Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Як «сонячні мости» Марії Назар стали «Руслослів’ям»

26.12.2020 12:43   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Назва книжки, зізнаюсь, збентежила відразу: яскравий і, водночас, ніжний новотвір! Глибинна мудрість, що відсвічує у ньому першоджерельним зачином. Вдумаймось лишень: русло і слово. За зоровим сприйняттям «руслослів’я» нагадує джерело, від якого бере початок річка. А за метафоричною семантикою – русло, як головний стержень, все одно, що Творець всюдисущого, звідки бере початок  Слово… Воно стає невидимою рікою із дивною назвою Слів’я, аби дотекти (добігти) до океану Мови і навіки з ним злитися…

І коли я поспіль перечитала лишень назви п’яти розділів, то була вельми подивована вкладеним у рядки змістом, який при цьому виникав, хоча, впевнена, авторка не замислювалася над їхнім розміщенням. Але ж судіть самі: «Змарніє серце без тепла/ Природа вся червонокнижна/ Мистецтва сонячні мости/ В історії – міцні сюжети/ Століть натомлених намети». Ось такі дива трапляються у світі літератури. Згадана книжка – рубаї. Іншими словами – чотиривірші. Щоб їх писати, треба досконало володіти (у цю мить хтось, мабуть, подумав про техніку римування) – відчуттям причетності до цілісності світобудови і, найголовніше, до її Творця. Саме про це і йдеться у першому розділі «Змарніє серце без тепла». Філософський настрій пронизує всі поетичні рядки Марії Назар, і без цього ніяк, адже чотиривірші – це концентрат багатьох попередніх думок і розмислів, які авторка ретельно «відсіяла», аби залишити «нектарні соти». І коли читаю «На березі житейської ріки/ Тримаймося надійної руки./ Буває, звичне русло застигає,/ Коли у ньому – зради мідяки», то в моїй уяві постає неосяжне житейське «полотно», де позначені всі миттєвості: набування досвіду, перші розчарування, втрати, радощі, хвилювання…

Загальнолюдські моральні цінності – в основі кожного життя, принаймні, так мало би бути. Таким був задум Творця. Без сумніву. Але… коли «Пілат у вчинках, наче рідний брат, / Тоді і сам Господь не допоможе». На підтвердження моїх слів читаю у першому розділі «Людина – це витвір Божий, / Але нічого не зможе, / Якщо її руки та мислі/ Осквернять святеє ложе». Виважений лаконізм, щільність і цілеспрямованість, зосередження на основному і… акцент в останньому реченні. Саме така форма у написанні, робить вірші – мініатюри (рубаї) неповторними й особливими. Мистецтво написання коротких віршів до снаги не кожному. Рубаї Марії Назар різно-темні: батьківські настанови- традиції, питання життя і смерті, людяність тощо. Розділ «Природа вся червонокнижна» я б назвала еко-рубаями.  У ньому вся душа і любов авторки до різних природних стихій: весна-дощ, літо-сонце, веселка, дерева (коріння і крона), гори, вітри, плеса, ліси тощо. І як застереження, ось цей важливий посил, яким не можна нехтувати: «Є у дерев свої закони:/ Коріння є – то будуть крони. / Якщо їх цілість порозпиляєм, /Зруйнуємо природи схрони». Зберегти довколишню природу – завдання кожного з нас. Наші думки, помисли і слова у жодному разі не повинні розходитися з нашими діями і вчинками. Так, це завдання не з легких, але якщо не брати цю правду-істину за основу в житті, то навіщо тоді взагалі було «приходити» на Землю? Тільки задля того, аби їсти, спати, веселитись?.. Письменниця чітко проголошує «Зуміє той цю чашу зберегти (природу), / У кого світ, як материзна». Зануртесь думкою у попереднє слово: не Батьківщина, а Материзна! Материзна – у значенні «материнської любові». А що може бути сильнішим від неї? Тільки любов Бога…

А ось «Мистецтва сонячні мости» постають у моїй уяві поміж двох: на одному кінці Той, хто обдаровує (Творець), а на другому – той, кого обдаровують (філософ – митець). Повсякчас авторка виступає на захист рідного слова. Тому не дивуюсь, що для неї відкрився «тайнописних слів секрет» і звичайні словники – це «регістри запашні… словес живих труди і дні». Відтак слова живі і променисті, у них Марія Назар вчуває «Тарасів голос, мов огненний птах,/ Який долає милі крізь століття,/ Аби нам не затьмарювати шлях». Темою патріотизму пронизаний розділ «В історії – міцні сюжети». Наголошую – мова про почуття дієвого патріотизму. Згадки про часи Ноя і Кия, Батия і москалів, Крути і… портфелі радянських чинуш. Тим часом вражають ось ці рядки: «У людства зболений мотив:/ Покоси зброї замість жнив./ Чи виполе воно назавжди/ Зі свої долі негатив?». До слова. Питання залишається відкритим упродовж… останніх двох тисяч років. Так-так, я не помилилася з цифрою, можливо, й навіть більше. Згадайте, «Ісус Христос пожертвував своїм життям, щоб встановити Мир на Землі і Доброзичливість серед людей. Без Миру людство не може досягнути прогресу в жодній сфері, чи то матеріальній, чи то Духовній або Моральній. Сьогодні украй потрібна Об'єднуюча Сила Любові, яка постійно розширюється і охоплює все більше і більше людей. Саме таку Любов проявляв Ісус. Людство повинне стати однією великою сім'єю. Тільки в цьому випадку весь світ стане Раєм!» (за Сатья Саї Бабою – індійський філософ).

На «території добра» поетеси присутні добра нива, яка щорічно родить. Новий день авторка сприймає як «дарчу вість», а кожну мить – як «серця невгасиму щедру тайну». Несподівано зізнається, що знаходить у собі (в кошику років) ще чимало несказаних зернин – слів. Одночасно її хвилює сакральне питання: «Якщо їх світу всі віддати,/ Чи не зміліє душі спів?». Не зміліє, навпаки, збагатиться. Тож віддавайте! І то, не замислюючись. Бо чим більше віддаєш, тим більше отримуєш – і ви не можете цього не знати. Хіба не про це йдеться у Ваших «сонячних мостах», які окрилюють і надихають? «У студентські роки виникла в мене думка присвоїти українській поезії афористичну, підпорядковану певному законові римування, чотирирядкову форму рубаїв. Приглядаючись до неї, я побачив, що вона являє собою щось ніби стиснутий сонет. Її драматургія нагадує суперечливість змісту сонетної форми. Я думав так: якщо українська поезія досконало оволоділа сонетом і зробила його навіть жанром філософської лірики, то чому б їй не висловлюватись іще лаконічніше» – зізнався колись поет, український рубаїст Дмитро Павличко. Тож пишаюсь, що цим мистецтвом оволоділа (і не зупиняється на досягнутому) також членкиня НСПУ Марія Назар із Тернопілля.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews