Тернополянка Анна Богданівна Стоян 6 лютого приймала гостей – велику родину, що прийшла привітати з поважною датою зі 100-річчям маму, бабусю, прабабусю, пра-прабабусю Михайлину Олексіївну Бомковську. У свої поважні роки Михайлина Олексієвна бадьора, багато посміхається та жартує.
Взимку Михайлина Олексієвна живе у Тернополі у доньки Анни, а ось влітку у місті її неможливо втримати – і везуть її діти в рідне село Мечищів, що на Бережанщині. Там її улюблена хата і пічка грубка. Мала Михайлина багато подружок у селі – і їх діти відвідують її щодня. За літо бабуся Михайлина садить грядки, сапає їх, збирає ягоди, робить закрутки, варить найсмачніше у світі яблучне повидло, сушить над плитою сушеню і співає…
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
«Народилась наша мама у 1921 році в селі Зеленів, Івано-Франківської області, Рогатинського району, – розказує її донька Марія Богданівна Недошитко, – це зараз у селі проживає 160 людей, а «за Польщі» наші бабуся і дідусь мали там своє поле, господарку. Бабуся – була полячкою з прізвищем Буйтило, а заміж вийшла за українця Пилипишина. У родини народилось 6 дітей – Михайлина була третьої дитиною. Закінчила 4 класи і в 22 років поїхала у Мечищів, де померла родичка і залишилось троє дітей сиротами і наша мама пішла на ті діти їх виховувати.»
У Мечищіві зустріла Михайлина своє кохання Богдана Бомковського. Вийшла за нього заміж, разом виховували трійко сиріток і своїх діток, що народили – двоє хлопців (Ярослава та Михайла) та двоє дівчат (Марію та Анну). Пережила Михайлина часи німецької окупації і часи, коли прийшли «руські-совєти». Саме тоді народився синочок, а за чоловіками з сіл під Бережанами влаштували справжнє полювання – бо потрібно було забирати до армії. Чоловіки залишали жінок та й ховались. Жінок же забирали у Бережани, та всіх тримали в одному будинку, щоби виказали, де ховаються їх чоловіки. Поранений був її Богдан, що за плечима мав службу у польській армії, а у радянську армію так і не пішов, на щастя, залишився з родиною у селі.
Жили не просто – у хаті на дві кімнати, з пічкою-грубкою, городом, мали господарку – це й допомогло вижити у голодні повоєнні часи: «Тяжко працювали батьки в колгоспі, всі тоді голодали, але ми мали свій город і свою худобу, і так пережили голод, – розказує Марія, – їли картоплю, мололи на жорнах борошно, їли кукурудзу. Наша мама була дояркою 19 років, вставала досвіта, приходила втомлена, отримували 28 рублів за місяць, разом ми працювали на буряках, а за буряки отримували 30 кг цукру, пам’ятаю, як ми вибирали буряки з під снігу. Брат наш з 14 років їздив на заробітки, бо грошей не вистачало.»
Єднала родину пісня – всі у Бомковських співучі, а брати, то ще й самі навчились грати на гармошці. Співали, колядували, святкували всі церковні свята: «Ми ходили у сусіднє село до церкви, без молитви не проходив ні ранок, ні вечір – мама часом і заставляла нас молитись, бо ж забігаєшся за цілий день, хотілось скоріше лягти спати. Коли після Горбачова відкрили церкви, то наша мама пішла співати у церковному хорі. І наш тато гарно співав, вся родина наша співуча. На весіллях нас завжди просять співати.»
Залишилась вдовою Михайлина у 55 років. На той час доньки та сини перебрались до Тернополя. Хлопці влаштувались на ХБК. Марія поступила у Вишнівець у кулінарне училище і сестру Анну з собою забрала. Потім технікум закінчили сестри і стали працювати продавщицями. Марія у свій час була завідуючою гастрономом.
Ішли літа. Має за життя Михайлина Олексієвна четверо дітей, вісім онуків, одинадцять правнуків та двоє праправнуків. Донька Марія вже 26 років живе у США у Чикаго. Разом з родиною – прилетіли вітати дорогу маму зі сторіччям..
Привітали юбіляршу з чудовим ювілеєм Михайло Сиротюк та Христина Білінська: «Вперше, як депутат по округу маю таку приємну та унікальну зустріч. Михайлина Олексіївна не виглядає на свій вік, ми дуже гарно порозмовляли про родину, про те що за весь час довелось пережити. На прохання друзів запитав Михайлину Олексіївну про її секрет довголіття, на що отримав відповідь, що все життя довелось працювати не покладаючи рук, виховувати та любити дітей, а тому якогось особливого секрету немає, просто треба цінувати те, що тобі дає Бог.
Тому ще раз вітаємо Михайлину Олексіївну та щиро дякуємо дочці Анні Богданівні, що організувала таке свято для своєї матері.»
