мецената, великого патріота України, члена «Просвіти», голови її читальні, садівника, рибовода, музиканта… Він свого часу офірував половину цегли на будівництво Народного дому в Копичинцях, на читальню на Баворівщині, а ще збудував читальню на Калинівщині… Очевидно, патріотизм Костя Елиїва і надихнув його клеймувати цеглу тризубом. Хоча не тільки він був знаком якості продукції цього цегляра. Цеглу Елиїва маркували його ініціалами, прізвищем («Елія», «Елиїв»), його початковою літерою.

«Елиївка» надихнула і нас на розмову з нащадками її славетного виробника. Його внучка тернополянка Святослава Шпікула розповідає: «Попри те, що дід Кость навчився читати аж у 19 років, він багато чого досягнув, адже був дуже здібним. Мав дві дружини. Перша, Параска, померла у 35 років. За рік він одружився вдруге. Кожна дружина йому народила по восьмеро дітей. По четверо від кожного шлюбу померли маленькими, а восьмеро вижили. Усім, за винятком старшої дочки, Кость Елиїв дав освіту. Він був порядним, людяним, патріотом і дуже добрим господарем. Спочатку працював на панській цегельні, опанував там премудрості цього ремесла, поволі заробив гроші й відкрив свою — потім вона перейшла у спадок моєму батькові».

Святослава Дем’янівна пам’ятає її, щоправда, вже у радянські часи, напівзруйнованою: «Даху не було, під стінами стояли лавки, де місили глину й закладали цеглини у форми. Батько розповідав, що потім їх висушували на сонці й вітрі та вже сухими ставили в піч. Спочатку розпалювали легкий вогонь, а коли цегла переставала парувати — сильніший. Діставали її, як піч вистигала. Це був тривалий процес і повністю ручна робота».

Правнук Костя Елиїва Ростислав Паламарчук із Копичинців додає: «Дід розказував, що за раз у п’єцу можна було випалити 80 тисяч цеглин. Це займало два тижні, потім піч мала вистигнути. Тож протягом року її палили, може, два-три рази — не більше. Взимку не працювали. Половину зароблених грошей прадід вкладав у сировину, виплачував людям зарплату, а половина була його заробітком. Він мав землю, долини, пасовиська, два гектари лісу в Майдані, дровами з якого і палив на цегельні.

Знаю, що цегла Костя Елиїва була маркована літерами «К», «Е» або «К. Е.» Із неї він у 1905 році збудував капличку на джерелі на знак подяки за одужання першої дружини Параскевії. Але того ж року вона знову захворіла й померла. Вже у наші часи капличку знищили і, ні в кого не питаючи дозволу, збудували на тому ж місці нову».

Святослава Дем’янівна каже, що Елиїва капличка була такою ж, як у Люрді. А в джерелі, на якому її збудували, дуже смачна і цілюща вода: «Коли мій тато був хворий, то просив принести йому води з каплички. Він ніяких ліків не пив — усе лікував тією водою, навіть запалення. Коли капличка почала руйнуватися, ми не мали змоги її реставрувати, тож інші люди збудували на її місці нову. Вона гарна, але не та».

Кость Елиїв і багато його рідні поховані на цвинтарі в Копичинцях. Коли Святослава Дем’янівна приїжджає туди, то відвідує 26 могил! Водночас радіє, що міцне коріння роду розростається і нащадки славетного Елиїва бережуть пам’ять про нього. Жінка розповіла, що її племінник Тарас, котрий нині в Італії, збирає матеріали про родину і планує видати книжку. В її основу ляжуть щоденники Дем’яна Елиїва. На жаль, багато їх пропало в радянські часи, проте кілька збереглося. Дем’ян Елиїв був освіченим чоловіком, архітектором, знав кілька мов, писав віршовану історію Копичинців, займався садівництвом і старався зберегти історію свого роду для нащадків. Сподіваємося, їм вдасться передати її наступним поколінням.

На фото авторки і з вільних джерел: «елиївка»; найвідоміший копичинецький цегляр Кость ЕЛИЇВ; Елиїва капличка колись і нині.

 

 

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews