Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Світлі енергетичні потоки променіють у її творчости

07.11.2020 19:13   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

«Парі із серцем» – перша дебютна поетична збірка нашої краянки Оксани Воркун-Цепенди, яка вчителює у Петриках Тернопільського району.

Зізнаюсь чесно, назва книги викликала в моїй душі певні сум’яття. Парі? Із серцем? Але чому? І лише «занурившись» у глибини поетичного плеса згаданої збірки, зрозуміла: це сповідальна поезія, а вона, як відомо, потребує виваженості думки, щирої відкритості, душевної та духовної окриленості. Саме в такій іпостасі й постали перед моїми очима і серцем написані вірші. Це ніжна жіноча лірика, яка бентежить, зворушує, допомагає читачам відчути і зрозуміти власний істинний внутрішній світ, його почуття та емоції. «В колодязі очей» – назва вірша, з якого бере першопочаток згадана книга. Відомий фразеологізм «Очі – дзеркало душі» («Oculus animi index est» –  латиною) під пером пані Оксани зазвучав значиміше, не втративши при цьому первісного значення. А чи ви замислювались колись над тим, ким для вас є очі тих, кого ви щодня бачите: дорогою на роботу, в магазині, у транспорті, вдома? Бо ж кожна людина – це окремий світ (якщо й не галактика), окрема доля. А там «любов і щем», «За кожним криється незвіданий роман/, Ліричний вірш, комедія чи драма…». Направду, що можемо знати про кожного, якщо достеменно ще не знаємо добре самих себе… Відчути серцем серце іншого – під силу одиницям. Серед них – Оксана Воркун-Цепенда. Жити з таким серцем не просто, бо воно відчуває біль і щем інших, а душа перебирає на себе функцію пульсара. А ви знаєте, що таке пульсари? Це коли таємничі зорі спалахують через певний проміжок часу. Кожний спалах – це викид певної кількості енергії. Їх ще називають космічними годинниками. Душа поетеси, мов пульсар, спалахує енергією творчости і стає її невичерпним джерелом для… серця, де живе Любов. Про це поетеса зізнається в одному з віршів:

«Від Бога маю два міцних крила –

Безмежну ВІРУ і палку НАДІЮ…

Куди б стежина долі не вела,

Його ЛЮБОВ мене завжди зігріє!».

Інтуїтивно відчуваю, що це не пафосні слова. Так написати може лише той, у кого за плечима особистісний досвід пережитих хвилювань, відчаю, можливо навіть й розчарувань. Цікаво, що слово «серце» у віршах авторка використовує понад 30 разів! І якщо у закарпатського поета Василя Кузана «промінь, що перевірений на міцність», то в Оксани Воркун-Цепенди протилежний епітет: «Без тебе я, мов промінь без тепла». Скільки творчих особистостей – стільки й несподіваних світоглядних думок і бачень. Розмаїтий світ! І у кожного свій колір неба, своя земна стежка («Тягнеться стежка, викручується змією,/ Скрізь оминаючи життя перешкоди»).

Час, зарубки, миті і… валізка

«Віковічні древа з відбитком часу» – цікава й несподівана думка поетеси, яка налаштовує на філософський лад. Мене завжди хвилював Час, але не в значенні годинникового механізму, а як філософська величина. Так, час невловимий і проминальний, але має одну важливу унікальність – залишати після себе своєрідні позначки скрізь, до чого торкається: сивину на волоссі людини (та й не тільки), старезну кору на могутніх деревах, замулені озера, перекособочені хати… «Час виром обійняв/ Безцінну мить».

«Миті смакую з кавою на терасі…» (Парі із серцем); «Я збираю у намисто кожну дивомить» (Гори оксамитом вкриті), «Ловлю насолоди миті» (Спомини-мрії)… Як просто і як поетично- образно! Сьогодні світ погруз у вирі матеріального збагачення і безкінечних бажань. І якби ж то тільки це! Хаотичні спілкування в соцмережах, гонитва у конкурентній коловерті «вижити, випередити, обійти». Сучасне людство втратило здатність «смакувати миті» просто так, спостерігаючи як ховається за обрій сонце, як брунькуються навесні дерева, як цокає годинник, збиваючи з ритму… тишу і багато-багато инших «як». А «миті» ці мають бути звичними і повсякденними: як хліб на столі і вода в криниці, що настояна на досвітніх зорях і багряних світанках. Неспроста пані Оксана нагадує нам з вами про них, бо вони – (хочете вірте, хочете – ні) Божі ліки від повсякденної рутини, клопотів, неспокою… Згадує про них у передмові редактор збірки, поет, член НСПУ Володимир Кравчук: «Авторка якось підсвідомо фокусує оте «прожите в митях», інколи навіть її «мікромить» вартує  часово-глибинного роздуму після прочитання. І це притаманне більшості стислих за формою творів» (Звабний присмак миті).

Перед нами світлий образ ліричної героїні, яка «ясними зорями оповита, / Нічкою темною заколисана» і яка, до того ж, може у сні літати світами чистими. Яка ангельська і неповторна уява! Дотикаючись через Слово до світлих енергетичних потоків, котрі струменіють у її текстах, й сам очищаєшся, наповнюєшся Світлом і Любов’ю, Вірою і Надією. Тим необхідним «багажем» у нашій земній мандрівці, який буде не обтяжливим, а, навпаки, необхідним, незважаючи на різні ситуації та випробування, під час яких гартуються душа і дух. Бо коли тягнути у своїй життєвій «валізці» образи, гнів, заздрість, жадібність, то вона (валізка) стане каменем спотикання у здобутті знань, які ведуть до духовного пізнання світу, до усвідомлення його і свого божественного походження, зрештою до мудрості.

