Ліля Костишин

Ліля Костишин

журналіст, літераторка, газета "Вільне життя"

Чортківський годинник і його хранителі. Правдива історія

28.03.2021 12:13   Джерело: TeNews
Автор : Ліля Костишин

Цьогоріч минає 120 років, як під час реконструкції домініканського монастиря в Чорткові його дзвіницю прикрасив годинник відомої німецької фірми. Через сім років, у 1908-му, часомір перенесли на міську ратушу. Він і донині там. Донині чортківці звіряють за ним свої дзиґарки.

«Йоганн Маннхардт» — еталон точності

До цієї публікації ми знали, що чортківський годинник був виготовлений у «відомій швейцарській фірмі «АОСТА» за проєктом інженера Франкеля Готтен-Шафтена», а виписав його із Берна бургомістр Людвік Носс.

Насправді ж в архівах Львова, Варшави, Відня є багато документів і листів, що спростовують і «годинниковий», і чимало інших міфів чортківської історії. Як і шематизми, видані на початку минулого століття у Відні. Зрештою, назва фірми, що виготовила годинник, викарбувана на деталях його механізму. І це не «швейцарська «АОСТА», якої, до речі, не існує, а королівська баварська фабрика з виготовлення годинників для веж «Йоганн Маннхардт».

Цю фірму заснував у Мюнхені 1844 року Йоганн Маннхардт (1798—1878) — і її точні, надійні часоміри відразу завоювали європейський ринок. Проте підприємство славилося не тільки годинниками. Маннхардт був винахідником і чимало винаходів запатентував. Саме він виготовив прес для виробництва олії, удосконалив пили, токарні верстати, торфовий конденсатор. Але особливою професійною любов’ю Йоганна Маннхардта були вежові механічні годинники. Вони стали окрасою багатьох європейських міст і Чорткова зокрема. Фірма настільки дбала про репутацію, що сама займалася встановленням своїх часомірів на вежах. Так було й у Чорткові.

Фабрика Йоганна Маннхардта проіснувала до 1928 року, поки її не викупила Ульменська фабрика з виготовлення годинників для веж.

А хто ж купив годинник для чортківських домініканців? Можемо тільки припустити, що тодішній бургомістр Людвік Носс. Оскільки є документальні свідчення про те, що він брав активну участь у реконструкції монастиря. Позаяк Чортків не мав тоді вежового годинника, як інші європейські міста, ймовірно, що саме бургомістр причетний до його встановлення.

Коли в 1906-му почали руйнувати старий монастир, готуючи майданчик для зведення костелу, годинник із дзвіниці перенесли на міську ратушу. Донині його чотири циферблати дивляться з неї на чотири сторони світу, а на шпилі вежі стоїть флюгер у вигляді півня, що, за язичницькою традицією, є оберегом від пожеж.     

Із появою у Чорткові міського годинника в місцевому уряді запровадили посаду годинникаря — свідчення про це знаходимо в шематизмах 1901 року. Ця посада збереглася й донині.

На сторожі міського часу

Останні двадцять вісім років вежовим годинником опікується Роман Побуринний — першокласний годинникар і слюсар, адже догляд за механізмом такого штибу — груба робота, що вимагає слюсарних навичок. Пан Богдан уміє і підварити, і підпиляти, якщо треба. Каже, що деякі деталі в годинниковому механізмі вже «нерідні», їх виготовили на місцевому цукровому заводі. Та коли вийшло з ладу одне складне колесо, відтворити таке ж змогли тільки на ремонтному заводі оборонно-промислового комплексу України, що у Вінниці. 

…Щоранку, за будь-якої погоди й без вихідних, Роман Богданович їде із селища Заводського до Чорткова, підіймається ветхими східцями на вежу, змащує деталі механізму історичного дзиґара (раз на тиждень у майже 80-ти точках), заводить його і повертається домів. Уся робота з дорогою займає півтори години. Коли бувають туристи, доводиться приділити увагу і їм.

Певний час Романа Богдановича по неділях підміняв син Юрій, але нині він за кордоном. Жодного учня доглядач не має, тож мусить чинити опір часу й берегти свій внутрішній «механізм», адже розміняв уже восьмий десяток літ.

Розповідає, що до 1993-го головний годинник Чорткова понад двадцять років доглядав його батько Богдан Побуринний.

«Батько був 1922 року народження, — каже Роман Богданович. — Не знаю, від кого він навчився годинникарства. Казали, від якогось єврея. Був добрим майстром і мав трьох учнів: Жарського, Галку і мене. Я почав навчатися в батька після закінчення восьмого класу, потім влаштувався на цукровий завод слюсарем, де здобув усі п’ять розрядів».

У 80-х Роман Побуринний працював три роки на Сургутській ГРЕС у Росії, потім знову повернувся на завод. У 1987-му брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — майже рік працював у ветеринарній лабораторії в зоні відчуження. А з 1988-го зареєструвався приватним підприємцем і ремонтував годинники. Тримав у руках десятки раритетних екземплярів, зокрема й будильник із написом «Czortków» на циферблаті, тож нині шкодує, що не зібрав приватної колекції. Як і за тим, що не розпитав у батька про людей, котрі опікувалися вежовим годинником раніше. Знає тільки, що до кінця 60-х років цю почесну місію виконував пан Пришлівський.

Хто дбав про точний чортківський час до нього — не відомо. Проте архівісти зберегли для нас ім’я Фріделя Кронерта, котрий доглядав за годинником на ратуші в період між Першою і Другою світовими війнами. Він був не тільки годинниковим майстром, а й продавцем у своїй крамниці. Мешкав на вулиці Колійовій по сусідству з учительською семінарією, мав трьох доньок.

Коли до Чорткова увійшли нацисти й розгорнули першу антиєврейську акцію, Фрідель заховався від переслідувань у… самому серці годинника, облаштувавши всередині механізму маленьку кімнатку. Проте німці його знайшли. Помер Фрідель Кронерт у гетто.

…Якби годинник — це механічне серце Чорткова — міг говорити, то розповів би нам значно більше. Він невтомно перемелює своїми коліщатами ось уже другий десяток другого століття. «Бо єдиний, хто не втомлюється, — час, — писала Ліна Костенко, — а ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі…»

Було б добре залишити нащадкам ратушу з годинником, бо хоч вона й обитель часу, але він її руйнує. Сподіваємося, що влада поспішить — і до 500-річчя Чорткова, яке він відзначатиме наступного року, реставрує вежу.

null
1902 рік. Загальний вигляд домініканського монастиря із дзвіницею, на якій спершу висів годинник

 

null
За квадрант восьма: стрілки годинника на старовинній вежі невблаганно підкарбовують час

 

null
Годинниковий механізм із знаком фірми Маннхардта вже більше ста років «ганяє час» на вежі

 

null
Доглядач годинника Роман ПОБУРИННИЙ

Ліля КОСТИШИН

Ілюстрації та історичну довідку взято з книжки Петра Федоришина «Таємниці скарбів Садовських» (Сторінками історії Чорткова (1772—1918 рр.) Книга друга).


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews