На Тернопільщині покійник мало не забрав з собою 10-річного онука

21.09.2020 07:13   Джерело: visnyk.lutsk.ua
Опубліковано : Новини Тернопілля

Ця містична історія розігралася у Лановецькому районі на Тернопільщині. Родина, у якій сталося лихо, досі оговтується від пережитого. Адже в одну мить мало не втратила все: хату, господарку та дитину. Бо дім підпалив… мертвий дід!

Перед смертю грозився не залишити після себе нічого

Скромна хатина у селі Юськівці досі світить чорнотою. Здалеку видно – тут горіло добряче. Але люди помаленьку роблять ремонт й позбуваються закіптюженого мотлоху. Уже стоять новенькі вікна, двері, стіни та стеля побілені. Допомагають оговтатися від лиха сім’ї Пирчів добрі люди.

Юрій з матір’ю згадують, як важко помирав голова родини. Власне, з його невиліковної хвороби й все почалося.

– У Мирона був рак, – згадує вдова Тамара Іванівна. – Але він одразу не хотів до больниці їхати. Казав, що то йому не треба. Не знаю, як Юра його впросив. Ну, поїхали. А там сказали, що вже пізно.

Правда, операцію діду Мирону таки зробили. Після цього син весь час був коло нього. Раніше часто їздив на заробітки за кордон, тепер же лишився вдома, бо бачив: діло з батьком погане. Хоча чоловікові на якийсь час після операції ніби стало трошки легше, але хвороба не відступала. Згодом рак прирік старенького на страшні муки…

– Взагалі-то чоловік у мене був дуже добрий, – каже Тамара Іванівна. – Робив і трактористом, і шофером на цукровому заводі, потім перейшов на залізницю. У церкву ходив. Але останні місяці відчував свою смерть. Видно, та слабость дуже дошкуляла йому, був на нервах. Пам’ятаю, як він сказав: «Коли я помру, то всю хату заберу із собою, нічого не оставлю». А я йому: «То хоч куточок малесенький лиши мені, бо де я подінусь?» Хіба думала, що і без хати, і без хазяйства, і без внука через діда можу остатись?

Вогонь обсмалив дідові голову

Але прийшов час, і дід Мирон віддав Богові душу. Спорядили його в останню путь, домовину поставили у великій прохідній кімнаті. Як годиться, ніч покійник вдома перебув, а на ранок стали готуватися до похорону.

– Труна стояла на кріслах. У руках в батька горіла свічка, – розповідає син Юрій. – Але ж мені треба організацією похорону займатися, не буду ж сидіти. Мати пішла поратися по хазяйству, а я мав домовитися за яму, саме поховання… Потушив свічку і зібрався йти. А тут родич приходить. Каже: «Не можна так без світла покійника лишати – запали свічку, я буду дивитися». Ну, я й запалив.

Хто зна, де дівся той родич, але за двадцять хвилин все навколо горіло!

– Я була біля худоби. Чую – щось ніби стріляє. Вискакую на вулицю, а там диму повно. Забігаю в хату, а Мирон горить! – і сьогодні з тремтінням у голосі згадує вдова.

Страшно навіть уявити, що побачила жінка. Спалахнула труна, а в ній горів покійник. Полум’я вже обсмалило дідові волосся та бороду, попекло руку… А стеля аж почорніла від кіптяви, бо ж на покійникові та в труні майже все було із синтетичних тканин.

Але Тамара Іванівна не розгубилася, вхопила відро з водою і вилила у домовину. Вогонь залишив тіло, але далі пожирав стіни та стелю, на які швидко перекинувся.

У тут мить жінка похопилася, що зранку (а ще ж 8-ї години не було) ще не бачила 10-річного онука Руслана. Хлопець спав у віддаленій кімнаті, в яку заходити треба саме через прохідну. А перед очима в неї був стовп диму.

Бабуся онука винесла через вікно

– Я забігла туди: «Руслан! Руслан!» Мовчок. До ліжка – нема дитини. А він, як почала стеля тріскати та стали падати на нього шматки гарячої штукатурки, скотився на підлогу. Так рятувався, щоб не вчадіти, – розповідає бабуся.

Вона розбила вікно й на руках винесла дитину. Цим врятувала онукові життя.

Хлопчика з опіками третього ступеня госпіталізували до реанімації. Він мав ушкоджені обличчя та вуха, тулуб, ноги, верхні дихальні шляхи. Штукатурка, яка падала, дуже порубцювала Русланові спину.

Поки медики рятували життя хлопчикові, пожежні гасили вогонь. Аби приборкати стихію, їм довелося в одному місці навіть виламувати шмат стелі й через дірку поливати палаючу хату. Дякувати Богові, вщент не вигоріло…

Похорон у діда Мирона врешті вийшов дуже скромненький. Чи таким собі відхід у вічність він уявляв?

– Як «пішов» Мирон, то ще й свиню забрав із собою – здохла. І кішка Пушинка у нас була – все в чоловіка, коли захворів, на грудях лежала. А поховали його, вона з дому десь на три дні поділася. Тоді прийшла, зі всіма попрощалася, побігла за сарайчик, там яму викопала і сама себе присипала. Отаке нам зробив, – розповідає вдова.

Пережили пожежу, ще й заплатили штраф

Благо, Руслан оклигав. Про пережите нагадують хіба рубці на тілі. Тато подбав, аби дитяча кімната найперше повернула ошатний вигляд. І на допомогу батькові, який, до речі, сам виховує дитину, бо мама давно десь повіялася, прийшли односельчани. Збирали і на лікування хлопчика, і на ремонт усім миром. За що родина дуже дякує кожному.

А тим часом Юрія викликали до… суду. І звинуватили його в порушенні правил протипожежної безпеки! Мовляв, не вжив заходів для попередження пожежі та захисту людей. Феміда постановила: чоловік має сплатити штраф у розмірі 850 гривень.

– Не буду заперечувати: винен, – каже Юрій Пирч. – Але й ви пойміть. Я ж не лишив батька самого, біля нього був родич. А чого він з хати пішов, я не знаю.

– А дід Мирон вам після похорону сниться? – запитую у вдови.

– Перші 40 днів не снився, – каже. – А тепер часом сниться. Побалакає щось зі мною, я з ним. Або стане надо мною і дивиться. А я йому кажу: «Жди, прийду до тебе». Бо до всього треба ставитися з гумором.

Родина дуже потребує фінансової допомоги, адже погорільцям самотужки не вдасться повністю відновити дім. Кошти можна переказати на рахунок: 5366395400036654 (Юрій Пирч).

Наталія КРАВЧУК


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: visnyk.lutsk.ua