Оксана Пекун: Сюрприз до дня народження

13.11.2021 19:12   Джерело: TeNews
Опубліковано : Оксана Горобець

Народна артистка неодноразово з’являлася у нас з інтерв’ю, але цього разу – все інакше. До дня народження Оксани Пекун (2 листопада) інтерв’ю давала не вона, а її рідні та близькі люди. Вони розповіли, яка співачка у ролі дружини, мами, дочки, бабусі… А сама Оксана побачила це тільки у день виходу номера журналу «Телегид»! Отака несподіванка.

Володимир Коваленко: чоловік та продюсер

— Пане Володимире, чи любить ваша дружина сюрпризи?

— Оксана обожнює сюрпризи, причому – таке буває нечасто – більше вона сама любить їх робити. Задовго готується, щось цікаве вигадує. Словом, з нею завжди весело. І як же взаємно не приготувати для неї щось неординарне і неочікуване.

— Які несподіванки ви готували для неї впродовж спільного життя? Може, є якась цікава історія?

— Сюрпризів бувало чимало, але цей Оксана пригадує найчастіше… Було це наприкінці 90-х, ми тоді ще жили в Західній Україні. В день її народження, після привітань я кажу: «А зараз їдемо на каву». І ми поїхали. В машині слухали музику, спілкувалися. І лише прикордонники та митний контроль повернули Ксюшу до реальності… Того ж вечора, 2 листопада ми пили каву у польському місті Жешув. Там же і провели вихідні.

— Як вітаєте з днем народження зазвичай, є якийсь ритуал? Чи кожного разу по-різному?

Читайте також

Народна артистка України Оксана Пекун подарувала тернополянам справжнє пісенне свято
У Тернополі 21 листопада народна артистка України Оксана Пекун відкриватиме піснями свою душу
Відома українська співачка готується до концерту в Тернополі

— У нашій сім’ї з днем народження ми вітаємо один одного вночі – в 00 годин. Таким чином, святкування розтягується на цілу добу. До того ж, наші привітання стають першими. А вже потім, десь за кілька хвилин починаються нічні привітальні дзвінки від найближчих друзів.

— Скільки років ви вже разом? Як ви познайомились? Що подумали, коли вперше її побачили, пам’ятаєте?

— Цього року, 24 грудня у нас двадцять сьома річниця від дня нашого знайомства. За цей час я десятки разів читав у різних інтерв’ю Оксани, як це було, а ось сам розповідаю про той день вперше. Не вдаючись у подробиці відзначу, що було це у Львові на Всеукраїнському телефестивалі «Мелодія», який я п’ять років готував для Українського телебачення разом із своїми колегами з телекомпанії «Міст».

Вітаючись та обговорюючи деталі інтерв’ю тоді ще із майбутніми зірками нашої естради: В.Павліком, Р.Лижичко, О.Пономарьовим, С.Вакарчуком, хлопцями з гуртів «Скрябін», «Брати Гадюкіни», «Океан Ельзи» та ін., я вперше побачив нову учасницю нашого фестивалю – Оксану Пекун. Ми зустрілися поглядами… і це кохання триває вже 27 років.

— Ви працюєте разом, чи переноситься робота у сімейне життя, чи може, є чітка грань «робота на роботі, а вдома – ні?»

— Нас часто запитують: «Ви 24 години на добу разом – і на роботі, і вдома. І як Вам?». Відповідаю – Супер! Справа в тому, що в нашому житті робота, дім, відпочинок – все злилося воєдино. Ми не можемо вдома, десь за вечерею не говорити про роботу – чергові телезйомки, студійні звукозаписи чи концерти. Бо все це і є нашим життям. Його не можна розділити на окремі секції чи складові. І наш робочий день триває – добу за винятком … 7-8 годин на сон. І це без свят і вихідних.

— Оксана часто відсутня вдома, а коли їздить на гастролі, ви її супроводжуєте?

— А щодо гастролей, концертів, то ми завжди у поїздках разом. Оксана на сцені, я із звукооператором на пульті. Інакше не можливо. Під час виступу можуть бути певні корективи, тому треба реагувати миттєво. З 2008 по 2018 рік, коли Оксана з командою нашої телепрограми «Фольк-music» на тиждень-півтора виїжджала на зйомки у творчі експедиції, я, звичайно, залишався у Києві, то ті дні були, здається, вічністю. Тепер через COVID-19 інша крайність – концертів стало менше, та й слід поберегтися. То ж пішла активна робота на перспективу – нові пісні, проекти і ми тепер значно більше часу проводимо у нашому заміському будинку. Оксана Пекун, Андрій Попруга та Ольга Токар заспівали пісню лемківського народу

— Яка вона господиня? Часто готує смаколики?

— Я би не сказав, що прибирати та поратися на кухні Ксюша любить більше, ніж співати. І все ж як у заміському будинку, так і в київській квартирі Оксанка успішно обходиться без прибиральниці та кухарки.

— Як у вас в побуті розподілені обов’язки? Хто виносить сміття?))

— Правда, ми ніколи не ділимо обов’язки. Якось це само собою – хто в даний момент вільніший. Але ж увесь домашній затишок, звичайно, на Ксюші – вона ж у мене галичанка.

— На публіку Оксана дуже активна, весела, яскрава, а яка вона вдома?

— Відповідальна і турботлива дружина, донька, мама, порядна і чесна людина, невгамовна і мистецьки вперта особистість. Словом, справжній ДРУГ!

Лідія Шинкаренко: донька

— Лідо, розкажіть про маму, щось з вашого дитинства, коли ви були маленькою, може, є якісь цікаві спогади?

— Через часті гастролі мама не мала можливості бути постійно поряд. Але знаєте, вона максимально намагалась помістити у ті проміжки часу всю свою любов. Ми багато гуляли, розважались. Для мене мама у дитинстві – вогник тепла і ласки, до якого я з нетерпінням чекала, щоб пригорнутись. Кожне очікування після концерту чи відрядження було наче чимось чарівним. До цього часу щемить у серці, коли згадую моменти: відчиняються двері і заходить вона – МАМА…

— Коли мати народна артистка, це відображається на дітях )) Вона приходила до школи? Ви нею хизувалися перед однокласниками?

— Звичайно, я нею пишалася і пишаюсь до цього часу, але хизуватись не люблю. Не подобається мені «показуха». Хотіла сама йти до поставлених цілей і отримувати чесні оцінки. Навіть переїхавши до Києва, просила класну керівничку, щоб не розголошувала однокласникам про статус мами.

— Оксана брала вас з собою на гастролі? Ви бачили шоу-бізнес «зсередини»?

— Я дуже любила їздити на концерти з мамою. Було цікаво спостерігати за «кухнею», артистами. А ще дуже любила, коли запрошували на фуршет: як дитині, та без солоденького ;)

— Ваша мама публічна персона, ви не мріяли також стати артисткою? Вона вас не підштовхувала?

— Змалечку я хотіла співати, стати відомою, але дитячі мрії залишилися дитячими мріями.

— Чи займалися ви в дитинстві творчістю, співом?

— Я закінчила музичну школу із відзнакою, грала на фортепіано. Але, чесно кажучи, я не отримувала від навчання задоволення, тому, після закінчення, перестала займатися музикою. Хоча у школі, в літніх таборах брала активну участь: танцювала і співала.

 — Коли ви обрали для себе свій шлях (який, де навчалася, яка професія?) чи схвалила Оксана ваш вибір?

— Я закінчила педагогічний університет імені М.П. Драгоманова за фахом літературний редактор (повна версія – викладач укр. мови та літ. та літературний редактор). Хотіла бути ще тоді журналістом, але доля зараз завела у маркетинг. Мама схвалювала будь-який вибір і не намагалася змінити мою думку, але слушні поради давала, до яких я, звісно, прислухалась.

— Зараз ви часто спілкуєтесь, бачитесь?

— Ми спілкуємося 24/7. У нас особливий зв’язок, ми відчуваємо одна одну на відстані, завжди підтримуємо, і не тільки, як мати і дочка, а як подруги. Полюбляємо вирватися на шопінг, випити десь кави, пообідати.

— Нещодавно ви подарували Оксані онука, які в неї були емоції?

— Знаєте, ці емоції не передати словами. Вона була неймовірно щаслива.

— Вона давно мріяла стати бабусею?

— Мріяла, але не акцентувала на цьому. Адже розуміла, що на все свій час. Знаєте, не було такого: «Ой, діток нема, а вже пора…». Не було тиску, як це буває часто в родинах.

— Як вона зараз проводить час із малюком?

— Любить гуляти з Євгеном на вулиці, щось розповідати, співати пісеньки, та особливо полюбляє купати малюка.

— Яка вона бабуся?

— Як каже вона сама: «Я, Буся». Активна, весела, життєрадісна і завжди прийде на допомогу.

— Чи хоче ще онуків? ))

— Поки, сподіваюсь, достатньо одного ;) А там – побачимо.

— Вона вже розмірковує, ким він стане, може, артистом?

— Женя із 4 місяців активно почав співати, гучно і дзвінко, тож чекаємо артиста!

— Зазвичай асоціації з бабусями – що вони в’яжуть шкарпетки, печуть пиріжки, пораються в городі… В Оксани є якісь суто «бабусині» якості? Зв’язала онуку хоч одну шкарпетку? ))

— Шкарпетки чи шапочку будемо чекати взимку. А поки, як і кожна любляча бабуся, завжди виручить и побавить внука, коли мамі потрібно виїхати по справах.

Лідія Павлівна Мініч: мати

— Пані Лідія Павлівна, часто донька приїздить до вас? Допомагає по хазяйству?

— Оксана намагається приїжджати якомога частіше. Як тільки з‘являється вільна хвилинка, відразу їде навідати мене. По господарству все робить: і по дому, і в садочку, і в квітниках та в городі. Любить проводити багато часу на подвір‘ї. А мене оберігає, не допускає до цієї роботи.

— Коли Оксана була маленькою, чи думали ви, що вона досягне таких висот? Стане народною артисткою?

— Я завжди вірила, що вона досягне поставлених цілей. Хоч на шляху було багато перешкод, але вона справилась. Ще змалечку мала велике співати.

— Якою вона була в дитинстві, за характером? Слухняна, чи не дуже, як вчилася?

— Оксана — пізня дитина. Народила її майже в сорок років. І коли була вагітною — знала: народиться донечка, яка для мене буде сенсом мого життя. Якось наснилося: йду під гору, а назустріч — моя (тоді покійна) бабуся. «У тебе, — каже, — буде чудова донечка». Так і сталося. Ріднішої людини за Оксану для мене на цілому білому світі не було і немає…

Жодний святковий ранок не обходився без неї, всі головні ролі — її. Вихователі називали її «наше сонечко». Біляве волоссячко я заплітала в косички і прив’язувала величезні бантики. Змалку була сміливою. Якось приїхала в садочок іноземна делегація. Вперше побачивши темношкірих людей, проявила ініціативу і… пішла показувати їм садочок (була для них гідом). «Може, з нами поїдеш?» — усміхалися іноземці. «Поїду»,  відповідає. Уявляєте?! Не боялася. Спільну мову знаходила і з дітьми, і з дорослими. До речі, більше дружила з хлопцями. Досі пам’ятає, як з Аликом їла кашу з однієї тарілки (усміхається).

Пам’ятаю, поїхала з нею в Білорусію (я родом звідти). То вона там співала… українських народних пісень. Як затягне «Їхав козак за Дунай…» -вони заслуховувалися. Коли приводила її до себе на роботу, співала співробітникам. Бувало, просять: «Лідо, приведи свою Оксанку, бо ми за її співом скучили. Такий сильний голос має дитина…». Вже тоді гордилася донькою. Це були її перші сольні виступи (сміється).

У шість років віддала її в музичну школу по класу гри на фортепіано. Встигала у двох школах. Вже в молодших класах проявляла настирливість і внутрішню силу. Коли я казала: «Немає грошей, зараз не маю змоги купити», Оксана, на щастя, не наполягала на своєму. Не можу — значить не можу… Більше розмов на цю тему не було.

— Коли Оксана вирішила стати на творчій шлях, як ви до цього поставились?

— Пам’ятаю, ми восьмимісячну Лідочку у візочок — і на потяг до Чернівців на пісенний конкурс ім. В. Івасюка. Оксана — долати мистецький олімп, а я -доглядати за кулісами онуку. Я завжди підтримувала свою доньку у всіх починаннях. Підтримую її і зараз! І звичайно, пишаюся її успіхами!

— Яка у вас улюблена пісня з її репертуару?

— Знаєте, кожна пісня особлива… в кожній пісні є щось таке, що торкає за душу. Але найбільш улюбленою піснею для мене є «Мамо», кожного разу, слухаючи її, сльози не втримати.

— Що побажаєте доньці в день народження? — Найголовніше — це міцного здоров‘я, сил і творчої наснаги. А все інше — прибуде.

Наталя Маслова: піар-менеджер

— Наталя, ви проводите дуже багато часу разом з артисткою, яка вона вона як людина? Буває, артист на сцені один, а коли знімає маску після виступу, то зовсім інший… 

— Маска і гра — це не про Оксану Пекун! Оксана — щира, відкрита, добра, як в житті, так і на сцені. Це людина, яка може і приходить на допомогу і іноді змінює людське життя! Артист вона з великої літери, без комплексів і зірковості, що є її великим успіхом по життю!

— Коли ви познайомилися з Оксаною? Як це сталося? Скільки років ви вже разом? Чому ви захотіли працювати саме в Оксани Пекун? Чим вона вас вразила? 

— Познайомилися ми у травні 2016 року, а якщо точніше, то саме цього року 29 травня я вперше завітала до музею програми «Фольк-music» (Оксана з 2008 по 2018 рр. була ведучою програми «Фольк-music»), де ми і познайомилися. Оксана полонила мене своєю щирістю, гостинністю та широкою душею! Працювати  з Оксаною Пекун – для мене це великий подарунок долі.

— Які у вас стосунки поза роботою, спілкуєтеся як друзі? 

— Оксана — це моя подруга! Вона знає про мене все))) Ми на зв’язку 24 години на добу.

— Чи сувора «шефіня» Оксана Пекун? За що може надавати по шапці? Чи такого не було? 

— З перших днів нашої співпраці Оксана навчила мене питати, якщо щось не зрозуміло, що я і роблю завжди. Якщо колись і сварила, то значить було за що. А якщо відверто — не пам’ятаю за що саме)) Як керівник, Оксана Пекун — мудра, справедлива і турботлива!

— Як думаєте, за що артистку люблять прихильники, що такого в її особистості, репертуарі, що притягує людей?

— Оксану Пекун неможливо не любити! Вона настільки заряджає енергетикою на концертах і під час спілкування, що люди закохуються: в її щирість, добру душу, неймовірний голос, який лікує в часи зневіри  і, звичайно, в харизму! Пісні Оксани Пекун — це своєрідні ліки для душі і в її репертуарі немає пісень, які б не зачепити.

Оксана Яциковська: подруга

— З Оксаною Пекун нас познайомило « Радіо Тернопіль». Я була засновником і водночас директором цієї радіостанції , а Оксанка — молодою, наполегливою і талановитою співачкою. Вона принесла диски зі своїми піснями для розкрутки і відразу стала в нас « своєю». Оксана уміла дарувати не тільки « Квіти в дарунок»( хітова на той час пісня виконавиці), а й чудовий настрій, який миттю передавався усім працівникам радіо.

Ми проводили спільно творчі вечори, концерти, різноманітні рекламні акції. Більш завзятої до роботи, непосидючої та енергійної людини досі я не зустрічала!

Що мені в ній подобається? Душевність. Надійність. Простота. Ці безцінні риси вона не розгубила дорогою до олімпу слави.

