В ПЦУ Святого рівноапостольного князя Володимира в м. Теребовля, що на Тернопільщині, також відзначали ці свята.
Зрозуміло, на Різдвяні свята дана церква також була гарно прикрашена, найперше шопкою – традиційним атрибутом у вигляді макету вифлиємської стайні в ніч Різдва Христового з кольоровою підсвіткою, вбраними ялинками та іншим.
Перегляньте також:
Після святкової літургії настоятель церкви отець Володимир Якубишин провів обряд засівання зерном з цукерками всіх присутніх парафіян під спів щедрівок церковного хору (див. фото та відео).
За церковними календарем 14-го січня відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім’я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, – Ісус.
Друге свято – на честь Василія Великого(329 – 379 р.ж.), архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу… Життя св. Василія гармонує з його наукою, або іншими словами, його наука — це відбиток його життя…
Вітаємо щиро з Днем ангела всіх Василіїв і Василин, Васильків, Васеняток, а також людей з похідними прізвищами від імені святого Василія! Всіх теребовлянців з Днем Ангела, адже вони так чи інакше є нащадками князя Василька Ростиславовича Теребовлянського(1066(7) – 1124 р.ж.) й по праву їх можна назвати теребовлянцями-васильківцями і вини цим дуже гордяться!
Коротка історична довідка: За князювання Василька територія Теребовлянського князівства сягала Волині на півночі, Перемишлянщини на заході, Київського князівства на сході далеко за Збручем, а на півдні – межиріччя Дністра і Прута, досягаючи Чорного моря. Теребовлянське князівство було самостійним, удільним і ніколи не входило складу Київської Русі, хоч навіть на сучасних мапах у шкільних підручниках з історії відображено навпаки.
Наступне свято – перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов’язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.
Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування – давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні.
Деякі цікаві подробиці звичаїв святкування українцями свят цього дня
Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» – приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять – тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.
Зерно після посівальника збирають і віддають курям – «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом – «щоб великі росли».
Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого вечора аж до Нового року — «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу – ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.
Неродючі дерева цього дня «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти – брат із сестрою. Сестра – мале дівча – вилазить на грушу чи яблуню і від імені цього дерева «проситься», а брат – хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках – грає роль господаря. І ось між ними відбувається такий діалог:
– Не рубай мене, буду вже родити.
– Ні, зрубаю. Чому не родило?… Кажи!
– Бійся, Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! – далі проситься плаксивим голосом «дерево».
– Гляди ж, – погрожує сокирою «господар», – як не вродиш цього року, то на той рік зрубаю і спалю!
Після такого «страшення» дерево перев’язують перевеслом. Іноді «для страху» дерево злегка надрубують.
Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: «Їж, сину, та пам’ятай: якщо тобі трапиться взимку збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий рік пиріг – і відшукаєш дорогу».
Залежно від вдачі, люди говорили: «Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!», або: «Нап’юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!»
«На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» – так промовляли за новорічним обідом, коли гостей приймали.
Що віщує перший день Нового року?
У перший день Нового року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком – буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, – жди неврожаю.
Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.
Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.
Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.
Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя – звідти треба сподіватися щастя.
Сніг випаде в цей день – щасливий рік буде.
Віктор Аверкієв, фото та відео автора
