Ярослав Качмарський: «Тернопіль - це домовина української культури»

12.09.2020 11:13   Джерело: supportyourart.com
Опубліковано : Новини Тернопілля

Ярослав Качмарський — діджей, продюсер, організатор одного з найтриваліших андерграундних фестивалів електронної музики та сучасного мистецтва в Україні «Гамселить» та директор єдиної галереї сучасного мистецтва в Тернополі Bunkermuz gallery. Ярослав працює у двох проєктах Motoblok та DJ Zavgoth, з якими виступає не лише в рідному місті, а по всій Україні та закордоном. Свої організаторські можливості Ярослав проявляє в роботі у власному незалежному лейблі Pincet, який існує з 2007 року, а також відкриває молоді талановиті гурти у межах конкурсу Koza Music Battle.

Уляна Калуш зустрілась з Ярославом Качмарським та поговорила про локальну сцену, культуру в регіонах та організацію незалежних проєктів. 

Ярослав Качмарський. Фото: Іван Поливода

Ярослав Качмарський. Фото: Іван Поливода

- Ярославе, у тебе немає музичної освіти, розкажи, будь ласка, як і коли ти почав займатись музикою?

- У мене маленький шматочок музичної освіти, який ніяк не вплинув на моє музикування. Музикою я почав займатися, коли почав більш активно тусуватись. У 2006 році, коли мені було 21-22 роки, я приєднався до Романа Стеця і його проекту Electrostatic Death. Разом з ним ми декілька років писали, гастролювали, він мене дуже багато чому навчив.

- Сьогодні ти працюєш в проєктах Motoblok та DJ Zavgoth, так?

- Власне, проєкт, у якому я створюю свою музику, виключно Motoblok, а DJ Zavgoth та Shmir Sound — це діджейство.

- Тобто в тебе три альтер его, з якими ти працюєш. Як ти їх між собою розділяєш?

- Вони мають чітке, стилістичне обрамлення. Наприклад, Motoblok — це моя власна музика, яка часто є чисто екстремальною. Як DJ Zavgoth почав виступати у 2004 році, тоді ще були популярні готичні вечірки та фестивалі, надалі у мене змінились смаки і під іншим нікнеймом грав «що попало». Неочікувано, 6 років тому, на тлі ревайвелу музики родом з 80-х, діджей DJ Zavgoth активізувався. На контрасті у мене ще є світла сторона, проєкт Shmir Sound, в якому я, разом з колєгами, граю даб і реґі. У мене немає чіткого розподілення по часу, що я граю чіткими періодами, це все ситуативні явища.

- Ти засновник і організатор одного з найдовготриваліших українських фестивалів андеграундної музики і культури «Гамселить». Розкажи про те, як прийшла ідея створення і як ти розвивав проєкт від року до року?

- Я завжди займався організацією подій, в тому числі тих, що стосувалися екстремальної та експериментальної електронної музики. В якийсь момент захотілось всі випадкові концерти і вечірки концентрувати, зібрати більше виконавців, в більшому масштабі. Був, можна сказати нульовий «Гамселить», який ще так не називався. В один момент у Тернополі зійшлись зірки: американець Myo, з Росії приїхав Олексій Борисов, українці Kotra i Zavoloka. Тоді я зробив open air і подумав «це є добре», а на наступний рік вирішив провести фестиваль. Щороку фестиваль трохи мінявся по своєму формату, аж поки, десь останні три роки, не став більш-менш сталий. Спочатку був концерт експериментальної музики, який фінансується за рахунок танцювальної вечірки з діджеями. Потім, коли я побачив, що концерти можуть «вигрібати самі по собі», то суто діджейський формат відлип і останні три роки діджеї не грають. Пам’ятаю, в перший рік ми провели поетичну частину фестивалю, поети та музиканти готували спільну програму, часто перформативну, але вона теж не довго протрималась. Фестиваль не має чітких обмежень щодо форматів, тому він може змінюватись: додалася виставкова частина з митцями і медіа-артом, згодом був лекційний блок. Сьогодні всі формати є рівноцінними складові фестивалю.

2018 рік. Дизайнер Влад Дмитрів

2019 рік. Дизайнер Влад Дмитрів

2017 рік. Дизайнер Влад Дмитрів

2020 рік. Дизайнер Влад Дмитрів

- Скільки днів триває фестиваль?

- 2-4 дні.

- Ти одноосібно керуєш всім процесом чи в тебе є команда?

- Спочатку тільки я керував і більше ніхто не допомагав, хоча були ситуативні помічники-організатори. Один фестиваль ми організовували з групою ZSUF, інший — із тернопільськими діджейськими формаціями Ravebox чи Kontrast, а потім навколо «Гамселить» сформувався свій пул людей, які допомагають і беруть активну участь в процесі. Останні роки є команда, яка завжди «при ділах».

- У тебе не було ідеї, наприклад, перенести це у Львів чи Київ? Ти завжди його проводиш в Тернополі, чому саме тут?

- Тому що тут немає ніякої конкуренції, тут комфортно, я тут живу і де ж іще мені лишається це робити?!(посміхається). Одного разу ми провели виїзний фестиваль та назвали його «Гамселить Експорт» у Львові. Це була одноденна подія, в межах іншого фестивалю, але тоді було пряме фінансування, Львів покривав всі видатки, в іншому випадку, я б не ризикував це робити без місцевих. Особливою перевагою перед іншими фестивалями є те, що можна поїхати в інше місто, а Тернопіль — це не така туристична локація, як, наприклад, Львів.

- Так, це певна экзотика.

- Для київських тусовників чудова пригода — поїхати на вихідні в Тернопіль, де все дешево й озеро, і побути при цьому ще й на класному фестивалі.

- Як проводиться відбір артистів, концепту нової програми?

- Є тусовки, є музиканти, з якими я контактую, деколи їх можу запросити знову, але не хочеться ними набридати. У мене є бажання знайти/привести/ показати когось нового, хто жодного разу не мав сценічного досвіду, щоб він продемонстрував свій потенціал. Робили три останні роки опен кол, на який могли податися взагалі абсолютні новачки та вперше виступити перед аудиторією.

©Hamselyt festival

Фото: trofymuk

- Ти говорив за аудиторію, яка приїжджає на фестиваль з глядачів, яка географія виконавців?

- Крім них були німці, канадець, музиканти з Нідерландів, Данії, Литви, Московії, Великобританії.

- Як ти шукаєш фінансування? Ініціатива ж проводиться за ваш кошт, якщо в тебе немає прямого спонсора, наприклад, Єгермейстеру.

- Єгермейстер був двічі спонсором фестивалю, вони давали певне фінансування, звичайно, що воно не покривало все. Тому гроші з квитків і мінус з моєї кишені, трішки покриває Тернопільська міська рада. Час від часу є підтримка від представництв іноземних держав, коли запрошую їхніх митців.

- Наскільки фестиваль успішний з фінансової сторони?

- З кожним роком мінус ставав все меншим і меншим, але відверто кажучи, то торішній фестиваль у 2019 році, він був доволі «вльотним», а перед тим був у 2018 році був невеликий плюс.

- Скільки людей приїжджає на фестиваль?

- Якщо рахувати сумарно за подію, то 600 — це був пік.

Фото: trofymuk

©Hamselyt festival

Фото: Masha Kashyna

- Так, як фестиваль не завжди виходить в плюс, то чи були якісь проблеми з фінансуванням митців, діджеїв?

- Гроші «витягувались з кишені» і я намагався нікому дуже довго не бути винен.

- Яке майбутнє чекає на фестиваль? Ти плануєш його далі проводити?

- Так, у квітні 2021 року плануємо провести. Сподіваюсь, все буде.

- Щороку «Гамселить» проводять у різноманітних місцях: закинути готелі, бібліотеки. Як ти потрапляєш на ці місця? 

