Проєкт Мінсоцполітики та Світового банку з реформування «інтернатів» на Тернопільщині добігає кінця: що далі?

06.01.2021 14:43   Джерело: Україна молода
Опубліковано : Новини Тернопілля

«Я відвідав дуже багато інтернатних закладів і в Україні, і за кордоном, адже мав можливість побувати в 43 країнах на п’яти континентах. Я бачив різні інтернати й можу сказати, що українські не є найгіршими.

Тут і матеріально-технічне забезпечення краще, і персонал кваліфікований. Але на мене завжди найгнітючіше враження справляло відвідання будинків дитини, де перебувають зовсім малюки. Коли ти заходиш у приміщення з дітьми і до тебе одразу тягнуться кілька пар маленьких рук, повірте, неможливо залишатися байдужим.

Мені як фахівцю настільки чітко видно, що ці діти недолюблені, що в них не задоволені базові потреби, насамперед у формуванні прив’язаності до людини, яка просто візьме крихітку на руки і носитиме, якщо треба, цілий день.

Оцей тактильний контакт, який дітям забезпечує мама, дуже важливий, адже впливає на розвиток центральної нервової системи. Персонал будинку дитини, який би хороший і кваліфікований він був, фізично не спроможний дати це.

Тому не перестаю наголошувати: шкоду, яку дитина отримує, перебуваючи в інтернатному закладі, неможливо компенсувати. Так, інтернат може вдягнути, нагодувати, дати освіту, але він не може забезпечити дитині основного — любові найближчих людей, відчуття безпеки і захищеності, які особливо важливі в молодшому віці. Тому переконаний: потрібно зробити все можливе, аби інтернати стали історією», — каже Володимир Кузьмінський, керівник пілотного проєкту з реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей у Тернопільській області, старший консультант британського консорціуму Оxford Policy Management.

З паном Володимиром ми вже спілкувалися в червні минулого року, обговорюючи хід реформи інтернатів, яка передбачена Національною стратегією деінституціалізації, що була затверджена урядом у 2017 році (див. номер від 26.06.2020). Пілотний проєкт реформи на Тернопільщині добігає кінця, отже, є привід поговорити про його підсумки та висновки, які були зроблені у ході його реалізації.

«Три інтернати на Тернопільщині стали ліцеями»

—Пане Володимире, з 2019-го ви реалізуєте пілотний проєкт реформи деінституціалізації на Тернопільщині. Якими успіхами можете похвалитися?

— Справді, наш проєкт тривав два роки, й у січні 2021-го він добігає кінця. І мені приємно відзначити, що вдалося досягти вражаючих результатів. Ми самі не очікували, що вдасться зробити навіть більше, ніж планували. Національна стратегія реформування закладів інституційного догляду передбачала, зокрема, щорічне зменшення кількості дітей у інтернатних закладах починаючи з 2018 року на 10%.

Проте нам за два роки вдалося зменшити на Тернопільщині в усіх закладах, а їх в області налічується 19, кількість дітей на 35,1%. Також Національна стратегія передбачає скорочення кількості самих закладів інституційного догляду та виховання на 10%.

На Тернопільщині три заклади — Збаразька санаторна школа, Теребовлянський навчально-виховний комплекс і Бережанська школа-інтернат — перестають виконувати функцію інтернату, а перетворені на профільні ліцеї. В кінці грудня Тернопільська облрада затвердила статути цих новостворених закладів.

У процесі активної трансформації перебуває обласний Будинок дитини, що особливо тішить, адже Національна стратегія передбачає, що з 2020 року ми маємо припинити влаштування дітей до таких закладів. На жаль, цього індикатора нам поки що не вдалося досягти стовідсотково.

Але ми відпрацьовуємо в активній фазі дуже вдалу модель створення на базі Будинку дитини Центру реабілітації та розвитку дитини. Він надаватиме як методичну підтримку щодо розвитку послуг раннього втручання по всій області, так і послуги батькам, які виховують дітей з інвалідністю. Додам, що за період нашої роботи кількість дітей у закладі скоротилася на 41,3%, і на сьогодні в Будинку дитини перебуває всього 27 малюків.

Загалом ми тісно працювали з шістьма інтернатами в області. І в цих пілотних закладах нам вдалося скоротити кількість дітей на 60,4%. Це дуже хороший показник, кращий, ніж ми очікували.

— Чи вдалося створити на Тернопільщині достатню кількість патронатних сімей, аби діти до трьох років не потрапляли в будинки дитини, а виховувалися в родинах?

— Коли ми зайшли в область, тут не було жодної патронатної родини. Нам удалося поки що створити три такі сім’ї, хоча потреба значно більша — понад 20 родин. У ці сім’ї було влаштовано 11 дітей. Це якраз ті малюки, які мали потрапити в будинок дитини. Причому 5 дітей уже повернулися до своїх батьків.

— Нагадайте, будь ласка, чим патронатні сім’ї відрізняються від інших форм виховання.

— Прийомна сім’я — це сім’я, що готова брати на довготривале перебування і виховання дітей, які мають статус дитини-сироти або дитини, яка позбавлена батьківського піклування. А патронатні родини — це, по суті, професійні прийомні сім’ї, які готові 24 години на добу терміново — сьогодні-завтра, у вихідний, уночі — прихистити дитину, яка перебуває в складних життєвих обставинах і не має статусу.

Скажімо, одинока мати захворіла, потребує термінової госпіталізації. Куди подіти дитину? Раніше прилаштовували або в лікарню, або в будинок дитини. Зараз із цим підстрахує патронатна родина, що для маленьких дітей особливо важливо.

Перебування дитини в такій родині, як правило, нетривале. Сімейну пару для такої форми опіки непросто знайти, її треба відповідно підготувати і навчити. На початку роботи зголосилося 60 родин стати патронатними вихователями, але в процесі відбору і підготовки багато «відсіяли», залишилось, як уже казав, лише три родини.

Узагалі в Тернопільській області ми зiткнулися з одним парадоксом: кількість прийомних сімей тут чомусь зменшувалася. Згодом з’ясувалося, що маємо справу переважно з псевдоусиновленням. Можливо, пара й хотіла усиновити дитину, а їй «порадили»: «Навіщо усиновлювати? Візьміть під опіку або створіть прийомну сім’ю, матимете дитину, і вам держава ще доплачуватиме гроші за це». Значна частина прийомних сімей погоджувалися.

Так на початок 2019 року у Тернопільській області налічувалося 112 прийомних сімей, у них виховували 174 дитини. Потреба ж є, за нашими оцінками, в 143 родинах. Крім цього, в області діяли 509 сімей опікунів, піклувальників, які виховували 679 дітей.

Ми стимулювали цей процес, і нам вдалося створити ще три прийомні сім’ї, в які було влаштовано 3 дитини. Також за підтримки проєкту було створено два будинки сімейного типу, в які влаштували 8 дітей.

Крім того, було створено додатково ще 29 сімей-опікунів, куди влаштували 31 дитину. Показники не такі високі, як хотілося б, але навіть одна дитина, яка замість інтернату потрапила в сім’ю, — це вже добре. Нашим завданням у ході проєкту було не тільки показати, як трансформувати інтернати, а й як розвинути соціальні послуги. І сімейні форми влаштування — це один із варіантів цих послуг.

«Потрібно ліквідувати монополію держави на надання соціальних послуг»

—Чи є розуміння реформи на місцях, в ОТГ? Бо набагато легше порадити батькам написати заяву та віддати дитину в інтернат, ніж зробити щось, аби ця дитина залишилася вдома, з батьками, й постійно опікуватися родиною далі…

— Це дуже складне питання. Там, де ми працювали з громадами напряму, а це 5 ОТГ, вдалося знайти порозуміння. Але там, де не відбувається тісна і плідна робота, цього розуміння немає. Сфера захисту прав дітей для них досить нова. Бо ОТГ ніколи цими питаннями не займалися. Що таке ремонт доріг, освітлення, комунальні проблеми, робочі місця — вони розуміють. Захист дітей для них — поки що темний ліс.

Тому інформаційно-роз’яснювальна робота дуже важлива. Як відомо, прийняття того чи іншого нормативно-правового акта не гарантує його впровадження в дію. Ми маємо бути реалістами і розуміти: якщо хочемо зробити якусь реформу, то мусимо надавати цьому всіляку підтримку.

Наш досвід роботи на Тернопільщині довів: консультативна підтримка з боку нашої команди, тісна робота з громадами дає свої плоди. Як наслідок такої роботи в громадах там з’явилися і фахівці з соціальної роботи, і служби у справах дітей.

— Але реформу не завершено. Яка її подальша доля? Чи вдасться довести задумане до кінця?

— Міністерство соціальної політики надзвичайно зацікавлене в продовженні нашої консультативної підтримки, знаю, що ведуться відповідні перемовини з боку міністерства з Оxford Policy Management. Сподіваюся, що Світовий банк підтримає ці ідеї і нам вдасться довести реформу до кінця в Тернопільській області. А там й інші регіони це підхоплять. Бо в нас знате як: якщо в сусіда це успішно пішло, то й інші надихаються прикладом.

Поки що можу сказати, що без подальшої підтримки навіть досягнуті успіхи в Тернопільській області можуть бути повністю знівельовані. Щоб закріпити результати роботи, перше, що маємо робити, — вводити фахівців з соціальної роботи. Ми рекомендували Мінсоцполітики, що на початковому етапі держава має запровадити цільову субвенцію на зарплати фахівцям із соціальної роботи (РСР) та їх підготовку.

Хоча посада ФСР має фінансуватися з бюджету ОТГ, але на перехідний період, коли громадам треба пояснювати, що це таке й навіщо, варто запровадити стимулюючу субвенцію десь на 5 років iз держбюджету саме на підтримку ФСР. Бо ці фахівці мають стати основою успішної реалізації реформи.

Друге, що потрібно зробити, — почати нарешті роздержавлення соціальних послуг і ліквідувати монополію держави на їх надання. Ми про це давно говоримо, але віз і нині там. Потрібно керуватися прикладом і досвідом європейських країн.

Як запровадити в Україні ринок соціальних послуг? Необхідно ухвалити окремий закон про соціальне замовлення та організацію закупівель соціальних послуг. Ми вже говорили про те, як складно йшло створення патронатних сімей в області, бо в службах у справах дітей, соціальних службах немає ні можливості, ні потенціалу цим займатися.

Якщо це перекласти на громадські організації, дати їм фінансування, справа зрушить з місця. В Україні на сьогодні багато професійних ГО, які можуть такі питання взяти на себе.

Також важливо запровадити підтримку сільських ОТГ, наголошую — сільських, на території яких розташовані інтернатні заклади. На сьогодні наявність інтернату на території сільської ОТГ вигідна всім. ОТГ — бо це наявність робочих місць, податки. Родинам — бо можуть влаштувати дітей до закладу та податися на заробітки. Органам влади, бо можна не ламати голову, куди подіти дитину з родини, яка опинилася в скруті. Звісно, за таких умов інтернат ніхто не хоче реформувати! Тому, закриваючи заклад, треба дати місцевим ОТГ альтернативу і фінанси під це.

І нарешті треба створити загальнонаціональну систему моніторингу дітей, які перебувають в інтернатах цілодобово. Ми створили таку інформаційно-аналітичну систему в Тернопільській області, де 24 години на добу онлайн можна бачити, куди заходять діти, куди виходять, які причини тощо.

Ми плануємо поширити цю практику на всю Україну. Відтак матимемо надійні статистичні дані і будемо чітко розуміти, які слід ухвалювати рішення, щоб завершити задумане.

Без цих важливих базових речей ми можемо будь-яку реформу гарно виписати на папері, але ніколи не зможемо втілити її в життя.

ДО РЕЧІ

— Чула, що зараз влаштувати дитину в інтернат стало складніше. Це так?

— Справді, влітку минулого року було прийнято дві урядові постанови: №585 «Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах» та №586 «Про деякі питання захисту дітей в умовах боротьби з COVID-19».

Вони були дуже важливі і вчасні, бо, по суті, змінили порядок влаштування дітей на цілодобове перебування в інтернати. Міністерство соціальної політики підготувало ці два документи, базуючись на досвіді пілотування якраз нашого проєкту на Тернопільщині. Раніше як було? Батьки написали заяву, й директор інтернату з задоволенням дитину взяв, адже чим більше вихованців, тим більше грошей отримує заклад.

Тепер же зарахувати дитину до інтернатного закладу можна тільки на підставі рішення органу опіки і піклування. Звичайно, інтернатним закладам це не подобається, бо призупиняє неконтрольований притік дітей. Я наголошую: тут не йдеться про дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування.

А про звичайних «батьківських» дітей, які з певних причин опинилися в інтернаті, бо батькам так зручно. Це зрештою призвело до того, що змінився баланс дітей в інтернатних закладах: «батьківських» дітей стало більше, а сиріт та позбавлених батьківського піклування — менше.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: Україна молода