Пригадую перший сольний концерт Оксани Пекун на великій сцені Палацу Культури « Україна». Ми з Тернополя поїхали всією радіостанцією! Всім хотілось долучити свої долоні до загальних аплодисментів. Ді- джей Сірий ( Сергій Притула) мав почесну місію винести на сцену в паузі між піснями великого плюшевого тигра, привезеного з Тернополя. Тоді ми щиро раділи за успіх, з яким пройшов концерт і досі пригадую позитивні емоції, які отримали цього дня.

Оксанка вміє сповна віддаватися роботі. Вона живе піснею, спілкуванням. Вражає її небайдужість, безпосередність, людяність. Ми часто зізвонюємося. Коли буваю в Києві- обов’язково зустрічаємося, якщо у неї є вільна хвилинка. Не уявляю, щоб Оксана приїхала в Тернопіль і ми не випили бодай по каві.

За 25 років дружби у нас чимало є спільного. Уже діти виросли, багато що змінилося , а відчуття того, що в мене є подруга- сестра ( нам частенько це кажуть) викликає вдячність Долі, за цю людину.

Валентина Саїв: подруга

— Для мене  день народження Оксани — дуже важливе свято, в цей день вона заслуговує тільки позитивних емоцій та найкращих подарунків. Я ж в свою чергу бажаю іменинниці міцного здоров’я та справжнього жіночого щастя. Бажаю залишатися такою ж енергійною, усміхненою та завжди впевненою у собі, не втрачати свою життєдайну енергію, а лише примножувати.

Я тебе дуже люблю і дякую Господу, що познайомив нас. Оксана Пекун – ти мій янгол-охоронець! Я б не сказала, що ми просто дружимо, між нами — щось більше. Це схоже на зв’язок матері і дитини, ми розуміємо одна одну з пів слова, ми відчуваємо коли комусь із нас боляче і радіємо за успіхи та щасливі миті кожної із нас.

З Оксаною ми познайомилися в далекому 2008, я тоді вчилася в Інституті кіно і телебачення. І мабуть сам Бог велів проходити практику саме на програмі «Фольк-music», де Оксана була ведучою та музичним керівником проекту. Першими моїми словами було: «Здається, я Вас десь бачила…». Якби ж ви знали, як мені було соромно за ці слова. Ми знайомі вже більше 13 років, разом з творчою командою «Фольк-music» об’їздили майже всю Україну, ми працювали пліч-о-пліч і в дощ і в хуртовину і завжди були задоволені результатом своєї роботи.

Оксана – неймовірна жінка, вона не любить впадати в паніку і вміє знаходити вихід з будь-якої ситуації і навіть тоді, коли у нас в машині на ходу відпав паливний бак, єдине, що вона  сказала: «Дякую людям, які люблять нас і нашу програму і моляться за всіх, бо інакше хто зна чи були б ми живі!».

Оксану я не просто поважаю, я її безмежно люблю. Я ціную в ній уміння бачити душу і підтримувати, не зважаючи на свої проблеми та переживання,  вона вміє читати мене мов книгу, хоч і живу я за майже півтисячі кілометрів. Ми обоє скорпіони, обоє обожнюємо музику та людей, обоє сильні і слабкі водночас…

Оксана Пекун завжди була і залишиться популярна у своєму жанрі, адже її музика, її пісні — це душа українського народу. Все своє життя вона співає серцем, радіє і плаче разом з українським народом. Вона прокидається і засинає з думкою, що все це тимчасово і скоро все зміниться. Я завжди цінувала її оптимістичний погляд на життя і мріяла бути хоч трішки схожою на неї.

Юрій Рибчинський: друг, народний артист України, поет

Оксана — це унікальне явище в українській естраді. Вона робитиь величезну справу для усієї України, особливо для дітей. Вона закохана в українську народну пісню. Мені важко уявити сучасну українську естраду без Оксани Пекун. Я багато написав для неї пісень і вона блискуче переспівала золотий шляегр 20-го століття «Зелен клен». Зичу усіляких гараздів і успіхів на цьому тернистому шляху «шоу-бізнесу»!

Джерело: ТЕЛЕГИД


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews