Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Щоб на світанку Сонцем для світу вставати!

03.05.2021 12:43   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Хто з нас не любить сонце? Таких, мабуть, не знайдеться. Бо що людина без сонця? Воно – джерело життя. Люблю його і я. Виявляється, сьогодні міжнародний день Сонця. Пригадала, що в багатьох своїх творах ніколи не оминала небесне світило.

От, хоча б,  книга (повість) «Спитай у свого Янгола». Щоб не писати зайвого, краще запропоную окремі «шматки» тексту. Звісно, що все переповісти неможливо, але запропонований фрагмент стосується… екології душі, бо саме від неї залежить екологія нашої планети. Описані події відбуваються на тлі жахливого землетрусу в Індонезії (2004), коли на поверхні земної кори відбувся розлом і внаслідок цього змістилася земна вісь. Ось як це відчула звичайна українська бабуся, яка багато молиться: «Не знаю, що там сподіялося, – вона піднесла вгору вказівний палець, але… Я додивилася, що сонце стало сідати увечері на спочинок не з того боку. То щовечора, сідало за Петровою хатою (бабуся показала у віконечко біля ікони), а тепер – за Михайловим садком. Якби я тут не молилася щоднини, то, може, б і не примітила… А так бачу,  щось тут не так і через те мені на душі якось тривожно і незатишно. То я оце тепер щовечора окрім усього іншого молюся ще й за Сонце, бо як нам без нього?»… Отож згадана бабуся пише записку і віддає її внучці…

«Іванка зайшла всередину церкви і… розгубилась. Кому віддати записку? Тим часом  якась жінка приступила до віконечка, де сиділа старша бабуся. Дівчинка помітила, що та від усіх забирає білі папірці. Підійшла й собі, уважно  прислухалася до розмови. Коли настала її черга,  несміливо простягла цидулку від бабусі Марфи.

- Дівчинко, ти що, глумишся з мене? – незнайома бабуся від обурення аж зі стільця звелася.

- Я? – перепитала Іванка.

- А хто ж іще?  –  гнівно відповіла старша жінка. – Це ти писала? – роздратовано тицьнула пальцем у цидулку.

- Ні, не я, моя буся, тобто бабуся.

На галас із бічних дверей вийшов сивий, зодягнутий у все чорне, чоловік.

- Слава Богу! – привітався він до всіх. – Про що суперечка?

- Отче Михайле, а гляньте-но сюди, чи то видано, хочуть молебен, хочуть молебен, та ще й за сонце!

Старша жінка з іконної крамнички аж нетямилася з обурення.

Отець Михайло взяв до рук цидулку і прочитав її:

- Боже, як гарно написано! Хто автор цієї записки? – він повернувся до Іванки. – Ти?

Переляк у дівчинки як рукою зняло і вона аж знітилася від поставленого запитання:

- Та то моя бабуся Марфа, вона… вона…– Іванка добирала слів, щоб краще розтлумачити всім, чому та написала таку цидулку. Але отець Михайло враз перепинив дівчинку:

- Нічого не пояснюй, раз написала твоя бабуся, то, виходить на те була воля Божа.

Отець узяв папірець і простяг його назад у віконечко:

- Зареєструйте в журналі. – Відтак  трохи подумав і додав: – Молебен за сонце буде вже  завтра. Дівчинко, передай  бабусі, що молебен за сонце буде вже завтра. Не забудеш? Ні?

Отець Михайло поклав  руку Іванці на голову і сказав:

- Хай Бог благословить цю дитину на добрі справи у житті.

Іванка з несподіванки заплющила очі і побачила, як отець засвітився весь ізсередини, достоту, як колись  бабуся Марфа біля ікони «І тобі радуюсь». Вночі їй наснився чудородний сон. Іванка була Мамою Сонця, а Сонце – її дитиною. Вона всіляко голубила його, розчісувала золоті промінці, потім заплітала їх у сонячні косиці. Сонце на її руках було маленькою  дівчинкою. Сонячне світло пронизувало кожну Іванчину клітинку. Дівчинка примружила очі й  заспівала для нього колисанку:

У вишневім сяйві купалося Сонце –

Ніжилось у пелюстках.

Заглядало в хатню шибку

І гойдалось на травневих гілках…

Я тамую з того дива подих.

Озираюсь довкола:

Як поволі згасає день.

Що це? Я – в полоні весняних дерев.

Мої руки тягнуться вгору –

І мов крила стають.

Підставляю під Сонце руки,

Пригортаю його до Серця

Й заколисую, мов дитя…

А вранці Іванка прокинулась, згадала за сонячний сон і дописала  ручкою на папері нові сонячні рядки:

Яке ж то, треба Серце у грудях мати,

Щоб на світанку Сонцем для Світу вставати…

Я заспіваю для Сонця багато нових пісень:

Хай буде добрим і радісним Його

Завтрашній день…

Валентина Семеняк

(із книги для дітей «Спитай у свого Янгола»)


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews