Перша трактористка Лановеччини відзначила 90-річчя

30.03.2021 12:13   Джерело: TeNews
Опубліковано : Новини Тернопілля

Не знали, не відчували дружина Антоніна, дочки Ольга, Марія, Зіна і Ганна, що проводжали свого чоловіка й батька, господаря сімейства Вигонних Василя Степановича до Червоної армії назавжди, що вся господарка ляже на їхні жіночі плечі й руки. Пішовши на фронт, він через кілька місяців, під кінець 1944-го, загинув на литовській землі. Досі на братській могилі збереглося його викарбуване ім’я.

Найстарша дочка Ольга померла у сімнадцять років і на середущу, чотирнадцятилітню Ганну, важким тягарем лягли чотири гектари поля, кінь, реманент, віз… Після польської початкової школи, а відтак радянської семирічки дівчині ще треба було б здобути професію, але доля розпорядилася інакше.

Найважче було Ганні вкладати на віз важкий плуг. Їй збігалися на допомогу всі, хто був поруч. У полі вона ледве втримувала його, а він раз у раз норовив вирватися зі ще дитячих рук. Згодом, подорослішавши, зміцнівши, вона раділа зораній ниві, на лискучих, чорних скибах якої стрибали сонячні зайчики.

Щоби швидше було, дівчина працювала в супрязі із сусідами. Орали і сіяли кіньми, молотили зібране жито ціпами, здавали зерно державі. Віддавши обов’язковий натуральний податок, сім’я Ганни залишалася із крихтами збіжжя. Мати Антоніна щоразу перебирала зароблену в новоствореному колгоспі сочевицю й подумки ділила її по місяцях.

Одного осіннього дня 1949 року до Вигонних завітав тодішній голова колгоспу «Перемога» П. І. Сітарчук. Несміливо потупцювавши біля порога ванькира, мовив: «Антошко, нехай Ганна йде на курси трактористок. Виділю за це півтори метри зерна». Очікуючи відповіді, грів у погляді останню надію, бо вже марно обійшов усе село. Часи були непевні, тривожні. Люди боялися, не хотіли. А Ганна, приїхавши з поля й почувши від матері про таку пропозицію, завагалася. Цікаво їй стало. Та й обіцяне головою зерно не було для сім’ї зайвим.

…На Лановеччині першу МТС (машинно-тракторну станцію) організували в Борсуках у 1940 році. Пізніше, в 50-ті, відновили в Ланівцях, де вона проіснувала до реорганізації в 1958 році в ремонтно-технічну станцію. А з 1961-го стала відділенням «Сільгосптехніка».

Навчання на трактористку тривало п’ять місяців. Разом із Ганною здобували тоді почесну професію багато дівчат. Частина з них увійшла згодом у її жіночу бригаду. Це Ганна Гривас, Ольга Петросюк, Антоніна Каркіч, Анісія (Люся) Шандрук із Борсуків і Надія Кулик із Вербівця.

Для складання головного іспиту з практичної їзди суворий, вимогливий майстер-викладач повів групу дівчат на залізничну станцію, де на транспортній платформі красувалися два нових Т-54. Їх потрібно було доправити на базу МТС і поставити в ряд поруч із іншими тракторами. Це вдалося не всім. Дійшла черга до Ганни. Зосередившись, вона успішно виконала всі операції, з’їхала з платформи і повела машину на місце стоянки.

День тоді був базарний. Збіглися зацікавлені селяни, здивовано дивилися на худеньку вправну дівчину. Цей трактор за номером 39 одразу й закріпили за Ганною.

Перші трудові будні трактористки Вигонної минули осінньої пори в селі Великих Кусківцях. У полі її оточували селяни, розпитували, дивувалися з юного віку дівчини, торкалися трактора… Ночі ставали холодними, бралися заморозки, а Ганна була боса, легко одягнена. Бо в післявоєнні роки хоч і водився вже якийсь гріш, але через дефіцит купити взуття не вдавалося. Лише за кілька років працівникам МТС видали кирзові чоботи і куфайки.

