Зоряна Замкова

Зоряна Замкова

журналіст, письменниця

Мешканець Тернопільщини з непростою долею, який має інвалідність, допомагає іншим

02.12.2020 11:13   Джерело: TeNews
Автор : Зоряна Замкова

Не бійся випробувань, бо ти є сильнішим, ніж думаєш. Так каже нам Святе письмо і наша душа. Бо в кожному прихована така сила, яка здатна не просто нести всій хрест, а й підставляти плече ближньому.

В професійній діяльності знайомлюсь з такими життєвими історіями, які часто варті не лише нарисів чи публікацій, а й екранізації. Люди з непростими життєвими долями, які мають інвалідність, допомагають іншим, стають опорою тим, хто слабший, кому конче потрібне дружнє плече. Не плачуть, не клянуть долю, а беруть свою волю в кулак і йдуть вперед. І вважають, що життя ставить перепони для того, щоб подивитися, з чого вони зроблені.

Справді, про цього чоловіка з Теребовлянщини інакше не скажеш. Народився Василь Євгенович Сирко в багатодітній родині. В сім`ї було шестеро дітей: дві дівчини і четверо хлопців. У вісім років діти залишилися напівсиротами: померла мама. Найменшому було лише вісім місяців. Через вісім років відійшов у вічність і батько. На той час один з братів Василя Євгеновича вже був жонатий і проживав окремо, старша сестра навчалась в університеті, а в молодшої із сестричок була інвалідність. І тоді молодий юнак став опікуном для своїх рідних, справжньою міцною опорою.

Та кажуть, у людини є така сила прагнення і віри, яка може перетворити туман зневіри всередині нас, хмарність відчаю та життєвих незгод у сонце. І наповнити цим сонцем не лише власну душу. Так сталося і в цій родині.

З дитинства вони спізнали, що таке тяжка селянська праця. Всі знали свої обов’язки по господарству, чітко виконували вказівки старшого Василя – голови родини. А хлопець на той час вже працював в колгоспі трактористом. І здавалось: життя налагоджується. Змусити людину жити так, як жити їй не властиво, можуть дві речі: безвольність і сила волі. А сили волі у Василя Євгеновича було стільки, що вистачило б на кілька життів.

Ще раз випробувала його доля у 1981 році, коли у родину знову прийшло нещастя. Василь Євгенович отримав травму під час обробітку грунту в полі. Лікарня стала його домівкою на півроку. Потім втрата ноги, протезування і відчуття порожнечі…

«Саме про цього чоловіка і саме в цей час хотілося б розповісти широкому загалу, – розповідає начальник Теребовлянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Надія Цубера. - В час, коли суспільство пригадує, що на початку грудня відзначається Міжнародний день осіб з інвалідністю, ці люди долають непрості проблеми щодня, стикаються з труднощами постійно. І по різному їх проживають.

Пан Василь - потерпілий на виробництві. Від нього і його сестер, які були до карантину частими гостями Теребовлянського відділення, йшов  позитивний заряд, тепле людське спілкування. Їх родина приїжджала на «Славуті», яку пан Василь раніше отримав у Фонді соціального страхування і тому мав можливість навідуватись в Теребовлю з села Маловоди, в якому він проживає. Озираючись на життєвий шлях довжиною в шість десятків років, пан Василь не відчуває докорів сумління, що зробив щось не так. Він вірить в добро, справедливість, у вічні цінності.

Тоді, після нещасного випадку він зібрав всі свої сили для життя, але не для себе. Він знав, що на нього чекають рідні, які потребують його допомоги. Всі думки, турботи, мрії були направлені на одне - поставити менших на ноги. А тим часом і самому треба було вчитись ходити. Добрі бажання живуть в душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям. Головним здобутком у цього чоловіка була сила духу, працьовитість, доброта, людяність і бажання жити заради інших».

«Я просив у Бога дарувати мені терпіння, і Бог відповів: - Терпіння не дають, а набувають у випробуваннях. Я просив мудрості, і Бог послав мені проблеми, щоб я навчився вирішувати їх…» Так висловила думку сильних духом людей Мати Тереза. Підтримка та допомога додають життєвих сил. Особливо - тим, хто пережив сумний досвід нещасного випадку, який розпочав відлік іншого життя – людини з обмеженими можливостями.