У ці осінні дні вірші про осінь, яка вже «відлітає журавлем», сприймаються по-особливому журливо, на суголосній настроєвій хвилі разом з авторкою. Але… Коли серце щире і відкрите, то тоді й Сам Бог всміхається «з-за хмари промінцем до тебе!».

Білизна незайманого аркуша

А як щодо чистого аркуша паперу? Для мене так само, як і для авторки, білизна незайманого аркуша викликає в душі особливу бентегу, яку, мабуть, ні з чим не зрівняти. І як важливо «не затьмарити» тієї білизни написаним!

«Вдивляюсь у чистий аркуш –

Відлік із нуля.

Ніби заново з хаосу

Твориться Земля»…

Скільки людей, стільки й думок. Кожне мовлене слово має свою барву і відтінок, своє значення. Почувши слово «скарб», мало хто змалює в своїй уяві скарби… духовні. І це зрозуміло чому, адже не одне покоління пройшло через горнило бездуховного виховання, намагаючись заволодіти матеріальними скарбами. Між тим у згаданій книзі читаємо справжнє одкровення, яке не може залишити байдужим нікого з читачів, бо воно як прозорливе космічне послання, яке зримо віщує-нагадує, застерігає: «Не блукайте в серцях світами,/ Не шукайте чужих скарбів./ Скарб ваш тут! Він же поруч із вами!/ Лиш впустіть його щиро в дім». І як підтвердження, наступні рядки: «Побачив Бог –  бедлам, а не Земля!!!/ В руках людських світ начебто, сказився…/ Стоїть у храмі «золоте теля». / А душі що?.. Там холод оселився…» (Втопилася вода), «Все кричить: «Та схаменіться, люди!/ Не в природі, у серцях зима!» (А за вікном ще лютий).

І якщо у «Зоряному тумані» та «Я така, як є…» лірична героїня володіє даром перевтілення («… розіллюсь струмком в блакиті стрічку…», «Обернусь для тебе/ Ніжністю пір’їни» ), то у вірші без назви «І все бігом, і знов бракує часу/ На почуття, на щирість, на думки…» – вона «заземлена» і схвильована, так, як ніби й не вона.

Слово, як Божий лік

Лірична героїня дуже часто звертається до душі, дає їй повчальні настанови, аби не схибила і не зійшла з праведного шляху. Для неї вона «Подих Бога у людському тілі». Може тому, що її «Справжнє наймення – тиша»? А може тому, що вона усім єством відчуває людей-ангелів, які «дарують свої крила»? І все це без зайвого пафосу, природно. З одного боку – дивує мудрість у таких, здавалось би, простих слово- розмислах . А з іншого – невимовно радієш прочитаному, бо ніби води джерельної напився і причастився духовним словом, як Божим ліком:

«Радій, душе, але не вихвалянням,

Бо перед Богом рівна з усіма.

Від марнослав’я тільки покаянням

Очисти серце… Відійде пітьма!».

Після прочитання «Коли вже час…»: «Життя – краплина?.. Чи безмежне море?», принагідно згадались дощові краплини. Не всі з них потраплять в Океан, аби з ним злитися. А лише ті, які впадуть у річку, бо вона у кінцевому результаті таки зіллється з морем або океаном. Так і в житті. Не всі люди (душі) потраплять в обійми Творця, бо, на жаль, не всі прагнуть до Нього повернутися, аби з Ним злитися знову…

Поетичні рядки Оксани Воркун-Цепенди обрамлені в святочну одіж мовної філігранної краси, водночас тішать і душу і серце. Піймала себе на думці: це ж як пощастило учням Петриківської школи, де вчителює поетеса! Які ніжні почуття викликають ось хоча б ці рядочки (вибірково): «Дерева в аметистах і рубінах –/ В гіллі ружіє абрикосів цвіт», «В колисці ночі умостився день», «Відцвіло дощем, понаквітило», «Колискову наспівують трави,/ Росяними перлинами вкриті», «Гойдає вітер пражену траву», «Ніч, гаптована зірками»… І таких намистин, які нанизані у розкішні разки рядків – чимало.

Оксана Воркун-Цепенда першою дебютною книжкою увійшла в літературний світ шляхетною ходою: тихо і спокійно, без зайвої галасні. Тому що світ поезії – це її звичаєвий природній стан: вона живе римою, вона думає нею, вона – «купається» в ній. Тож у кожного є чудова нагода доторкнутись до її Слова, а воно й направду несподівано яскраве і цілюще – гамує духовну «спрагу». На завершальній ноті не втримуюсь і цитую цілого вірша. Насолоджуйтесь, вдихайте аромати світлого і доброго:

«Сипле дощ у пригорщі намисто.

Сріблом сяють вилиці краплин.

Вже й веселка одяглась у чисте

І малює в небі сім стежин.

Намистини сіються крізь сито,

Розсипом лягаючи між трав.

Час прощання… Надсилає літо

Реверанс із сонячних заграв…».

 (Літній реверанс)

Валентина СЕМЕНЯК


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews