У світлиці Тернопільського обласного краєзнавчого музею відбулася урочиста ювілейна академія в «Золищі Слова», присвячена 70-річчю від Дня народження поета дисидента, лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка – (світлої пам’яті) Степана Сапеляка. З цієї нагоди на першому поверсі розгорнуто цікаву виставку, приурочену життєвому і творчому шляхові незабутнього поета – «Єдино за слово своє…».
Модерував захід директор згаданого музею Степан Костюк. З його доброго слова спогаду й розпочався захід. Щоб достоту осягнути творчість Сапеляка , треба ще років і років. Чим далі віддаляються від нас (у часовому просторі) такі постаті як Степан Сапеляк, Ярослав Павуляк, Петро Сорока, Михайло Левицький, тим ближчим стає усвідомлення і розуміння їхньої самобутньої величі. Тож про «Барокові мотиви в творчості Степана Сапеляка» присутнім розповіла доцентка кафедри теорiї i методики української та свiтової лiтератури ТНПУ ім. В. Гнатюка Марія Данилевич. Від себе додам: це надзвичайно цікаве літературознавче дослідження, яке розширює світоглядні і пізнавальні обрії усіх справжніх поціновувачів сучасної поезії. Спогадами ділилися письменники Володимир Барна, Зіновій Кіпибіда, народний художник України Богдан Ткачик та авторка цих слів. Окрасою заходу стали виступи професора, доктора мистецтвознавства, невтомного організатора творчих письменницьких вечорів Олега Смоляка та заслуженого артиста України Дмитра Губ’яка. До слова. Олег Смоляк не перестає дивувати своєю здатністю декламувати з пам’яті довжелезні поетичні тексти. У його виконанні прозвучали різнотематичні вірші Степана Сапеляка: духовні, соціальні, інтимні та поема «Приготування до спокути». У виконанні члена Національної спілки кобзарів України, бандуриста-вокаліста (знавця харківського способу гри на бандурі) Дмитра Губ’яка прозвучали відомі твори «Дума про Байду», «Йшли в похід партизани», «Там, де Ятрань круто в’ється».
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
У Степана Сапеляка було багато друзів, але справжні спізналися в біді. Серед них – Богдан Мельничук, Богдан Ничик, Михайло Ониськів, Богдан Ткачик, Орест Савка, Микола Ткачук, Євген Удін, Віктор Уніят, Петро Федоришин тощо. Принагідно окремо хочу згадати кілька імен, завдяки яким з’явились у свій час згадані меморіальні пам’ятні таблиці. Це Володимир Погорецький, Богдан Мельничук, Леонід Бицюра і Зіновій Кіпибіда. «Коли Степана не стало, мені важко було прийняти те, що його вже нема на фізичному плані, – згадує письменник Богдан Мельничук, – то ж Степанова мама стала невидимою ниточкою, яка єднала мене із пам’яттю про її сина. Моєї мами вже давно нема. Тож час від часу став телефонувати до Ганни Костівни, всіляко підтримувати. Після тих спілкувань з’явилось дивне відчуття рідності. Й одного разу під час чергової такої розмови у мене мимоволі прохопилось: «Мамусю…». Ганна Костівна не заперечила і я продовжував далі так до неї звертатись. Незалежно від віку людина потребує материнської підтримки». Відтоді вона щотижня вже й сама мені дзвонила, ніби звітувалась: розповідала про новини у своєму житті. Згодом виявилось, що мамусею Ганну Костівну називає ще один названий син і також Богдан Іванович. Мова про заслуженого художника України Богдана Ткачика. Тож недарма, пишучи полотна з портретами згаданих Сина і Матері, художник зобразив їх у сонячному обрамленні соняхами. Хто бачив ці картини, мали б помітити: соняхи несуть в собі глибокий символізм. Вони ніби невід’ємне продовження світлих особистостей, ожили біля них, притулились до кожного і нагадують собою янголів-охоронців на вічній сторожі Слова Любові, Віри, Надії. Саме такими й залишаться у нашій пам’яті Мати і Син: сонячно-іскрометними, щиро залюбленими в Україну і світ. Нам з вами є з кого брати приклад.
Фото: Валентина Семеняк