Люди з інвалідністю не потребують жалю. Потребують особливих умов праці чи лікування, реабілітації. Та найбільше потребують особливої підтримки, яку дають найрідніші люди  – рідні, кохані, друзі. І суспільство. Василь Євгенович відверто зізнавався: саме рідні не дали впасти у відчай, допомогли, підтримали, надихнули. Заради них часто він збирався з останніми силами, починав вірити у свої можливості, позбувався комплексів і починав діяти. А вони завжди були поруч, терплячі, наполегливі, люблячі. І, зрештою, після травми Василь Євгенович усвідомив: вони не залишать у біді і він не маєте права їх розчарувати.

«Переймаючись щоденними турботами застрахованих осіб, що звертаються у Теребовлянське відділення, - розповідає Надія Цубера, - не забуваємо про людей з непростою долею. Підтримай того, кому ще гірше  і допоможи йому – твій особистий біль стане меншим. Це не просто слова – це доведено життям.

Пригадалось нарікання однієї сім`ї - вони повернулись з відпочинку з-за кордону і змушені перебувати на ізоляції. Для них - це надважке випробування. І така паралель. Пан Василь, людина з обмеженими можливостями ( без однієї ноги) і міхом життєвих труднощів, на запитання: як йому зараз живеться, які проблеми, відповідає: «Дякую Богу, аби не гірше». Василь Євгенович навчився не тільки ходити, але й працювати. З сестрою Марією тримали велику господарку ( корову, поросят, курей). В праці і турботах проходили роки, діти виростали, залишаючи домівку.

Чимало добрих слів не раз висловлював пан Василь на адресу працівників Теребовлянського відділення виконавчої дирекції Фонду. Як тільки утворилася структура, працівники допомагали зібрати і правильно оформити всі документи, адже його нещасний випадок стався, ще коли Фонду не існувало і всі потерпілі ще були полишені самі на себе. Як люди почали отримувати страхові виплати, медико-соціальну реабілітацію, зрозуміли, що ця структура справді надає відчутну фінансову допомогу, а крім того різними соціальними проектами допомагає людям з обмеженими можливостями, які потерпіли на виробництві, активніше виявляти себе».

Василь Євгенович і зараз проживає в батьківській оселі, залишаючись головою родини. Тут все нагадує про його дитинство, юність, зрілість. Скромний і відповідальний характер, обов’язок перед іншими став основою його життя. Як колись в скрутну хвилину всі гуртувалися, підтримували одне одного - так і зараз. Він не сам: брати і сестри завжди поруч, бо всі вони в труднощах дружно здобували життєву мудрість. Такі родинні стосунки дуже багато значать для пана Василя. Все в житті повертається, все збалансовано. Колись Василь Євгенович був опікуном, замінив батька й матір, а тепер свою любов йому віддають через роки його сестри, брати і племінники.

«Під час карантину спілкуємось з Василем Євгеновичем та його сестрою телефоном. – розповідає  Надія  Цубера. – А загалом працівники відділення опікуються 122 потерпілими на виробництві в Теребовлянському та Гусятинському районах, з них п’ятеро осіб з інвалідністю І групи, десятеро  – ІІ  групи і 61 особа – ІІІ групи інвалідності. Цього року профінансували виготовлення протезно-ортопедичних виробів для 20 потерпілих на виробництві. До речі, днями набув чинності Закон України, яким усувається обмеження щодо фінансування ФССУ у період дії карантину.

Зичу Василю Євгеновичу і його родині та всім нашим підопічним, людям з особливими потребами міцного здоров’я! Бережімо один одного в цей непростий час!»

Загалом структурами Фонду соціального страхування в Тернопільській області виплачено потерпілим на виробництві за 10 місяців 2020 року 43,3 мільйона гривень.

День людей з особливими потребами – це не свято. Адже довкола чимало фізично здорових людей з порожніми душами. Цей день - лише нагадування про тих, кого ми можемо і маємо підтримати.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews