Кружляло листя осіннє разом все і по однинці в осінньому парку…
На одній із лавочок сиділа закохана пара , вони обійнялися та притулилися один до одного лицями і так дивилися на осінній листопад. Їй від того було трішки сумно, але він говорив незбагненно красиві слова та душа й серце жінки танули, а в очах раз по раз спалахували жаринки.
Перегляньте також:
- Аграрії Тернопільщини вже засіяли 40% від запланованого
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
Читайте також
Коли ж вона тими жаринками дивилася на свого обраного, то йому в серці пробуджувалися тисячі вулканів, все тіло тремтіло й по спині лазили мурахи, а вуста мимоволі плескали словами, – Я тебе кохаю, мила, надзвичайно!
Ти найкрасивіша дівчинка в цілім світі! Нічого, що листочки нині жовті, червоні, помаранчеві та коричневі. Пам’ятамо ж, що червоний колір – то колір кохання, а всі решта кольорів також з позитивною гамою та являються ніби помічниками того найвеличнішого почуття – Кохання.
Коли ти дивишся на мене, мені в очі, то зі мною робиться щось незвичне, хочеться тебе взяти на руки та полетіти разом аж до самого сонця! Нічого, що зараз осінь, вона також прекрасна у своїх шатах і сенс її в тому, що вона несе достаток, зрілість, спокій, впевненість.
А коли незабаром прийде весна, то наше кохання возродиться міліардами нових зелених листочків й ми також народимося знову, по новому, а наше кохання розквітне ще більше міріадами чуттєвих кольорів. Я кохаю твою кожну клітинку, кожен волосочок на тобі, я хочу втопитися в озерцях твоїх очей, я хочу жити в тобі назавжди!
– В той час вона шепоче, міцно обійнявши його та стиснувши долоні, дивлячись прямо в вічі, – Ще, милий, ще! Твої слова гріють моє серце більше за саме сонце, а твій погляд розкладає ніби моє тіло на частинки і в ту ж мить з’єднує їх у нову субстанцію, ніжну, теплу, рожеву. Ще, прошу тебе, коханий!
– А той продовжував, – Твоє кохання до мене, мила, мене возродило, як оту птаху фенікс із попелу. Мені захотілося дуже жити та творити добро, але найбільше кохати тебе і бути завжди з тобою разом, до самого скону! Хіба можна порахувати всі зорі на небі чи кожну пісчинку в пустелі, а чи й ці падаючі листочки з дерев?
Не знаю…, але знаю напевно те, що якщо все, мною перараховане, взяти докупи, то те буде лише краплею в океані в порівнянні з величиною моєї любові до тебе! Та й хіба можно якось виміряти Кохання? Ні! Його можна тільки відчувати.
Відчувати твоє тепло, твої ніжні дотики, твої вологі та смачні поцілунки, проміння твоїх очей, лагідність та доброту, взаємність та повагу… Всього не почислити, мила, бо ти – то Всесвіт мій, моя держава, ти безкінечна і я до скону буду тебе любити, вивчати, створювати по новому!
– Жінка від таких слів стулила вічки, дихала посилено й ще міцніше притулилася до коханого. Її вуста вже й не шепотіли «ще, милий, ще», ні, вони лише беззвучно відкривалися… Невідомо скільки б ще часу чоловік пестив кохану своїми словами, але, коли він вздрів ті трохи розтулені вишневі губенята, ще й кінчик червонявого язичка між білосніжноми зубками, то…
То все, сталося те, чого бажалося двом – він спрагло припав своїми вусиами до її й вони зайшлися в досить тривалому поцілунку. Саме про тривалість того приємного дійства судила зграйка підлітків, що неподалік гралася осіннім листям і не була помічена закоханою парочкою. Вони негучно чомусь почали рахувати. Дорахували до 200, а потім просто дивилися на годинники. Один з них тихцем промовив, – Ого, вже пів години пройшло. І як їм повітря не бракує?
Що ж…, повітря всім потрібне, але закохані, як виявилося, на тривалий час можуть обійтися й без нього. Бо чому? Бо вони дихають Коханням, вони тільки й живуть ним.
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
