Тепла і сонячна зустріч (не зважаючи на рясний дощ і холоднечу) відбулася нещодавно у літературній світлиці Серединківської бібліотеки Великоберезовицької громади, що на Тернопіллі, з нагоди ювілею світлої пам’яті талановитого і стражденного поета Степана Алича (Мокрія).
Перед початком заходу о. Петро Глібчук відправив на могилі поета панахиду. Щедрий і благодатний дощик кропив присутніх доти, доки тривали духовні піснеспіви. Припадали до землі у низькому поклоні рожеві розкішні півонії, їхні духмяні пелюстки плакали краплями дощу. І ця мить була дуже символічною і благословенною.
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
Берегиня книжкового раю – бібліотекарка Марія Колоденна, редактор “Божого сіяча” Орест Глубіш, брати семінаристи, вчитель історії, хранитель пам’яті про односельців, однокласник поета Роман Колоденний, учні і вчителі, маленька Каролінка – всі були причетні до одухотвореного і щирого Слова про Степана Алича. Невимушене спілкування подарувало присутнім радість відчути і наповнитись сонячною творчістю поета. Мабуть це тому, що у Серединках дуже ревно оберігають світлу пам’ять про свого односельця.
Про трагічну долю Степана розповіла Марія Колоденна. Майбутній поет у два роки став сиротою, а коли було дев’ять – трапився трагічний випадок. Степанко впав з дерева і зламав хребет. Відтоді життя його кардинально змінилося. Один за одним змінює будинки інваліда, тривалі лікування,щоденне мученицьке життя. Біль не вщухав ні на мить… Справжньою відрадою для нього стало поетичне слово. Направду, він жив ним, рятувався, надихався… Відкривав для себе особливі, тільки йому знані світи. Підтримкою ставали перша вчителька, братова (брат трагічно загинув), друзі однодумці, які відвідували його у Петриківському будинку для людей похилого віку. Помер дуже рано.
Про першу поетичну збірку «Сяйво благословенне» Марія Колоденна почула від вчительки. І це стало своєрідним поштовхом: якнайбільше дізнатись про талановитого односельця. П’ять років, по крихточці вишуковувала інформацію про Степана Алича (фотографії, документи, листування): так непомітно з’явився у бібліотеці музей, присвячений життю і творчості славетного поета. Марія Балицька – шанувальниця творчості Алича і його добра знайома передала до нашого музею валізу, в якій поет зберігав свої видруковані в газетах твори, книги, які читав. Мета видрукувати книжку із рукописів, що знайшлися, була наполегливою. Частково фінансово допомогла видавнича рада, – ділиться спогадами пані Марія, а решта – збирала в селі. Люди радо відгукнулися. Тож книга «Розп’ятий промінням» (упорядник Ярослав Гевко, видавництво «Лілея») з Божою поміччю невдовзі побачила світ.
Умови, в яких перебував скалічений Степан, були не до писання, тому не перестає дивувати філософська глибина його поезій. Спостерігаючи світ через шибу вікна, він писав:
… Щоб жити вічною присутністю любові,
Тривожно сам переселяюсь у слова.
Його вірші друкувалися у піврічнику «Поезія» (Київ, 1985), « Літературній Україні», журналах «Жовтень», «Тернопіль» (додаток «Тернопільщина літературна», 1991).
Бібліотекарка Марія Колоденна разом з о. Петром Глібчуком жваво організовують і проводять у Серединках чимало цікавих і пізнавальних мистецьких заходів. Щоправда, останнім часом на заваді став карантин. Тому за щастя мати таких просвітителів, коли довкола у світі деградує мораль і йде невидима боротьба за кожну душу. Це добрий взірець для найменших, адже в недалекому майбутньому саме їм творити історію Серединок, а отже – України.
Валентина Семеняк