FCKN BSTRDS ©Hamselyt festival

- Намагаюсь залучати місця, в яких мало що проводиться, щоб було цікаво потрапити туди, де ти раніше ніколи не був. У 2019-му році було таке, що місце знаходиться за тиждень до проведення фестивалю, бо попереднє десь зникало. Знайти місця проведення в Тернополі — це виклик, на 2020 рік одна з локацій мала бути в закинутому заводі текстилю, сподіваюсь, вона залишиться актуальною наступного року.

- Ти позиціюєш фестиваль саме як музичну чи культурну подію?

- Як не крути, але музика є основою. Це мистецький фестиваль, де музика відіграє першу роль.

- Чи бачиш ти вплив на культуру Тернополя, які приносить фестиваль?

- Не бачу.

- Тебе це засмучує?

- Ні, мене це не засмучує, так буває. Я взагалі живу у своєму «фантомному Тернополі». Це як у людини була рука, яку відрізали через якусь хворобу, але при цьому вона її відчуває, от так і я, відчуваю якийсь свій Тернопіль, якого насправді не існує, от в ньому я і проводжу цей фестиваль.

Я взагалі живу в своєму «фантомному Тернополі». Це як у людини була рука, яку відрізали через якусь хворобу, але при цьому вона її відчуває, от так і я, відчуваю якийсь свій Тернопіль, якого насправді не існує, от в ньому я і проводжу цей фестиваль.

- Ще 10 років тому в місті було графіті комьюніті, проводились фестивалі, було багато музикантів, але вони потроху розбіглись і зараз їх місце вакантне. Чи бачиш тут культурний потенціал?

- Таке буває, Тернопіль — це домовина української культури. Мене це не дуже коробить, звичайно, що хотілося б більше самому кудись ходити, але якщо ніхто не організовує, то я ж не буду когось примушувати це робити, це особистий вибір людини, як відвідувача, людини, як організатора. Мій вибір — це витратити свої й чужі гроші на те, щоб провести подію. Це егоїстична позиція, але насамперед я це роблю для себе, щоб мені самому це подобалось.

- Я думала, що навпаки, що насамперед це для того, щоб зробити для цього невеликого комьюніті щось цікаве…

- Ні, ну це може бути третя-четверта або десята ціль, але я роблю це для себе, для реалізації власних амбіцій. Я думаю такими міркуваннями керуються всі організатори, але встидаються це сказати прямим текстом, і вуалюють за високопарними словами й місіями.

- У тебе не було думок з приводу того, щоб переїхати з Тернополя?

- Звичайно, що кожен тернополянин, коли прокидається зранку, думає про це. Тернопіль — це як Україна, але в мініатюрі, ти ж не можеш тільки любити її, ти мусиш її й ненавидіти. Так само і Тернопіль, який я люблю і ненавиджу водночас. От такі «качєлі» в яких я постійно живу і це природний стан.

- Як думаєш, де зараз найактивніше розвивається культурна сцена, крім Києва?

- Мені здається, що це Львів (як би це банально не звучало). Франківськ також молодці, але по масштабах, по розмаїттю того, що відбувається — Львів випереджає. Наприклад, от що стосується гітарної музики, то Франківськ навіть ніде не маячить на горизонті, але в них є добрі, численні рейви, маленькі галереї, театральні рухи, хоч і доволі невеликі, а в Тернополі їх взагалі немає. Як на їх розмір, то Франківськ молодці, але я не сказав би, що це всеосяжний, культурний прорив.

- Як ти оцінюєш східну сцену — Дніпро, Харків?

- Важко сказати про потенціал, якщо я там мало буваю. Тобто, в мене є давні зв'язки з Дніпром, з дніпровською тусовкою, але я не знаю чи є хтось крім них в Дніпрі. Здається, що немає. Так, проводиться фестиваль «Конструкція», є клуб Module, але все це існує на грані виживання.

- Також ти був директором єдиної в Тернополі галереї сучасного мистецтва Bunkermuz Gallery. Колись вона існувала незалежно, потім стала частиною ресторану… Як це на неї вплинуло?

- Все одно хтось оренду платив, це не була незалежна ініціатива. Якщо є люди, які готові взяти відповідальність і поділитись власними грошима, то тільки так це і може відбуватись. Не було так, що от мистецьке середовище взяло і просто так це все породило, цього не було.

Олена Каїнська

- Як змінилась галерея до того, як вона стала частиною ресторану?

- До того, то за відсутності фінансування і можливости навіть оплатити якісь дороги чи транспортування робіт, то деколи це був такий, кустарний рівень. Якщо є за що робити, то воно все краще відбувається, якщо є освітлення, технічне забезпечення і т. д.

- Як ти відбирав художників? В одному з інтерв’ю ти сказав, що спираєшся лише на естетику.

- Трохи по знайомим, трохи самі писали. Ще перший рік, я зайшов на сайт «Слава Фролова групп» і там було багато зібрано художників і я там дивився, відмічав тих, хто мені подобається, а потім їм писав. Потім, коли вже більше в'їхав в арттусовку, більше почав цим цікавитись, то з'являлися ще митці. Коли вже здобули якесь ім'я, то почали звертатись до нас і все вийшло 50 на 50: ті, кого я запрошував і ті, які самі знаходили нас.

©Bunkermuz gallery

- Галерея сучасного мистецтва в Тернополі відігравала свою роль в житті міста?

- Так, можливо, що це навіть важливіше за одноденні події музичні. Я думаю, що це більше ставить цеглинок в розбудову естетичної свідомості.

- Наскільки розбудований цей культурний будинок в Тернополі?

- Може вікно ще немає на що ставити, але якийсь кусочок вже є, з якого можна з другого боку виглянути, кинути сніжку і сховатись. От таке може і побудували.

- Крім галереї «Бункермуз» чи були місця, де можна проявляти себе?

- Були одноразові інвазії в галереї спілки художників, в краєзнавчому і в художньому музеї, але це були такі, разові заходи, а щоб хтось системно тут таким займався, такого немає.

- Чи мала взагалі галерея «Бункермуз» якийсь вплив на культурний розвиток Західної України?

- Про «Бункермуз», в результаті, знають далеко за межами Тернополя, хоча багато тернополян могли не здогадуватись, що таке навіть існує. Натомість по містах, серед художньої тусовки й галерей, більшість нас знає.

©Bunkermuz gallery

©Bunkermuz gallery

©Bunkermuz gallery

- Є якісь партнери?

- Так, резиденція імені Назарія Войтовича, декілька разів ми працювали з «ЯГалереєю».

- Чи відкриється галерея після карантину?

- Вона закрилась, але говорять, що відкриється. Коли й де — не знаю.

- А бачиш ти потенціал самого міста?

- Є одиничні прояви, але сказати, що якийсь жанр йде вгору — не можу. Є художники, якісь там хлопці зібрали групу, ще щось таке, але так, щоб був якийсь рух, то такого немає.

- У межах карантину у Тернополі провели всеукраїнський фестиваль «Інтерсіті». За думкою організаторів, це була одна з найуспішніших сцен. Ти бачиш якусь перспективу в онлайн подіях?

- Було класно, але я не бачу перспективи в цьому. Так, треба щось робити, якось викручуватися, але майбутнього цей жанр не має й азарту особливого не викликає.

- У 2007 році ти заснував незалежний лейбл Pincet. Який концепт стоїть за твоїм відбором музикантів та яку ідею пропагує лейбл?

- У ті далекі роки, коли інтернет був молодим, було популярне явище нетлейблів, які опублікували музику в мережі задурно. Хотілося зробити таке саме і видавати друзів. Зробили декілька релізів, взяли паузу, відновили. Потім приставка «нет» відпала, з’явилися фізичні носії, розширилася стилістика. До кінця цього року планую ще, як мінімум, два видання.

- Що найважче у веденні лейблу в Україні та чи є тут достатня аудиторія?

- Найважче це подолати прокрастинацію і цим систематично займатися. Аудиторія є, і, мені чомусь здається, вона росте. Люди починають бути готові платити за творчість.

Якихось суттєвих перешкод для маленького лейбла немає. Єдине, те, що в Україні не працює PayPal і клопітно виводити гроші.

Уляна Калуш


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: supportyourart.com