Нині перша трактористка згадує, як готувала під весняний посів ґрунт у цьому ж селі в 1951 році — й раптово здійнялася хурделиця. В кабіні трактора дверей не було, всередину намело купу снігу. Холод проймав до кісток, німіли босі ноги, голі руки. Якось дісталася до найближчої скирти соломи, занурилася в неї. Почула крізь завивання вітру стривожений голос бабусі, в якої квартирувала. «Ганю, ти там ще жива?!» — питала жінка, принісши дідові чоботи й куфайку.

У ці роки в селах виникали сутички між противниками колективізації і представниками радянської влади. Одного разу під час оранки Ганна помітила в світлі фар кілька постатей. Це були чоловіки в цивільному зі зброєю в руках. Двоє охоронців-стрибків, миттю позбавившись дрімоти, зникли з кабіни. Мовби вітром їх здуло. Підійшовши ближче, озброєні чоловіки побачили босе, легко одягнене дівча і, не сказавши й слова, пішли в темінь ночі.

Пізньої осені 1951 року кращу трактористку Ганну Вигонну за розпорядженням директора МТС М. Степанова скерували до Кременця на курси бригадирів. І через три місяці Ганна очолила першу в районі жіночу бригаду трактористок. Основою колективу були борсуківські дівчата. Вони своїми Т-54 працювали на колгоспних полях Борсуків, Синівців, Великих Кусківців, допомагали колежанкам із сусідніх сіл.

На період сівби за бригадою закріплювали хлопців, щоб вони доставляли пальне. Серед них був борсуківлянин, колишній невільник рабської праці у нацистській Німеччині Степан Чернух. Він покохав трактористку бригади Степаниду й одружився з нею.

Трудові досягнення жінок із бригади Вигонної швидко облетіли всі куточки району. Здобувати професію, овіяну романтикою і заохочувану привабливою зарплатою, ринули десятки хлопців та дівчат.

На відому бригадирку з Нападівки задивлявся не один парубок. Але Ганні припав до душі земляк, працівник залізничної станції Микола Воронюк, з яким вона й стала на рушничок подружнього щастя в 1954 році.

Із часом у подружжя народжувалися діти, більшало сімейних клопотів — і Ганна Василівна розрахувалася з МТС. Але просиділа вдома недовго — пішла в буряківничу ланку своєї сусідки Ніни Луцюк. Там трудилася до пенсійного віку. Вести хатні справи і бавити дітей дочці допомагала мама Антоніна Пилипівна. Вона прожила 89 років.

Щоб Ганні Василівні нарахували пенсію, її донька Тетяна змушена була оббивати пороги чиновницьких кабінетів, добувати довідки про мамині трудові роки в МТС, бо в 50-ті сільським жителям іще не видавали паспортів, трудових книжок.

Опорою сім’ї, люблячим чоловіком і батьком, умільцем на всі руки був Микола Іванович. Його добре знали в селі й на цукровому заводі в Ланівцях, де очолював бригаду продуктового цеху. Як би він радів нині, коли у свята з’їжджається до рідного дому вся його велика родина! На жаль, відійшов на спочинок в інші світи…

Гордістю сім’ї Ганни і Миколи Воронюків стали виховані, здібні діти. Старші Ольга й Іван мають вищу освіту, працюють на керівних посадах. Молодша Тетяна присвятила себе медицині, все життя турбуючись про здоров’я односельців. Десятки років очолювала Нападівський ФАП. Діти подарували батькам шестеро внучат, а ті — восьмеро правнуків.

Холодні, напівголодні дівочі роки першої на селі трактористки і бригадирки жіночого колективу механізаторок далися їй взнаки вже у 60-х. Ганна Василівна захворіла на ревматизм. Але її оптимізм, наполегливість спонукають до постійного руху. У літню пору жінка доглядає домашню птицю, наводить лад на подвір’ї, а взимку в’яже вовняні шкарпетки рідним і сусідам, читає газети. Дочка Тетяна з чоловіком Ярославом не дозволяють мамі фізично працювати, оберігають її від переживань.

Четвертого лютого Ганна Воронюк відсвяткувала 90 років. Маючи дивовижну пам’ять, згадує точні дати з історії села, імена напарниць-трактористок, юні літа, що відквітували весняними пролісками. Вона була першою, як ці квіти в природі після зими.

Міцного здоров’я Вам, Ганно Василівно, спокою, затишку і щасливої долі Вашому роду!

Григорій ВОЛЯНЮК,

с. Борсуки Борсуківської ОТГ Кременецького району.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews