Добра і знакова подія в українському літературознавстві

21.02.2021 18:13   Джерело: TeNews
Опубліковано : Валентина Семеняк

Для Марії Назар дослідницька праця – це не тільки відкриття світу новизни у краєзнавстві чи літературі, це ще й інтелектуальна насолода від самого творчого процесу, у який вона занурюється щиро і сповна. Тому її розвідки й читаються цікаво, бо їм притаманні глибока аналітика, науковий метод вивчення, художність. Відкриваючи для себе черговий пласт «білих» плям, особливо в літературі, письменниця і краєзнавиця усім серцем пригортається до призабутих (і забутих) постатей, як до рідних душ, відчуваючи з ними, мабуть, споріднене суголосся.

«Вивчення творчості Ярослава Павуляка в школі» – добра і знакова подія в українському літературознавстві. Це унікальний посібник, у якому подано матеріали про життя і творчість згаданого письменника із Тернопілля (Настасів) у вигляді конспектів уроків з літератури рідного краю: сценарій позакласного заходу, розробка заняття мовно-літературного  гуртка  та   роздатковий   матеріал   з теорії літератури. Їх можна (і треба!) використовувати під час навчально- виховного процесу в школі. Насправді посібник – як безцінна знахідка для вчителів-словесників загальноосвітніх шкіл, учнів та поціновувачів культури рідного краю. Замість традиційних розділів, Марія Назар запропонувала… «станції». І неспроста, адже людське життя нагадує рух швидкісного потяга, де кожна зупинка – символічний натяк на якусь важливу подію чи переміну у нашому житті. У кожної людини свої події-зупинки, які сповнені радісних чи сумних подій. Були вони і в українського письменника із Настасова Ярослава Павуляка. 62 роки життя – саме стільки часу тривала його «дорога зі станціями», які наповнювалися потужними митями Любові, Творчості, Свободи, Краси, Неповторності і… доленосних страждань. Недарма Марія Назар виокремила їх цифрою вісім, бо у світі символів «вісім» означає безкінечність. Що таке безкінечність? Це причетність до Вічності. Рано чи пізно кожний з нас переступить її поріг. Але, щоб це зробити, треба пройти певний життєвий шлях-цикл випробувань. Були вони і в настасівського поета. Його чисельні «дороги» стали своєрідним творчим заспівом для уроків літератури рідного краю. Адже в саме слово «дороги» він вкладав глибокий філософський зміст. І, що цікаво, кожне прочитання (у кожної людини) має свої алюзії, свої бачення. Назви станцій реалістичні: Настасівська (1948 – 1965), Львівська (1965 – 1969), Чернівецька (1969 – 1970), Кам’янець-Подільська), Московська (1973– 1978), Братиславська (1978 – 1973),  Тернопільська (1994 – 2010), Безсмертна (1948 – Вічність).

Тут і спогади однокласниці Ольги Нестерової, вчителя історії Казимира Яреми із Острова Тернопільського району, львівського письменника Богдана Гориня. Не може не вразити спогад народного художника України – Богдана Ткачика: «Ніколи не забуду тієї миті. Навстіж розчинена хата, а під відчиненим вікном лежить хворий батько Славка. Кінець 1970-х років, накриті столи для проводів у хаті, в якій ще зовсім недавно кадебісти робили трус, шукаючи заборонену літературу… У очах усіх світилася тривога і водночас — надія. Коли настала хвилина прощання, раптом я побачив і почув те, що в майбутньому допомогло мені намалювати твір, прообразом якого став батько Славка, і назвав я цю картину словами Я. Павуляка: ,,Мені в дитинстві з деревця крутого нетлінний тато вистругав дорогу…ˮ. Батько витягнув з-під подушки гимбель (рубанок) і мовив: ,,Це тобі, сину, мій подарунок, він не дасть пропасти у світі, той гимбель для мене дуже дорогий, годував мене і всіх васˮ. А далі додав: ,,І тобі він допоможеˮ. Той гимбель згодом я побачив у Славковій хаті на найпочеснішому місці, обрамлений рамою як найцінніший скарб». Вчителька Ольга Тимчук і львівський письменник Роман Горак  поділилися найсокровеннішими спогадами: про таємне встановлення погруддя Тараса Шевченка на тому стовпі, де була фігура святого Миколая і яку комсомольці таємно зняли і знищили. «І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/ А буде син, і буде мати,/ І будуть люди на землі» – цілу ніч карбував Ярослав на бюсті знамениті і пророчі слова Шевченка.

Навчання і відрахування з кількох вузів за націоналізм, літературний інститут у Москві, одруження, переїзд до Чехословаччини, підтримування зв’язків із відомими українцями, повернення до Тернополя… Переповісти життєпис поета і «втиснути» у рамки даної публікації – не має змісту, бо його треба читати, вивчати, відкривати для себе і світу. Джерело його творчості невичерпне і до кінця нерозгадане. Чим більше перечитуєш поезію Ярослава Павуляка, тим більше таємниць відкривається у його Слові. І аж ніяк не навпаки. Своїм розумінням світу цей чоловік жив на сто років уперед від нас. На мою думку, лиш прийдешнє покоління зуміє знайти «золотий ключ» до відгадки багатьох Павулякових словесних кодів. «Вивчення творчості Ярослава Павуляка в школі» Марії Назар – один  із «наріжних каменів» у формуванні і збереженні культурної спадщини рідного краю, загалом – українства.

А ось ще один  штрих із життя незабутнього Ярослава Павуляка про який згадує у своєму дослідженні Марія Назар, і який не можу оминути, щоб не згадати: «1991 року в Тернополі вперше замайорів наш синьо-жовтий прапор. Сталося це дуже урочисто при велетенському здвигу народу. І мало хто знав, що тканину, з якої пошитий прапор, привіз Павуляк із Словаччини. Оповідав він про це дуже колоритно. Коли довідався, що потрібно багато матерії ,,дражливихˮ кольорів (її раптом не стало в жодній нашій крамниці), кинув клич серед українців Братислави. Зібрали кошти, купили матерію, і Славко поїздом повіз її додому. Розказував, що словацькі митники не звернули жодної уваги. А ось на нашому кордоні запитали, що це таке. Ярослав і каже: ,,Знаєте, маю стареньку маму, дуже хоче нових фіранок на вікна, і, власне, щоб на одних вікнах були жовті, а  в  іншій  кімнаті — блакитніˮ. Взяв гріх на душу: мама вже на той час відійшла у вічність, але для великої справи, мабуть, пробачила йому ту брехню з небес». Такий він був: настасівський поет-філософ, залюблений у світ і рідну землю, і, водночас, не від світу цього…

До слова. Опікуном і популяризатором творчості Ярослава Павуляка є сьогодні його односельчанин, професор ТНПУ Олег Смоляк. Він упорядкував і видав три книги: ,,Ярослав Павуляк у споминахˮ (2017 р.), ,,Ярослав Павуляк у словіˮ (2018 р.), ,,Художньо-виражальні засоби в поезії Ярослава Павулякаˮ (2019 р.). Організував чотири науково-практичних конференції, присвячених творчості Я. Павуляка. У 2020-ому році заснував обласну літературну премію імені Ярослава Павуляка.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews