Вперше про Ольгу Яворську, нашу краянку із Заривинців Бучацького району, а нині мешканку Львівщини, я почула десять років тому, гостюючи вдома у родині Петра Сороки. Спілкування було традиційним: література, мистецтво, паломницькі мандрівки, духовність. Я завжди любила ці бесіди, бо вони збагачували і наповнювали. А ще була вдячна подружжю Галі і Петра Сорок за особливу турботу, якою вміли огортати. У ті часи допомагала їм творити яскравий мистецький журнал «ТО». Одного разу…
Якось покидаючи їхню оселю, отримала в подарунок від Петра Івановича книгу. Авторкою була невідома мені на той час Ольга Яворська… «Це дуже стражденна і талановита особистість, високодуховна. У неї велике майбутнє. Їй зараз потрібна підтримка. Читай і передавай далі. Ми з Олею листуємося. Тобі сподобається. У вас в обох є щось суголосне » – мовив якось урочисто і пророче незабутній поет. Новелістика незнайомки мене дуже вразила. Як сказав Петро Сорока, так і зробила: книжка пішла по руках. Відтоді стежу за творчістю пані Ольги, адже передплачую достатньо паперової медіа-кореспонденції. Ось і цього разу про нову книгу Яворської «Барви обвітрених літ», дізналася із всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово просвіти», де у новому його числі опублікована рецензія письменниці Людмили Литвинчук. Від неї дізналася, що в новій книзі є розділ «Де свище Овлур» – проростає жаль», присвячений світлій пам’яті Петра Сороки. Що стало поштовхом, до написання моєї невеличкої публікації? Той самий чоловік – Петро Сорока. Бо, очима і серцем спіткнулась об його слова із листа до Ольги Яворської, які авторка надрукувала у книзі, не можу, щоб їх не процитувати: «Тішить те, що б ти не писала, які б теми і проблеми не порушувала, твоє серце і думка неодмінно звернені до України. Ти перейнята її долею, тривогою за її майбутнє, продовжуєш творчу і життєву естафету Івана Гнатюка. Захоплююся тобою, бо працюєш у поті чола, всупереч усім перепонам, недугам і впертому замовчуванню колег. Такі книжки повинні розлітатися світом великим багатотисячним накладом, бо, безперечно, заслуговують на це». Сьогодні про Ольгу Яворську знають не лише спілчани. Вона лавреатка і переможниця багатьох Всеукраїнських літературно-мистецьких конкурсів. Її ім’я вписане в почесну книгу-альманах «Золотий фонд Бойківщини». Ось така вона – непроминальна правда життя.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
