Різні політичні сили і політичні оглядачі, по різному й неоднозначно оцінюють результати місцевих виборів. Але з точки зору основного процесу, який, на наш погляд, зараз відбувається в Україні, а саме процесу дозрівання народу до реального народовладдя, яке має починатися від територіальних громад і закінчитися на центральному рівні, результат дуже виразний і однозначний. Ці вибори стали значним кроком вперед у розвитку територіального самоврядування.
Відбулося більше ніж було раніше усвідомлення взаємного зв’язку між населенням і владою в адміністративних одиницях базового рівня — територіальних громадах. Населення може більш менш реально оцінити результати дій керівництва територіальних громад, а керівники територіальних громад розуміють свою реальну залежність від оцінки їхніх дій населенням.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Хоча основна заслуга в тому, що більшість мерів міст та керівників територіальних громад мають помітні результати діяльності щодо покращення стану у своїх містах та громадах, залежало не стільки від їх праці, скільки від об’єктивних обставин. Вони одержали в своє розпорядження значні матеріальні ресурси, і ті з них, які хоча б частково ефективно використали наявні в їх розпорядженні кошти, одержали підтримку населення.
Перші два десятиліття Незалежності тривала боротьба між двома концепціями управління державою: унітарною і регіональною системами управління країною — хто повинен мати більше повноважень, центр чи регіони. Тепер проявилася і стала домінуючою третя концепція — територіальна, коли основні повноваження зосереджуються на найнижчому, базовому адміністративному рівні — рівні територіальних громад. Саме її перевагу підтвердили місцеві вибори
Унітарна концепція намагається забезпечити єдність країни “зверху”. Регіональна концепція послаблює єдність країни. А територіальна концепція дає основу єдності країни знизу — через те, що територіальні громади самі не можуть вирішити проблем, що залежать від зовнішнього для них середовища. У територіальних громад виникає природна потреба об’єднуватися для спільного вирішення таких проблем. Так виникає сильна держава територіальних громад, в якій основою для взаємодії між центром і громадою є принцип, коли центр не втручається у ті завдання, які територіальні громади можуть вирішити самі і допомагає їм вирішити проблеми, які поза їх можливостями і компетенцією, а також забезпечує ефективну взаємодію громад між собою.
Про поразку концепції унітаризму, тобто централізму, свідчить те, що загальнодержавні (керовані з Києва) політичні сили цілком програли місцеві вибори. Партійна структура Верховної Ради і місцевих органів влади абсолютно різна. Із загальноукраїнських політичних сил — лише представників “Свободи” і “Батьківщини”, які є далеко не найвпливовішими політичними силами загальноукраїнського рівня, обрали мерами обласних центрів. Інші не спромоглися висунути на ці посади більш-менш реальних кандидатів.
На поразку концепції регіоналізму вказує те, що зовсім інші політичні сили будуть мати владу в обласних центрах та територіальних громадах областей і в обласних радах. Центр регіону не є самодостатнім без регіону, а регіон не є самодостатнім без центру. Тому спроби регіонального відокремлення не мають сенсу.
Повна невідповідність між політичною структурою з інтересами центральної і місцевої влади, руйнує вертикаль влади, яка до цього часу була побудована в Україні. Наступним кроком має бути формування нової вертикалі влади “знизу-вгору”, коли владу в центрі одержують ті політичні сили, які мають владу на місцях. Тоді державну політику будуть визначати невеликі місцеві економічні групи, інтереси яких пов’язані з інтересами населення територій на яких вони працюють. Але для захисту інтересів на центральному рівні, місцеві влади різних територій мають об’єднуватися в асоціації. Центральна влада буде намагатися обмежити такі об’єднання і при можливості одержати контроль над ними, а ці об’єднання будуть намагатися здобути вплив на центральну владу.
Таким чином, основні суперечності в країні переносяться з ідеологічної площини в площину управлінської вертикалі. Хоча ідеологічне забарвлення зберігається. Наприклад, можна говорити про різні ідеології різних союзів: мерів-націоналістів обраних від “Свободи”; мерів обраних під брендом “Пропозиції”, чи у союзу харківського та одеського мерів. Але по-суті інтереси ідеологічно різних місцевих влад ближчі між собою, ніж інтереси політичних сил, які представлені у центральній владі. Особливістю теперішньої центральної влади є низький фаховий рівень і мала довіра населення, а місцевих органів влади – досить високий фаховий рівень й велика довіра населення, що проявилися на цих виборах. Тому можна прогнозувати, що в протистоянні між центром і громадами переможуть сили, що домінують у територіальних владах.
Територіальні влади зовсім не зацікавлені у слабкій державі тим більше, у її розвалі, оскільки самі вони самодостатніми уламками цієї держави стати не зможуть, а для нормального функціонування деякі проблеми можуть вирішуватися тільки на загальнодержавному рівні. Тому вони будуть намагатися сформувати на центральному рівні підконтрольні їм владні еліти. Необхідні зміни владних еліт виразно відчуває населення країни. Спробу такої зміни зробили, усунувши від влади команду Петра Порошенка. Але команда, що прийшла з президентом Володимиром Зеленським недостатньо фахова для того, щоб сформувати нову владну еліту. Таким чином створюють умови для формування нової владної еліти, яка має обслуговувати місцеві громади.
Петро Жук, Роман Соломонюк, Назар Мазур
